Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

8.08.1915 р. До С. Єфремова

Симбірськ Симбирськ, 26.VІІ

Варіанти тексту

Високоповажані!

З Москви звертають увагу, перше – що, здається, треба було б післати послати до Щербатова та до Поливанова депутацію від видавництв, редакторів etc. в справі знесення заборон і обмежень з української преси, мови, правописа і т. д., бо ледве чи можна сподіватися, щоб само правительство про се згадало. Не знаю, чи Ви думали про се? Може навіть прийняли за благо удержатися поки що від усяких виступів? Як такої принципіальної абстиненції нема, то справді можна вважати се за перший пункт, з котрим належало б виступити перед правительством.

Друга справа – се з’їзд діячів народнього народного театра, призначений на серпень. Справа взагалі для нас дуже пекуча, а тепер в зв’язку з питанням про «разумные развлечения» дуже актуальна. Не знаю, наскільки живо беруться кращі наші трупи труппи, а взагалі треба заявити про наші потреби.

Стільки в справах, порушених з Москви. Нетерпеливо чекав я деклараційних промов Госуд[арственной] Думи, – сподіваючися, що буде там щось про українців і від українців. Поки що крім згадок про події в Галичині не бачу нічого. Се мене бентежить і займає. Чи не роблено ніяких старань, щоб була якась заява про потреби укр[аїнців] з принципіяльних принципіальних мотивів? Чи ніхто з депутатів не схотів згадати про Укр[аїну]? Чи відложено до иньшого іншого моменту?

Мене се непокоїть, і хотів би знати – бо коли цензура не поставить межі, хочу потроху зачати писати – до «Укр[аинской] ж[изни]», або може й де инде інде. Війна затягається, і як самі певне бачите, не можна відкладати вже до «після війни» – в наших внутрішніх ділах і в відносинах до правительства. Не перецінюю зміни міністрів, але все ж поява нових людей (для укр[аїнців] зовсім нових) – се нагода виступити з укр[аїнськими] бажаннями. Перед мін[істром] внутр[ішніх справ] – заборона слова, цензура, доля висланих галичан. Перед мін[істром] освіти-мова в школі, справа приватн[их] шкіл і укр[аїнських] предметів в учит[ельських] семін[аріях] і серед[ніх] школах, у оберпрокур[ора] – укр[аїнська] проповідь, обрусеніє духовенства. Розуміється, добре було б, щоб не викликати якихось неприємних декларацій, хоч неприємні деклар[ації] чи не кращі, ніж зовсім ніяких?

Приводів багато: лозунги війни, обов’язок держави нагородити страшні жертви, поношені народом для війни, заходами коло освіти і добробуту, нарід народ зістається без популярної газети, грозить перспектива зістатися без книги, годилося б правит[ельст]ву полекшеннями полегшеннями для укр[аїнців] злагодити вражіння враження від роботи в Галичині [окупації].

Польські законопроекти (виложені в «Русск[их] ведом[остях]» № 163) дають міру того, що можна б зробити і для укр[аїнців] в вище зазначених рамках. К. передав мені свої вражіння враження, що рос[ійська] інтелігенція піддержить укр[аїнські] культурно-націон[альні] домагання, але не політичні (авт[ономні]). Очевидно, в теперішніх обставинах і не можна висувати справ програмних, принципіяльних принципіальних, бо на се скажуть – не час, але програма т[ак] ск[азати] ділова, практична, що зв’язана з моментом. Аргумент – війна затягається, не можна ввесь час зіставляти [людей] без преси, без попул[ярної] книжки, в нових незвичайних обставинах з усею системою заборон, недопускання до нічого. Вийде війна на духовне істощеніє народа. У наших внутр[ішніх] відносинах треба було приложити всі зусилля, щоб якнайменше було отсього власного істощенія.

В тім дусі говорилося в лютім, проектувалися часописи в Хар[кові] і М[оск]ві, і дуже жаль, що се й досі в стадії приготовання приготування. Я радив війти в порозуміння з тамошніми друкарнями – в Х[аркові] і М[оскві], щоб взяли по одному бодай наборщику з київських, обізнаних з укр[аїнським] набором. Не добре, що нічого не виходить, ні книжок, ні журналів. Можуть вказувати вороги, що от як добре: як закрилася границя, та прикрили «Раду», та вислали декого – і не стало ніякого українства. І давно так треба було зробити. Треба було навпаки доказати, що ні Галичина не грає ролі в життю житті рос[ійської] України, і ніякі із’ятія чи заборони не можуть ослабити темпи укр[аїнського] життя.

Часу багато страчено. Але тим більше треба постаратися, щоб укр[аїнське] життя не виглядало так спустошено, по змозі. Можливости Можливості все ж єсть.

Я сам особисто весь сей час силуюся наладити друк різних своїх книжок, і до останньої хвилі не удалося ще мені се через трудности трудності, які заходять мені тепер у всяких зносинах – поїхати не можна, а пробував через декого з київських знайомих дещо розвідати і устроїти і не удалося – навіть не відповіли.

Звиняюся, коли може непотрібно зайняв час Вам справами, які Ви сами вже обміркували, а може й не орієнтуюся тепер, не все маючи добрі інформації, – але думаєш часом: ну ж скажу що-небудь, що може заважити на Ваші рішення користно корисно.

З щирим поважаннєм поважанням М.Грушевський


Примітки

Лист надіслано до С.Єфремова та київських соратників.

Друкується вперше за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 317, № 339).

Рік написання встановлено за змістом.

Рукопис невідомою рукою, підпис власноручний М.Грушевського.

до Щербатова та до ПоливановаЩербатов Микола Борисович (1868 – 1943) – на той час міністр внутрішніх справ; Поливанов Олексій Андрійович (1855 – 1920) – на той час воєнний міністр.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 169 – 171.