Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературні студії / Для ювілею Івана Котляревського. Desiderata / 5. Як видавати твори Котляревського

Для ювілею Івана Котляревського. Desiderata

5. Як видавати твори Котляревського

Михайло Грушевський

Століття нового українського письменства єсть таке свято, що справді заслугує урочистого святкування, такого святкування, яке б показало, що українська громада з погляду національної самосвідомості й культурного розвитку значно виросла за сі сто літ. Найліпшою пробою, де б вона могла показати себе, було б, на нашу думку, докладне, наукове й артистичне видання писань Котляревського.

Не завадить зупинитися коло сього плану: ачей теперішній поклик наш не пролунає марно. Я проектував би видання писань Котляревського з науково рецензованим текстом, з варіантами й коментаріями, артистичне, оздоблене ілюстраціями до писань, з додатком студій коло писань, що, можливо, вичерпали б вище зазначені питання.

Наукова рецензія тексту Котляревського – се єсть пильна потреба як для студіювання сього автора, так і з погляду практичного. З того часу, як на писання вийшла «авторська давність» і вони підлегли «книгарській оргії , дуже треба б мати нормальний, перевірений добре текст, що мав би бути зразком для звичайних, дешевих видань. «Енеїда» дуже багата на варіанти, я перевірив, наприклад, «виправлене» видання самого Котляревського 1809 р. з виданням 1876 р. й у перших піснях знайшов кілька доволі цікавих перемін; на зразок наведу кілька (в сучасній правописі) так, наприклад, з самого початку в вид. 1876 р. стоїть:

Еней болячка був Юноні,

Як жорна, серце їй давив,

Бо був тугійший від супоні,

Ні в чім Юнони не просив (с. 2)

в виданні 1809 р.:

Юноні, все її гнівив;

Здававсь гірчійший їй од перцю (с. 8)

або в вид. 1876 р.:

Нептун дочувсь в скляних будинках,

Що пробі закричав Еней;

Він в жінчиних метнувсь патинках,

Мов кіт од сала до дверей (с. 5)

в виданні 1809 p., може, й краще:

Почув Енеїв голосок,

Шатнувся зараз із запічка,

Півкопи для єго кусок!.. (с. 10).

Або ще, в виданні 1876 p.:

Ішов, ішов, що аж із чуба

В три ряди капав піт на ніс (с. 63)

натомість в старому виданні важкі москвітизми:

Ішов, ішов, аж з русих кудрів (3 пісня, с 4).

В четвертій пісні поправлено історичну помилку:

Як б’є варяг і проганяє (с. 14)

в старому виданні, в новому ж натомість:

Як б’є половців, проганяє (с. 133).

Єсть багато відмін і в літерах. Як казав я й вище, пізніші видання значно українізовані. Се теж варто уваги.

Коментарій мав би бути двоїстий: лексикальний – бо Котляревський багато уживає жаргонних слів тогочасної Полтавщини, що не вживаються, бодай по інших українських краях, тепер цілком, – і історичний. Малюючи український побут минулого віку, писання Котляревського містять в собі багато згадок, натякань на такі речі, що давно минулі й рядовому, а часом і передовому читачу маловідомі або й зовсім незрозумілі; почавши від таких речей, як деякі причандали тогочасного заможного побуту (побут сільський з того часу не перемінився) і до термінів старого урядового устрою, деяких давноминулих обставин громадського й економічного життя, від яких-небудь дульєтів і охвотів, линських скатертин, піярських граматок, волів, що гонено до Шльонська, й греків, що возили риж та маслини, і до різних возних, підсудків, карвасарів – все оте вимагає докладних коментарів і не для самого тільки неосвіченого читача.

Для людей не дуже знаємих з класичною мітологією й змістом правдивої Вергілієвої «Енеїди», – а таких знайдеться немало, добре було б доложите й такі коментарі, що рівняли би текст нашої «Енеїди» з змістом первотвору й об’ясняли властивий характер і значення пародированих дієвих осіб – без сього й гумор Котляревського часто зостанеться незрозумілим. Взагалі в об’ясненні треба мати на оці ті дуже різномасті верстви, в яких обертаються писання Котляревського: не кажу се властиво про те ювілейне видання, про яке зняв я тут річ, а про менші популярні видання, що разом з тим, на підставі сього editio major [академічного видання] мали б бути видані для ширших кругів громадських; хоч звичайно треба б поклопотатись про те, щоб і ота editio major була можливо більше розповсюджена.

Щодо ілюстрації, то, проектуючи їх, я зовсім добре знаю, що се річ нелегенька. Не кажу про «» та «» – ілюструвати їх не трудно (застерігаю, одначе, від шаржу щодо «Чарівника»), але рисунки до «Енеїди» добре зробити, на мою думку, чи не трудніше, може, як до чого іншого. Се залежить від того, що головний тон «Енеїди», можна сказати, не видержаний стало, й головні діячі также не мають здебільшого сталого характеру. Еней, наприклад, виступає то розумним, порядним ватажком, добрим товаришем своєї ватаги, то бундючним нікчемним полупанком з того панства, що вилупилось за часи Котляревського, добрим тільки на випивку; він хоробрий, поважний проводир, то розпусний гульвіса, що лає на всі заставки своїх батьків; подібні неконсеквентності кидаються в вічі і щодо характеристик і поводження інших осіб, як Дідона, Латин і ін. «Енеїда» єсть збір окремих малюнків, доволі слабко зшитих докупи; щоб пришити зайвий малюнок, гумористичний пасаж, кинути зайву приказку, Котляревський легко відбивається, збочує від зазначеного характеру, розпочатої схеми.

Се й зрозуміти легко, його мета – перекривити класичну мітологію й разом змалювати сучасну Україну; фабула не має для нього значення, се тільки форма, в яку можна вкладати все, що могло відноситися до властивої мети. Невідома, може, для самого Котляревського друга мета, змалювання українського побуту, бере гору над першою, справді, мабуть, початковою метою його утвору; не що як се й здобуло йому невмирущу цікавість. Основний тон «Енеїди» – се, щоб так сказати, теплий гумор; автор з замилуванням малює сучасну Україну, посміх його не злий, а привітливий, навіть з злих прояв усміхається як звичайно українець, без злоби. Але тон сей не витриманий у нього стало; раз по раз він збивається на карикатуру або незграбні тривіальності. Суворі для Котляревського критики, як мені здається, з того й виходили, що не звернувши досить уваги на загальний тон поеми, ображалися сими збоченнями автора.

Певне, що маляру, який хотів би малювати «Енеїду», нема чого збочувати за Котляревським, жадним побитом не треба йому бути карикатуристом. Своїми ілюстраціями має він коментувати те, що єсть доброго, по сей час живучого в «Енеїді», – картини побуту українського в кінці минулого віку, писані рукою великого артиста. Де Котляревський не ухиляється в карикатуру, де не веде, що также іноді трапляється за ним, по вивченій шабльоні доволі банальні картини пародійні, там раз у раз дає він, часом в кілька словах, чудові малюнки, що перейняті незвичайним гумором і трохи не дишуть своєю реальною правдою. Тут артиста знайде собі багатої здобичі; най тільки перейметься він тим же чудовим реалізмом, тою ж теплою вдачею й легким, незлобним гумором.

Такі сцени, наприклад, як зустріч поважної пані Дідони з «ватагою гольтіпак» троянців, тих бурлаків, що ходили колись на Дін на зарібки, на рибу на лиман або що (с. 9–10 вид. 1876 p.), весела гульня у Дідони, з скоками і танцями, з молодецьким гоцаком (с. 13); парастасні столи у «благородної старшини» пана Енея з кумпанією, співи школярів, сліпці з кобзами, перебийці й «литвини» з ведмедем (с. 43), бучний виїзд пані сотнички Венери (с. 55), школа латинщиків з субітками й тройчатками (с. 130); авдиєнція у Латина якого-небудь заможного військового товариша, що ще не вкусив фруктів московської або західної культури й живе «на старосвітському» (с. 134), «нахід» дворні і підданих пані царської няньки, сцена звичайних тоді сусідських наїздів або находів (с. 149), серія картинок з козацького обиходу – класична картина полків у строю («так вічній пам’яти бувало», с. 157), збори козаків до війська («бояри вмиг скомпонували», с. 156), полки на поході (с. 165) – подібні сцени так і просять олівця.

Щодо наукових студій коло писань Котляревського і в зв’язку з тим – коло родоводу нової української літератури, то я вгорі зазначив коротку програму, на яку б бодай мали відповісти такі студії; до сього можу додати, що при виданні писань Котляревського добре було б доложити начерк українського громадського побуту, як він змальований в писаннях Котляревського, й порівняння «Енеїди» яко пародії з іншими пародіями подібними (сього писання помалу дотикались, особливо в розправі д. Н.М.В., але не заходились коло нього докладніше).

Певне, що всю ту справу має виконати не один чоловік; для сього треба праці цілого гурту людей, що поділили б межи собою роботу згідно з своїми спеціальностями. Така збірна робота могла б краще від усього показати культурні сили української громади. Істориків України взагалі й ближче Гетьманщини, істориків українського письменства, філологів у нас не бракує, й вони manu coniuncta змогли б добре виконати таку роботу; єсть і артистичні сили; знайшлись би, мабуть, при охоті матеріальні засоби для видання.

Правда, ще за півстоліття до Котляревського помічено було, що в нас «не в оден гуж тягнуть», український розбрат пішов в приказки яко національна ознака, і один з сучасних українців доводив мені, що в нас тільки такий план, тільки такий гурт може бути сталим і згідливим, що складається з одного чоловіка; але на столітті нашого нового культурного життя треба було б показати, що сі сто літ не пройшли в нас марно й громада наша придбала за сей час трохи культурного виховання.


Примітки

подібні сцени так і просять олівця – найбільш вдалими на сьогодні вважаються ілюстрації до «Енеїди» українського графіка А.Базилевича (1968).

в нас «не в оден гуж тягнуть» – цитується вірш гетьмана І.Мазепи «Дума». У автора перша строфа така:

«Всі покою щире прагнуть,

А не в оден гуж всі тягнуть,

Той направо, той наліво.

А все браття, тото диво!»

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 723

Модифіковано : 14.08.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.