Поганський календар, свята
Михайло Грушевський
Як релігійні вірування епохи по розселенню взагалі, так і свята, східнослов’янські мали переважно натуралістичний характер і виходили з головних моментів обороту сонця та зв’язаного з ним річного розвитку й упадку земного життя. Притім одначе й тут бачимо певні початки персоніфікації тих моментів і навіть антропоморфічного їх представлення: хоч багато тут можна рахувати на пізнішу, тисячолітню еволюцію, але безперечно – початки таких представлень належать ще до перед християнських часів. Згадаємо дещо головніше, поминаючи неясне або непевне і користуючися теж головно з сучасної етнографії (бо літературні відомості маємо пізні – XVI-XVII в., і то дуже бідні).
За Корочуном – найбільш коротким днем року наступає з зимовим поворотом сонця свято нового астрономічного сонячного року. Воно злилося з християнським Різдвом – що саме було (в античнім світі) положене на сей час для християнізації поганських свят новонародженого сонця. На Різдво через те перейшла назва Корочуна [Новг., с. 134]. Старе ж поганське свято з його обрядовістю дістало під впливом грецько-римської культури й її новорічних свят, пізнішу назву коляди (римські calendae) [Паралелі слов’янської колядки з римськими святами brumalia – saturnalia – calendae у Томашека, Brumalia und Rosalia, Веселовського, Разыскания, VII]. Воно полишило багаті сліди в сучаснім святкуванні Різдва, Нового Року, Водохрещ; сі сліди виразно вказують на хліборобський, господарський характер свята: вечеря серед снопів, перед нагромадженою купою хлібів; бажання і ворожіння урожаю та приплоду на будущий рік, запросини морозу на кутю – виразно мають сей характер.
Прихід весни вітається веснянками і весняними грами, що тягнуться до Зелених свят. На сих святах злучилося кілька поганських : перше – свято розцвіту природи, коли весна стрічається з літом; подекуди вона притім персоніфікується в молодій дівчині („тополі“). Друге – русальний тиждень; ся русальна неділя часто згадується вже в Київській літописі; тоді русалки виходять з води і гуляють по берегах. Притім мішається свято властивих русалок з святом небіжчиків: четвер на зелених святах був заразом і „навським“ (мавським) або мертвецьким Великоднем і русальним. Навський день одначе ріжно кладеться – крім зеленого четверга також на перший понеділок Вел[икого] посту, або на „праву середу“ (Преполовеніє) [Русальна неділя – Іпат., с. 386, 506, 459. Справа про се свято дуже трудна, бо тут входять впливи rosalia, з тим же мішанням весняного свята і поминок небіжчиків, див. літературу русалок (с. 324)]. Мабуть тут єсть пам’ять про кілька свят покійників і предків.
Літній поворот сонця – найбільший розцвіт природи і заразом заповідь її заникання, завмирання, святкується на Купайла, сполученого з християнським Івановим днем (під 24 с. с. червня), і персоніфікується в парі Купайла і Марени. Се ніч повна чудес, коли тайни природи стають приступними людям, коли цвіте папороть, коли можна чути мову звірять, бачити поховані скарби. Купальний обряд маємо з XVII в. в оповіданні Густинської літописи: „съ вечера собираются простая чадъ обоєго полу и соплетаютъ себѣ вънцы изъ ядомого зелія или коренія и препоясавшеся быліемъ, возгнетаютъ огнь, индѣ же поставляютъ зеленую вѣтвъ и ємшеся за руцѣ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пѣсни, преплетающе Купаломъ; потомъ презъ оный огонь прескакують, оному бѣсу жертву себе приносяще“ [Полное собр. летописей, II, с. 257]. Все се й досі заховується в значній мірі.
Нарешті заникання літнього життя персоніфікується також в образі Коструба: його ховають під час літнього повороту сонця [Важніша література народніх свят: Снегирьов, Русские простонародные праздники. Максимович, Дни и месяцы украинского селянина – Сбор соч., II. Hanuš, Bájeslovny kalendář slovansky, 1860. Афанасьєв, III, гл. XXVIII. Маркович, Обычаи, поверья и кухня малороссиян, 1860. Галько, Народниї звичаї і обряди з-над Збруча, 1861. Труды экспедиции в Югозападный край, т. II. Machal op. с. гл. XIV. Владимиров, Введение в ист. рус. слов. К. М. О religii pogańskich Słowan. Зубрицький, Народний календар (звичаї й повірки) з Старосамбірщини – Матеріали до укр.-рус. етнології, III, 1900. Дикарів, Народний календар Валуйського пов., ibid. VI, 1905. Народні календарі інших народностей: Сборник за нар. умотв. т. XVI-XVII. Gloger, Kok polski w życiu, tradycyi i pieśni, 1900. Коринфський, Народная Русь, 1901].
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 337 – 339.