Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Костянтин Михальчук

Михайло Грушевський

7 квітня, другого дня Великодніх свят упокоївся на 74 році життя одвічальний редактор «України», Костянтин Петрович Михальчук, один з найвизначніших представників сучасного українознавства і заразом один з останніх, а властиво останній член тої старшої київської плеяди українознавства, яка відкрила своєю діяльністю нову епоху не тільки в українських студіях, але й в українськім культурнім і національнім житті.

Близький товариш Антоновича, Житецького, Драгоманова, Лисенка по університетській київській громаді, зв’язаний близькими науковими і громадськими зв’язками і з молодшою плеядою 1870-х pp., протягом цілих сорока літ сливе безвиїзно живучи в Києві, К.П.Михальчук був невідмінним учасником всіх тих наукових і громадських починів, котрими зазначили себе сі люди шістдесятих – сімдесятих років на українській науковій і громадській ниві і которих осередком весь сей час був Київ.

Праці київського етнографічного гуртка зосереджені якийсь час коло київського відділу географічного товариства, труди етнографічної експедиції в «юго-западный» край, труди Київського археологічного з’їзду, нарешті «Киевская старина» – сі монументальні стадії київської наукової роботи проходили при незмінній безпосередній участі Покійного як ученого і громадянина.

Стративши всяку надію на науково-педагогічну діяльність ще в університеті, через політичні пригоди, навіть не подбавши через се про університетський диплом, змушений до заробкування конторською бухгалтерською роботою, яка витягала з нього всю силу й енергію, Покійний, не вважаючи на се, не полишав наукових занять в своїй науковій спеціальності – українській лінгвістиці, діалектології й історії мови і скоро зайняв дуже авторитетне становище в сій області, поборюючи силою духу всі недогоди, серед яких йому приходилося працювати.

Поруч Потебні й Житецького був він на протязі півстоліття найвизначнішою філологічною силою, яку дала російська Україна. Його заслуги на сім полі будуть вияснені в статтях, що мали бути ювілейними, – з нагоди п’ятдесятиліття його літературно-наукової діяльності, а тепер будуть заразом поминальними. Полишаючи їм сю оцінку, мусимо тільки підчеркнути ще громадську сторону в науковій діяльності покійного: ту готовість, з якою відзивався він всякий раз, коли треба було з наукового, філологічного становища кинути світло на те чи інше питання біжучого українського життя.

Пам’яткою її зісталися такі інформативно-декларативні роботи Покійного, як «Открытое письмо к А.Н.Пыпину» або «Что такое малорусская речь»; але ще важніше, може, було – на практиці, в самім ділі почувати сю готовість Покійного в кожній науковій чи громадській українській справі послужити своїм досвідом, працею і знанням. Давно вже підкошений тяжкою хоробою, він до самих останніх днів своїх зістався активним членом Київської української громади і ніколи не відмовляв [у] свої[й] участі в ніякій справі.

З відкриттям у Києві Українського наукового товариства Покійний від самого початку став одним з діяльних його членів як учасник його організаційних планів і наукових зібрань і співробітник його наукових видань; прийняв на себе обов’язки одвічального редактора «Записок», потім «України», став на чолі заснованої минулого року комісії мови, ще в останніх днях готовив розвідку про прикмети мови одної з грамот Олельковича, разом з тим працював над мемуарами, щоб заховати для історії українського руху факти з українського життя Києва кінця 1850-х і початку 1860-х років. Та нагла смерть перервала се незвичайно діяльне і цінне життя. Ювілейний збірник «Записок», задуманий Товариством рік тому, з нагоди п’ятдесятиліття літературної діяльності Покійного, вповні приготовлений, саме мав іти до друку по святах, але Покійний не дожив до його виходу. Сей том буде вже посмертною пам’яткою заслуг нашого визначного члена, ученого і громадянина.


Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Михальчук Костянтин // Україна. – К., 1914. – Кн. II. – С. 5-6.

Михальчук Костянтин Петрович (народився 21.12.1840 р. (02.01.1841) у с.Зозулинці Махнівського пов. Київської губ. – помер 07(20).04.1914 р. у Києві, похований на Байковому кладовищі) – український мовознавець, громадський діяч, активний учасник українського національного відродження 1850-х pp. – початку XX ст.

Бібліографія праць К.Михальчука: Тимченко Є. Огляд наукових праць К.Михальчука // Філологічний збірник пам’яти К.Михальчука. Видає Українське наукове товариство в Київі – К., 1915. – С. 5 – 6; Шерех Ю. Кость Михальчук. – Вінніпег, 1952. – С. 5-7.

Література: Автобіографічна записка К.Михальчука // ЗНТШ. – Львів, 1914. – Т. СХХІ. – С. 225-240; Вол Я. Костянтин Михальчук (1840-1914). Некролог // Там само. – С. 225 – 233; Грушевський М. Раз добром налите серце // Рада. – К., 1914. – Ч. 80; Д[орошен]ко Д. З споминів про Михальчука // ЛНВ. – Львів; К., 1914. – Т. LXVI. – Кн. 5. – С. 233-241; Міяковський В. З моло-дих років К.Михальчука. З нагоди десятиліття його смерті // Україна. – К., 1924. – Кн. 4. – С. 98 – 107; Михальчук К. Из украинского былого (К воспоминаниям Б.С.Познанского) // Украинская жизнь. – М., 1914. – № 5 – 6. – С. 13 – 20; № 8-10. – С. 70 – 75; Ніковський А. К.Михальчук як філолог // ЛНВ. – Львів, 1914. – Т. LXVI. – Кн. 4. – С. 76-84; Кн. 5. – С. 242-250; Тулуб О. Невідомий автобіографічний лист К.Михальчука (з архіву І.Стешенка) // Там само. – 1927. – Кн. 5 (24). – С. 59 – 69; Струмінський Б. Костянтин Михальчук // 125 років київській українській академічній традиції / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1993. – С. 151-162; Шерех Ю. Кость Михальчук. – Вінніпег, 1952.

Стративши всяку надію на науково-педагогічну діяльність – К.Михальчук, вступивши у 1859 р. до Київського університету, став активним учасником «Київської гміни» – громадської організації, яка об’єднувала здебільшого поляків. Згодом він, В.Антонович, Т.Рильський та інші покинули цю організацію й утворили власну «Українську громаду». К.Михальчук став активним учасником українофільського руху, який поляки назвали хлопоманським (Вол Я. Костянтин Михальчук (1840-1914). – С 225-226).

У 1862 р. К.Михальчука вислали з Києва за політичну діяльність. Автор некролога зазначає, що «брак же наукового патенту, брак диплому зробив неможливим для нього наукову кар’єру, позбавивши його можливості здобути професорську кафедру, до якої він був роджений і яка б дала йому змогу розгорнути на всю широкість свої здібності визначного вченого (Там само. – С. 227).

…був він на протязі півстоліття найвизначнішою філологічною силою, яку дала російська Україна – К.Михальчук був фахівцем із проблем української діалектології, історичної фонетики, історичної морфології української мови, загальної методології мовознавства.

«Михальчук проявив у багатьох випадках оригінальну філологічну школу, своєрідну методологію і послідовну власну концепцію розвитку української мови, сперті на малозвичайні тоді знання української діалектології, так що коли привести його висловлювання в систему, то перед нами справді стане образ визначного мовознавця. З-поміж його сучасників на Україні – О.Потебні, О.Кочубинського, О.Огоновського, П.Житецького – тільки Потебня далеко перевищував Михальчука […] Супроти ж інших Михальчук різко й позитивно виділявся тим, що він був не тільки збирачем фактів, а і шукачем нових методологічних шляхів. З цього погляду він належав до вчених такого типу, як у ті часи – Ф. де Соссюр на Заході, Я.Бодуен де Куртене і М.Крушевський (обидва поляки) в тогочасній Росії», – так характеризував К.Михальчука як ученого Ю.Шерех (Шерех Ю. Кость Михальчук. – Вінніпег, 1952. – С. 7).

Детальніше характеристику К.Михальчука як мовознавця див.: Ніковський А. К.Михальчук як філолог // ЛНВ. – Львів, 1914. – Т. LXVI. – Кн. 4. – С. 76-84; Кн. 5. – С. 242-250; Шерех Ю. Кость Михальчук. – Вінніпег, 1952. – С. 9-39.

«Открытое письмо к А.Н.Пыпину»– за висловом Ю.Шереха, К.Михальчук є автором «трьох оборон прав української мови» (Шерех Ю. Кость Михальчук. – С. 5).

Перша праця, що стосується захисту рідної мови, була написана ще в 1886 p., але видана лише в 1909 р. Див.: Открытое письмо к А.Н.Пыпину, по поводу его статей в «Вестнику Европы» о споре между южанами и северянами (к истории отношений к украинству представителей прогрессивной части русского образованного общества). – К., 1909.

Друга його робота: Что такое южнорусская (малорусская) речь? // Киевская старина. – К., 1899. – №8. – С. 135 – 195. Ця стаття-відповідь Т.Флоринському на його відому брошуру проти українства.

Третя оборона української мови, написана в 1898 р. як відповідь на антиукраїнську статтю, опубліковану в газеті «Киевлянин» (ч. 49), побачила світ лише в 1920-х pp. в «Українському діалектологічному збірнику», вип. 2. К.Михальчук також був автором ще однієї статті в справі відстоювання інтересів українства, див.: К ответам кн. Е.Н.Трубицкого на анкету «Украинской жизни» // Украинская жизнь. – М., 1914. – № 11-12.

…до самих останніх днів своїх зістався активним членом Київської української громади і ніколи не відмовляв свої участі в ніякій справі – К.Михальчук залишався єдиним живим свідком та учасником розвитку українського національного руху кінця 1850-х – початку 1860-х pp. На схилі літ він говорив, що «близькі друзі й товариші мої – Антонович, Рильський, Познанський, Панченко, Житецький, Лисенко, давно вже полинули в ирій, а я, як старий гусак з перебитим крилом, одбився від зграї і ще волочуся по землі […] «Та час уже, пора й мені рушати в далеку дорогу» (Вол Я. Костянтин Михальчук (1840 – 1914). – С. 227).

…одвічального редактора «Записок», потім «України», став на чолі заснованої минулого року комісії мови… – комісію мови заснували весною 1913 p., її основним завданням було підготувати словник російської та української мов (Огляд діяльності Українського наукового товариства в Київі. – К., 1913. – С. 26). К.Михальчук був відповідальним редактором перших двох випусків наукового журналу «Україна» (Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 – 1932). Покажчик змісту. – К., 1993. – С. 4,13). Окрім членства в цьому товаристві, К.Михальчука обрали членом НТШ у 1911 р. (Хроніка НТШ. – Львів, 1911. – Ч. 47. – С. 2), Російського географічного товариства, Історичного товариства Нестора Літописця (Автобіографічна записка К.Михальчука. – С. 238).

…ще в останніх днях готовив розвідку про прикмети мови одної з грамот Олельковича… – Д.Дорошенко у спогадах про К.Михальчука згадує, що по ньому «залишилося три великих папки, повних всяких праць, майже виключно лінгвістичного характеру, і російською і українською мовами», серед них і незавершена стаття про мову грамоти князя Симеона Олельковича 1459 р. (Д[орошен]ко Д. З споминів про Михальчука. – С. 236-237).

Сей том буде вже посмертною пам’яткою заслуг нашого визначного члена, ученого і громадянина – збірник, про який пише М.Грушевський, вийшов у 1915 р. Див.: Фільольогічний збірник пам’яти К.Михальчука. Видає Українське наукове товариство в Київі – К., 1915. К.Михальчукові також з нагоди десятиліття смерті присвятили випуск журналу «Україна» (1924 р., кн. 4).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 587 – 588.