16.04.1916 р. До С. Єфремова
Казань | 3.IV.916 |
Варіанти тексту
|
||
Дістав картки Ваші (дві), Високоповажаний Сергій Олександрович! Спасибі за новини. Смертю В[асиля] Ф[едоровича] я сам був страшенно збентежений, не знаю, в якім стані в останніх часах було його підприємство і в якім стані лишив він його. У всякім разі страта невіджалова – як одного з тих чи може одинокого праведника, котрий своєю щирістю викупав гріхи иньших інших. Чув і про недугу Фед[ора] Павл[овича], і тішуся, що йому трохи полекшало полегшало; при нагоді передайте йому мій привіт. Про себе і своїх нічого не можу сказати доброго. Хоруємо. Особливо Марія Сильв[естрівна] знемоглася, та й донька. Вкінці побачили, що нема иньшого іншого виходу – треба їм виїхати.
Про оповіданнє оповідання – робіть, як думаєте. <…> мене, правда, до участи участі не просив, і я не знаю, хто його буде вести і як. Але як думаєте, що той матеріал треба туди дати і він там буде потрібний, затримайте його. Дістав лист від Симона Вас[ильовича], що приїздив на кілька день додому, давав мені тему, але трудно мені писати – занадто відійшов я від біжучого житя життя, і нелегко орієнтуватися в нім, особл[иво] при браку преси.
Клопоче мене справа книгарні ЛНВ. Як Ви мабуть знаєте, я обов’язаний пильнувати інтересів тих видавництв, що вона була закупила, та й грошима позичила. Кілька разів я писав, що над маєтком її мусить бути якась колегіальна контроля, і здається просив і Вас безпосередньо взяти участь в ній. І паки прошу. Не до розбору книжок, розуміється, а до того, щоб уставити якийсь лад в розборі, розпродажі і виплатах. Мусить бути вияснена сума претенсій претензій і порядок сплат по ним. На дещо можна б ціни підвисшити підвищити. Зіставити розпродажу самому Ст[епаненку] ледви чи <…>. Недавно дістав я лист від петербур[зького] книгаря, він нарікає дуже на нього-між нами кажучи – що він не хоче конкуренції иньших інших книгарень, придержує книжки etc. Я не знаю, хто сим відає тепер, і знаю, як трудно мати діло з С[тепаненком] – якого треба такту тут. Але треба вияснити. Який дає він опис книгарям, що рахує своїй книгарні.
Писав Ан[дрій] Вас[ильович] про проєкт проект Наум[енка] вернутися до двоязичн[ого] журналу типа «України» 1907 р. Невже се признано бажаним?
Спасибі за клопоти з 1 артел[л]ю. Який би не [був] брак людей, те, що зісталося їм зробити і за чим вони задержують книжки, таке дрібне, що нічим не можна оправдати сю затяжку. Досі я не дістав тих кількох примірників VIІI.1, що просив вислати мені при виході, і з того міркую, що вони таки ще не випустили. І ні одної стрічки коректури з кінцевої (8) глави VIII.2. Якщо довідаєтеся щось з приводу збірника Горького, напишіть, будь ласка, по святах думаю взятися до статі статті.
А криза видавнича – справді грізна, не знати, що й думати, особливо як війна потягнеться далі поза сей рік. Ціни мабуть не підуть назад до старого – ні паперу, ні друкарень.
Здоровимо Вас усі!
Ваш щирий М.Грушевський
Заодно уже і з святами будьте здорові, недалекі вони вже!
Примітки
Друкується вперше за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 317, № 320).
Місце написання встановлено за змістом.
Смертю В[асиля] Ф[едоровича] – В.Ф. Симиренко помер у Києві 17 грудня 1915 р.
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 183 – 184.