23.06.1911 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Я вже перед тижднем тижнем писав до Вас, прохаючи позволеня позволення на продовженя продовження моєї відпустки. Нині висилаючи відповідне поданє подання до Виділу, дозволю собі ще раз турбувати Вас своїм проханєм проханням, не відмовити сьому моєму поданю поданні.

Виїздючи Виїжджаючи зі Львова, я не передбачав, що прийдеться так довго насидітися, але на жаль треба тут сидіти довше, як сподівалося і довше, ніж на се позволяє відпустка. Мені се дуже болить, болить тим більше, що може дехто з Виділу не схоче няти віри, що я тут не для розривки, а з мусу. Та мені здається, що Ви, Пане Професор, піймете мені віри, що не для лакомства панського тут я перебуваю, заживаючи приємностей лічничих, а тільки з конечности конечності.

Я служу товариству не за страх, а за совість і не дозволив би собі гуляти без діла, знаючи кілько є того в товаристві. Крім того, особисто я богато богато Вам завдячую і очевидно мені зовсім не байдуже, як Ви до мене ставитеся. Я знаю, що Ви раз у раз клопочетеся про справи Товариства і Вас дуже обходить кожда найменша запинка; знаю, що пересиджуючи тут, я мимоволі спричиняюся до певної задержки в полагодженю полагодженні відповідних справ. Знаю, що несподівано довге перебуванє перебування моє тут може бути невигідне моїм товаришам по службі, що теж чекають на заслужений відпочинок.

Скажу ще, що і з иньшого іншого боку тяжке для мене се несподіване задержанє задержання тут – адже мене се дорого коштує (14 fr. денно, крім усяких дріб’язок). І одначе, рішаюся просити о продовженє продовження відпустки, рішаюся для того, що не хочу спинитися на півдорозі і витративши вже грубі, як на мою кишеню, гроші, вернути не цілком дужим.

Я не хотів би розбивати тепер ліченя, щоб не відбилося се шкідливо на будуче, і хотів би вернути до Львова цілком здоровим, щоб працювати спокійно, не думаючи про хворість. Я гадаю, що в інтересі самого Товариства дати мені змогу позбутися своєї хороби, аби мати робітника з подвоєними силами.

Пишу се так довго для того, що гірко би мені було, коли б Ви, або хто иньший інший з Виділу побачили в моїм тут пересиджуваню пересиджуванні злу волю з мого боку, лінивство чи таке иньше інше. Ні! Вірте, що тільки поважні причини примушують мене пересиджуючи тут наражатися на ріжні різні невдоволеня невдоволення і на великі трати.

До «Засіву» про вибори і процес студентів напишу.

З правдивою повагою

Володимир Дорошенко

23.VI.911

P.S. Допись до «Засіву» про вибори зладжу, так само і про кінець процесу студентів. Виказ книжок для «ЛНВ» обіцяв зладити Назаріїв. Що до бібліографії «Записок», то я гадав, що з заведенням біжучої бібліографії газетна бібліографія відпадає, і тому не робив її, але коли Ви вважаєте потрібним, то я по повороті зладжу відразу за півроку.

Тепер я, користаючи з того, що тут можна переглянути рос[ійські] часописі, пришлю кілька заміток бібліографічних («Холмский вопрос» А.Стаховича в «Русск[ой] мысли», статі статті Чуковського, Львова-Богачевського, Єфремова, Арабажина про Шевченка тощо).

Здоровлю Вас щиро!

Вчора мав велику приємність розглядати Вашу популярну «Історію». От де ми вище росиян росіян стоїмо – і се завдяки Вам! В «Русской мысли» була рецензія Кизеветтера на вашу «Киевскую Русь». Рецензія дуже прихильна, тільки коситься автор її на «малорусских киевлян». Я певен, що Вашу повну Велику Історію чекає також велика премія від Акад[емії] Наук!

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, спр. 459, арк. 434-436.

Місце написання встановлено за змістом, останній аркуш листа (з P.S.) – на фірмовому поштовому папері санаторію.

До «Засіву» про вибори і процес студентів напишу. – газета «Засів», 1911, № 17, 18 публікувала статті «Вибори в Галичині» та «Закінчення галицьких виборів» за підписом «Депутат». У цих повідомленнях йшлося про складність виборів до австрійського парламенту саме у Галичині, де несправедливий виборчий закон спричиняв політичну безправність етнічної більшості краю – українців, надаючи значні пільги полякам. Зрештою, дала результат велика просвітницька й агітаторська робота національно свідомих патріотів – на цих виборах українських послів було обрано 24 (проти 22-х у попередньому парламенті), що можна було вважати успіхом.

Слід зауважити, що «Депутат» не зафіксовано як псевдонім В.Дорошенка ні у «Словнику українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.)» О.Дея (К., 1969), ні у «Нових матеріалах до словника українських псевдонімів» В.Еппеля (К., 1999). Можливо, він ужитий лише у цих двох публікаціях. Коментований лист дає підстави вважати «Депутат» ще одним з численних псевдонімів В.Дорошенка.

У № 19 газети «Засів» за 1911 рік – стаття «Закінченнє справи українських студентів» В.Лікаренка (В.Дорошенка) – про т. зв. «Процес 101», який був ще одним підтвердженням дискримінації українців у Галичині. У червні 1910 року після віча українських студентів в університеті на них напали польські студенти, було вбито українця Адама Коцка. Натомість суд, всі члени якого були поляки, звинуватив у заворушеннях саме українських студентів. Несправедливий вирок (1-3 місяці в’язниці) викликав обурення й протести української громадськості.

Назаріїв Олекса Федотович (1880-1918) – український бібліограф, критик.

…пришлю кілька заміток бібліографічних… – у ЗНТШ, 1911, т. 105, розділ «Бібліографія», надруковано рецензії В.Дорошенка на статті:

С.Єфремова «Апостол Правды» (К пятидесятилетию смерти смерті Т.Г.Шевченко) – Русское богатство, 1911, кн. 2;

К. Чуковського «Шевченко» – Русская мысль, 1911, кн.4, 5;

у ЗНТШ, 1912, т. 108 – рецензія на статтю А.Стаховича «Холмский вопрос» – Русская мысль, 1909, кн.1;

у цьому ж томі ЗНТШ – добірка бібліографічних заміток про публікації в українській та російській періодиці до роковин смерті Т.Шевченка, в тому числі про статті:

К.Арабажина «Украинский Прометей» – Новая жизнь, 1911, кн. 4;

К. Чуковського «Воскресающий Шевченко» – Речь, 1911, ч. 158.

Кізеветтер Олександр Олександрович (1866-1933) – російський історик і політичний діяч.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 248 – 249.