Оповідання Марка Вовчка

Михайло Грушевський

Книжка ся виходить з значним опізненням, тому що початковий план її стрівся з непереборними перешкодами, і приходиться її нам випустити зовсім не в такім виді, як думалося.

Коли в 1907 р., по смерті Марії Олександрівни Вілінської-Маркович, по другому мужу Лобач-Жученко, відкрилася її літературна спадщина, і також покійний тепер Василь Миколайович Доманицький почав студіювати сю спадщину, Українська видавнича спілка, за посередництвом Василя Миколайовича купивши право видання посмертних творів Марка Вовчка, задумала при участі Василя Миколайовича випустити критичне, наукове видання сих творів, яке б могло послужити твердою підставою для всяких дослідів над творчістю сеї вічнопам’ятної в історії української культури письменниці.

Проф. М.С.Грушевський перевів в сій справі кореспонденцію з В.М.Доманицьким, що жив тоді в Закопанім, і в результаті рішено було, випускаючи збірку посмертних оповідань Марка Вовчка, що друкувалися в «Літ[ературно]-наук[овім] вістнику» в 1908 p., задержати склад (набір) їх, щоб перевірити текст по оригінальним рукописям покійної письменниці, бо в копіях, виладжених під доглядом В.М.Доманицького, все-таки виявилися під час друку і пізніше деякі недокладності, а, крім того, хотілося означити також поправки і варіанти, які походили від самої письменниці.

В сю збірку мали ввійти також різні дрібні фрагменти, яких право видання було продано теж редакції «Л[ітературно]-н[аукового] вістника», але в сім журналі вони не друкувалися, з огляду на свою фрагментаричність. В.М.Доманицький взяв на себе провірити текст по оригіналам, зібрати варіанти і попередити збірку студією про сі оповідання з їх текстуальної сторони.

Відповідно до сього плану в 1908 р. розпочалася робота над сим виданням. По друкуванні оповідань в «Л[ітературно]-н[ауковім] вістнику» склад (набір) задержувано, бо син покійної Б.О.Маркович надсилав один по другім оригінали оповідань, текст провірявся ще раз по оригіналам і частина умовленого числа примірників видруковувалася (і потім була випущена в 1909 році в серії видань Видавничої спілки п[ід] т[итулом] «Посмертні оповідання Марка Вовчка»), а для другої частини додавалися варіанти з паперів письменниці: важніші правописні відміни оригіналу, поправки, зроблені в нім самою письменницею, там, де був брульон і чиста копія – їх різниці, а де були видання варіантів, видані за життя Марка Вовчка з інших рукописей, – там і їх варіанти, і так поволі поступало се editio major.

На жаль, одначе, стрілося воно зараз же з цілим рядом пригод. Насамперед – не удалося дістати оригіналів для тих дрібних фрагментів: Б.О.Маркович відписав, що їх уже немає. В.М.Доманицький теж не міг вишукати їх слідів, а без перевірки з оригіналом, з самих копій було їх друкувати небезпечно; видання відкладалося в надії, що, може, сі оригінали знайдуться, але з тим, як В.М.Доманицький, що міг тут найбільше помогти, хорував гірше, надія все маліла. Ся ж хороба не дала змоги повести йому й роботи коло видання: він перевірив тільки одно оповідання «Пройдисвіт», інші прийшлося перевіряти вже іншим. Пропала надія також і на вступну студію, обіцяну нам.

Видрукувані аркуші ще полежали кілька літ, чекаючи якоїсь щасливої комбінації, головно якоїсь звістки про оригінали фрагментів. Але кінець кінцем далі їх тримати вже не можна, тому випускаємо їх в тім переконанні, що все-таки і в сім виді ся книжка буде мати свою вартість для всіх дослідників творчості Марка Вовчка.

Примітки

Цей текст без підпису вперше був опублікований як «Переднє слово» до книжки: оповідання Марка Вовчка: Видані по смерті письменниці з варіантами її рукописей. – Київ-Львів, 1913, с. І–II. Про авторство М.Грушевського свідчить його чистовий автограф цієї передмови (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 242. – Арк. 108–110). До видання увійшли такі твори Марка Вовчка: «», «», «», «Як Хапко солоду відрікся», «Гайдамаки».

Подається за першодруком.

відкрилася її літературна спадщина – після смерті Марка Вовчка (за н. ст. 10 серпня 1907 р.) її син Б.Маркович довірив В.Доманицькому розібрати, впорядкувати й оцінити привезений з Нальчика архів.

Доманицький почав студіювати сю спадщину – В.Доманицький з великим творчим запалом та на високому філологічному рівні працював над рукописами Марка Вовчка. Наслідком була низка першопублікацій творів письменниці (здебільшого в ЗНТШ, 1908, т. 84; ЛНВ, 1908, т. 41, 44) та його новаторських статей. Зокрема: Марія Олександрівна Маркович – авторка «Народних оповідань»: на основі нових матеріалів // ЛНВ. – 1908. – Т. 41. – С 48-75; Авторство Марка Вовчка // ЗНТШ. – 1908. – Т. 84. – С. 135-140; Марко Вовчок про Куліша // ЛНВ. – 1908. – Т. 44. – С. 50-52. В.Доманицький також підготував реферат про творчість Марка Вовчка, який від його імені був прочитаний на засіданні філологічної секції НТШ у грудні 1907 р.

задумала при участі Василя Миколайовича випустити критичне, наукове видання сих творів – у цьому видавничому проекті В.Доманицький відігравав ключову роль. Його розуміння вартості письменницького архіву, увага не лише до чистових рукописів завершених творів, але й до чернеток, фольклорних записів та ін., текстологічна культура роботи з джерелами були для свого часу винятковими. На жаль, через важку хворобу В.Доманицький не зміг завершити заплановане.

Проф. М. С.Грушевський перевів в сій справі кореспонденцію з В.М.Доманицьким – їхнє взаємне листування майже все збереглося, опубліковане в першому (листи М.Грушевського) та третьому (листи В.Доманицького) томах серії «Епістолярні джерела грушевськознавства» (Листування Михайла Грушевського… – Т. 1. – С. 203-213; Т. 3. – С. 317-392).

Закопане – польський курорт у передгір’ї Високих Татр. Санаторії переважно для хворих на різні форми туберкульозу легенів.

бо в копіях, виладжених під доглядом В.М.Доманицького, все-таки виявилися під час друку і пізніше деякі недокладності – ось як пояснював походження цих різночитань В.Доманицький у листі до М.Грушевського від 18 (5) лютого 1908 p.:

«Що ж до того, що копії не точні, то тут… 50% припадає на друкарню і коректора, помилок же великих (пропусків слів або що) дуже небагато. Копій з рукописами я не порівнював, а робилося так, що я держав в руках оригінал, а переписчик читав вголос, що в нього в рукописові. При швидкому читанні подекуди міг статися гріх, і уникнути цього всього можна тільки тим способом, що тепер от ми робимо: звірюванням слова в слово, буква в букву». (Листування Михайла Грушевського… – Т. 3. – С. 376).

випущена в 1909 році в серії видань Видавничої спілки – у цьому випадку М.Грушевський помилився. Книжка Марка Вовчка «Посмертні оповідання» була видана 1910 р. у Києві друкарнею 1-ї Київської друкарської спілки. Обсяг – 148 с., наклад – 4000 примірників.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 175 – 176.