23.08.1907 р. До І. Джиджори

Дорогий товаришу!

Посилаю картку Сидоряка – може б, Ви пішли до Барського самого (бо я, виткнувши всі їх непорядки супроти нас, не хочу більше до нього удаватись) і піднесли то все, жадали збільшення письма і щоб з машиною не протягали. Зрештою не попадайте в униніє, підганяйте скільки можна і пригадуйте Сидоряку, що його властиво прислано для VI тому і що в крайности крайності ломаннє ламання зовсім передасться кому иньшому іншому, а його поставиться до самого складання – се може вплинути на нього. Другого зецера попри нього з Львова я не можу брати.

Статю Статтю Піснячевського Вам вишлю, попробуйте провести. Коли не пройде, то треба, щоб Матушевський на початку своєї статі статті в заміну статі статті Піснячевського сказав щось трохи про розв’язаннє розв’язання Думи.

Котик нехай правопись тим часом справляє – н[а]пр., у Матушевського, у Лиманського.

Доманицький писав, що не дістав від Вас курса Антоновича (Ви мені нічого не написали – посилали чи ні – се було в стадії Вашого мовчання). Чи Ви не знайшли їх? Рукописний переклад (Тимченка) археольогії археології й літографовані курси (в полотно зашиті) я пам’ятаю, що бачив в тильнім покою в цвітні квітні, отже, їх не забрали при ревізії. Відшукайте.

Доманицький писав, що дістав амністію й їде незадовго до Київа Києва. Постарайтесь з ним бачитися, зпізнувати, якого духа єсть він, і позондуйте, чи не схотів би взяти місце при редакції ЛНВ? Бо треба чоловіка до правлення рукописей й иньшого іншого – щоб Вас не засипати.

Сидоряк виймає ті колюмни приміток IV тому, які тепер не складаються, й листки з приписками. Нехай він то все відошле відішле мині мені, що відложив, скоренько, бо мушу тут упорядкувати остаточно до друку примітки.

Здоровлю!

Ваш М.Г[рушевський]

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 265, арк. 5 – 6). Це відповідь на лист І.Джиджори від 19 (6) серпня 1907 р.

…бо я, виткнувши всі їх непорядки супроти нас, не хочу більше до нього удаватись… – Ці «непорядки» стосувалися неякісного складання, друку та зволіканням з друком.

Київські складальники причисляли українську до іноземних мов і вимагали значного підвищення оплати у порівнянні зі складанням російських текстів, на що скаржився у листі до М. Грушевського направлений зі Львова складач Ю.Сидоряк (Там само, спр. 741, арк. 18; лист від 9 березня 1907 р.). На занадто високі рахунки нарікав пізніше і Ю.Тищенко (Сірий).

Пізніше стала відома ще одна форма «непорядків» – друк понад визначений наклад зайвих примірників видань, зокрема IV та VI томів «Історії України-Руси», для реалізації їх без відома представників замовника. Про це повідомляв у своїх листах Ю.Сидоряк, який займався складанням томів і мав точні відомості про реальний наклад (2075 примірників IV тому замість 2000, та 2060 примірників VI тому замість 2000) (Там само, арк. 73; лист від 9 жовтня 1907 p.).

З цього приводу завідувач видавничих справ М.Грушевського у Києві Ю.Тищенко (Сірий) мав намір навіть провести розслідування, чим ділився з Грушевським:

«У всякім разі я не попущу того, щоб яким би то побитом книги пішли поза нашою конторою. На се у мене є свій спосіб. Я піду по книгарням і яко купець дізнаюся про все, бо крім «К[иевской] ст[арины]» ніхто з книг[арень] не може давати «Історію» (Цит. за: Мельник О. Листи Леопольда Будая як джерело до вивчення науково-організаційної та видавничої діяльності Михайла Грушевського (1907 – 1912) // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – К, 2006. – Вип. 10/11. – С. 616).

Власник друкарні, зі свого боку, нарікав на несвоєчасну сплату рахунків. Всі ці непорозуміння спричинилися до розірвання угоди, про що К.Григорович-Барський повідомив М.Грушевського:

«В силу нашего условия, настоящим предупреждаю Вас, что издаваемый «Литературно-Науковый Вестник» я печатать больше не буду, поэтому эту работу, с 1 января 1908 года, прошу передать другой типографии» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 97, арк. 12; лист від 23 листопада 1907 р.).

Наприкінці січня 1908 р. М.Грушевський подав до київського губернатора заяву про перенесення друку ЛНВ до друкарні Першої київської артілі друкарської справи (Там само, ф. 295, оп. 1, спр. 20, арк. 9 – 10). Проте черговий (VII) том «Історії України-Руси» після переговорів Ю.Тищенка (Сірого) з управителем друкарні П.Михайловським та письмового звернення останнього до М.Грушевського вийшов з «Друкарні П.Барського» (Там само, ф. 1235, оп. 1, спр. 582, с 133 – 134; спр. 97, арк. 16).

За Центральної Ради популярні брошури М.Грушевського так само виходили з друкарні Акціонерного товариства «Петро Барський», яка містилася за старою адресою (Хрещатик, 40).

Статю Статтю Піснячевського Вам вишлю, попробуйте провести. – За декілька днів до написання цього листа, 5 серпня (ст. ст.) 1907 р., М.Грушевський занотував у щоденнику: «Джиджора пише, що цензура з’їла статю статтю Пісняч[евського], і ЛНВ спізнився, неприємно» (Там само, спр. 25, арк. 156 зв.). І все ж вдалося відстояти цю публікацію, оскільки у ЛНВ за серпень-вересень 1907 р. з’явилася стаття В.Піснячевського «На думські теми» (С. 414 – 424).

…щоб Матушевський на початку своєї статі статті в заміну статі статті Піснячевського сказав щось трохи про розв’язаннє розв’язання Думи. – Статті обох авторів були опубліковані в ЛНВ (1907. – Т. 39. – Кн. VIII-IX): Матушевський Ф. З росийського російського життя (Акт 3 червня в світлі инших інших актів. В таборі переможців. В таборі переможених. Історичні документи) (С. 425 – 437); Піснячевський В. На думські теми (С. 414 – 424). Обидва автори розпочинають свої статті рефлексіями на розпуск II Державної думи.

…у Лиманського. – Йдеться про публікацію: Мова (Лиманський) Василь. Старе гніздо й молоді птахи: Драматичні образи // ЛНВ. – 1907. – Т. 39. – Кн. VIII-IX. – C. 283 – 314.

Доманицький писав, що не дістав від Вас курса Антоновича… – Згаданий лист В.Доманицького до М.Грушевського серед збереженого та опублікованого епістолярію не значиться. Проте лист В.Доманицького до М.Грушевського від 21 (8) вересня 1907 р. свідчить, що він отримав згадані конспекти лекцій В.Антоновича («по археології, по Домонгольськ[ій] Руси, Литві і «Козаччину») в перекладі Є.Тимченка (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. III / Ред. Л.Винар; упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко. – С. 358).

Про задум видати курси лекцій В.Б.Антоновича, читані ним у Київському університеті та на приватних курсах перед гуртком патріотично налаштованої молоді, сповістив на початку 1907 р. І.Джиджора: «Видання курсів професора В.Б.Антоновича» (рубрика «З наукового, літературного та артистичного життя») // Рада. -1907. – 13 січня. – № 10. – С. 4.

У замітці повідомлялося про відсутність видання повного зведеного курсу лекцій, читаних офіційно російською мовою та приватно українською. Свого часу тексти були видрукувані слухачами за їхніми записами літографованим способом зі значними помилками (російською мовою). 1898 р. у Чернівцях було видано курс історії козаччини під назвою «Бесіди про козацькі часи на Україні» (без зазначення автора). Про це видання див.: Антонович Д. Дещо про «Виклади про козацькі часи на Україні» та про історичні погляди проф. Антоновича // Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991. – С. 12 – 16. Рецензію на нього подав М.Грушевський: Примітки до історії козаччини з приводу книжки «Бесіди про часи козацькі на Україні» // ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. 22. – Кн. II. – С. 1 – 14; передрук див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2004. – Т. 6. – С. 558 – 568.

У своєму повідомленні І.Джиджора подав концепцію проекту, зрозуміло, розроблену М.Грушевським. Йшлося по спільну редакцію офіційного і приватного курсу:

«З огляду на те, що ці курси, незалежно від вартости вартості їх чисто наукових поглядів в розвою української історіографії, мають велике значіння значення через визначне становище В.Б.Антоновича в українській науці, задумав тепер кружок прихильників шановного професора видати повне видання його лекцій. В це видання увійдуть повний курс археології, оброблений здебільшого самим Антоновичем, а текст дальших частин буде уложений з його власноручного конспекта й з записів, пороблених його слухачами.

Для цього треба, щоб колишні слухачі Антоновича, у кого такі записи його лекцій єсть, прислали їх до видання на адресу: Київ, Прорізна, 20, в редакцію «Літературно-наукового вістника вісника». По використанню, записі будуть звернені. Курси будуть видані на українській мові. Редакцію сього видання будуть вести проф. М.Грушевський і В.Н.Доманицький».

Вірогідно, на оголошення відгукнулися колишні слухачі. З листа І.Кревецького до М.Грушевського достеменно відомо, що виклади «Історії Руси в домонг[ольськім] періоді» (з pp. 1882 – 1883), «Історії Литви» та «Церковної унії» (з pp. 1883 – 1884), «Історії українського козацтва» (з р. 1884) прислав А.Заліський з Петрокова (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 567, с 19 – 21; лист від 21 січня (ст. ст.) 1907 p.).

Відомо також з листа Є.Чикаленка до М.Грушевського, що покрити видатки видання обіцяв В.Симиренко (Там само, спр. 822, арк. 151 – 151 зв.; лист від 7 грудня (ст. ст.) 1908 p.). Робота з підготовки лекцій до видання тривала впродовж 1908 р. Над перекладами текстів працював В.Доманицький. У листі до М.Грушевського працівник київської контори ЛНВ М.Котик (Л.Будай) повідомляв, що з курсу «Історії домонгольської Руси» було зроблено дві коректи. Водночас він інформував, що К.Мельник-Антонович, яка опікувалася виданням після смерті чоловіка, «окрім дописок справляє ще правопис по-своєму» (Там само, спр. 561, с. 74 – 75; лист від 18 листопада (ст. ст.) 1908 p.).

Ймовірно, через правописні, а можливо, і інші непорозуміння з К.Мельник-Антонович задуманий проект реалізовано не було.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 124 – 125.