18.07.1908 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професоре!

Листа Вашого одержав щире спасибі.

Справа з газетою йде досить мляво: мало людей в цьому заінтересованих, – це ще тільки наспіваюча, а не наспіла потреба. Найтяжче з грішми; зовсім згожуся згоджуся я з Вами, що вони повинні іти тільки з польських рук, біда тільки, що ці руки дуже цупко за гроші держаться, ніяк не вирвеш. З намічених меценатів, на Володк[овича] і Тишк[евича] мала надія зовсім, лишається Браницький, до його знов дороги ніяк не найдемо, а на листи в таких справах не можна покладати ся покладатися.

Поки що надумав я таке діло: 1 і 2 серпня (ст. ст.) відбуваєть ся відбувається в Умані рільничий з’їзд; на цьому з’їзді буде багато сусідніх поміщиків поляків; серед них ідея такої краєво-українофільської газети може найти прихильників. Через свого дядька, теж поміщика, який має багато знайомих і деякі впливи, я запропонував відчит: про українство і відносини до нього польсько-української (лихо з термінами!) шляхти.

Заголовок мого відчиту і головні його [Написано над рядком.] пункти (я полишив їх дядькові) зацікавили цих добродіїв і оце недавно я одержав пропозицію прочитати той відчит на приватному зібранні в Умані 2 серпня. В цьому відчиті я хочу, розказавши коротенько історію України, змалювати сучасний стан українства в Галичині і у нас, подати коротенький нарис історії (на скільки це можливо [Слово виправлене.]) укр. шляхти, польського українофільства і врешті представивши ідеологію «краєвих» партій наших, литовських і білоруських, заналізувати їх відносини до місцевого елементу і представити свій (об’єктивний) погляд на цю справу.

Очевидно, виступатиму там, не як один з представників української (взагалі) інтелігенції, а як представник тої групи людей, що, належачи походженям походженням своїм до спольщеного шляхецько шляхетсько-українського [Написано над рядком.] суспільства, вважає себе українцями. В кінці відчиту, або-ж в дискусії, скажу про газету; відносини до того проекту уманських Поляків, можна буде вважати більш менш типічними для цілої тої польсько-поміщицької сфери на Україні, від якої по правді кажучи, і залежатиме успіх майбутнього часопису; бо на городську польську інтелігенцію нема чого рахувати, це вшехполяки, грунт і «стан володіння» «Dziennik’a Kiyowsk’oгo».

Як що проект стріне співчуття, то тоді можна буде і з фінансового боку смілівіще сміливіше справу порушати.

Як би Ви, Пане Професоре, мали і хтіли висловити мені з приводу вищесказаного свої гадки, то я був-би Вам дуже та дуже вдячний.

Чому припинилась «Світ[ова] Зірниця» напевно не знаю; незабаром сподіюсь сподіваюсь відповіді д.Волошин[овського] на мої питання в цій справі. Моя гадка (тільки) про «причину» [Написано над рядком.]: нема революції на селі, то й антиреволюційної газети не треба, але це стосується не до Волош[иновського] (він має щирі і добрі наміри), а до тих, що на «Св[ітову] Зірн[ицю]» гроші давали. Як що моя гадка окажеть ся окажеться вірною, то думаю написати про це статю статтю до «Ради», думаючи, що не всі «дражливі» питання слід обминати. Що Ви про це, Пане Професоре, думаєте? З д.Юркевичем мав побачитись і переговорити д.Ярошевський.

З приводу цього всього не вдається мені скінчити моєї праці на вересень; але від Василя Миколаєвича знаю, що Ви нічого проти цього не маєте.

Зі щирим поважанням

Вяч.Липинський

Пані кланяюсь низенько.

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, спр. 604, стор.7-10.

…Чому припинилась «Світ[ова] Зірниця»… – «Світова зірниця» – тижневик (у 1913 році – двотижневик) для селян, виходив у Могилеві-Подільському (1906-1907), у с.Пеньківці (1908-1911), у Києві (1912-1913, 1917) та у Кам’янці-Подільському (1920), видавець і редактор Йоахим Волошиновський.

…сподіваюсь відповіді д.Волошин[овського]… – Очевидно, йдеться про Йоахима Волошиновського, видавця газети «Світова зірниця».

…але від Василя Миколаєвича… – Мається на увазі В.М.Доманицький.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 279 – 280.