3.03.1914 р. До І. Джиджори

Бійтеся Бога, дорогий Іван Миколаєвич, досі нема статі статті до ЛНВ. Пришліть же, се чистий скандал, як і в сій книжці не буде.

Не присилали нічого і до «України»: І кн[ижка] вже замкнена. Ладьте бодай на другу. Я б просив статю статтю на ту тему про понятє поняття права Гетьманщини чи що, про яку ми говорили (меморіал Генерального судії?).

Думаю, що прийдеться Вам писати статю статтю на тему умисности умисності економічної політики Петра (що се був не меркантілізм меркантилізм, а політика).

Ваш М.Г[рушевський]

Напишіть, що там дома.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 123 5, оп. 1, спр. 265, арк. 75). На звороті аркуша з текстом листа напис олівцем: «Д[окто]ру Джиджорі»

Місце написання встановлено за змістом.

Я б просив статю статтю на ту тему про понятє поняття права Гетьманщини… – Про цю статтю йдеться також у листах М.Грушевського від 19 (6) березня 1914 р.], [близько 20 – 21 (7 – 8) березня 1914 p.] та [не раніше 19 (6) березня – не пізніше 1(14) квітня 1914 р.].

Думаю, що прийдеться Вам писати статю статтю на тему умисности умисності економічної політики Петра (що се був не меркантілізм меркантилізм, а політика). – Найвірогідніше, це побажання М.Грушевського було пов’язане зі свіжими враженнями від рецензії М.Василенка, опублікованої у першій книжці журналу «Україна» за 1914 р. У ній було висловлено таке зауваження:

«Д[октор] Джиджора зібрав дуже інтересні відомости відомості про заграничну торговлю України і обставини, в яких вона одбувалась відбувалась, про речи речі, які ввозились і вивозились і т. д. Се більш зовнішній начерк торгівлі, але дуже цінний з наукового боку. Він цілком збудований на нових невідомих матеріалах.

Проти сеї заграничної торговлі торгівлі й були головним чином направлені укази Петра І. Вони цілком виходили з тої меркантильної політики, котру проводив в економічній своїй діяльности діяльності Петро І. Д[октор] Джиджора думає, начебто укази Петра що до економічної політики стояли в зв’язку з тими указами, що були направлені проти автономії Лівобічної України. Мені ся думка здається помилковою. Д[октор] Джиджора не навів докладних фактів, щоб її обосновати.

Проводячи свою економічну політику, Петро, розуміється, не вважав на права і вольности України, котрі він обіцяв держати непорушно; але його економічні заходи не виходили з плянової планової політики скасування вольностей України, хоч і вели на практиці цілком до сього, як се добре показав д[октор] Джиджора в своїй праці» (Василенко М. Джиджора І. Економічна політика росийського російського правительства супроти України в 1710 – 1730 pp. (Відбитка з «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка»). Львів, 1911, стор. 143 // Україна. – 1914. – Кн. 1. – С. 135).

Цю саму думку щодо головної тези праці І.Джиджори висловив ще у 1912 р. у своїй рецензії і М.Кордуба. Тому М.Грушевський радив учневі відреагувати вже на дві рецензії і підготувати статтю, у якій подати більш аргументовані факти щодо «зумисности» «зумисності» економічної політики Петра І, спрямованої насамперед на ліквідацію автономії України. Для М.Грушевського, який поділяв концепцію свого учня, а можливо і виступав її ідеологом, було принципово важливим підтвердити один із ключових наукових висновків докторської дисертації І.Джиджори.

Свого часу ці факти І.Джиджора вже наводив у своїй розлогій неопублікованій відповіді на рецензію М.Кордуби (див.: Пришляк В. Мирон Кордуба та Іван Джиджора: рецензент і автор // До джерел. Зб. наук. праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-ліття. – К.; Львів, 2004. – Т. II. – С. 527 – 545). У ній він наполягав на своїй тезі про свідому політику нівеляції українського політичного, економічного і культурного життя. Можливо, і тоді це було написано під впливом настанови М.Грушевського, яку вчитель оприлюднив у своїй рецензії, опублікованій у травні 1912 р.:

«Автор влучно виказує, – відзначав М.Грушевський, – як західні меркантильні ідеї, котрими перенявся перейнявся цар Петро і його помічники, вироджувалися в абсурдні форми, перейшовши через звісну грубість і безпардонність Петрової епохи – сього «великоросийського обыкновения», під котрим в тодішній Україні розуміли такий порядок, де вже не можна розріжнити розрізнити закона від самоволі урядника, як характеризує автор (с. 81), – і поруч того виступали чисто політичні мотиви – трактованнє трактування України, як провінції чужої і ворожої московському житю житті, котру хотіли можливо використати, і заразом – придавити, знищити. Регляментація Регламентація української торговлі торгівлі, розпочата Петром, була одним з дуже сильних ударів автономности автономності Гетьманщини, різким нарушеннєм нарушенням українських прав, і сенат зпочатку спочатку пробував стримати царя від сеї регляментації регламентації супроти українського «вольного народу» (с. 42)» (ЛНВ. – К., 1912. – Т. 57. – Кн. V. – С. 391 – 392).

Сутність дискусії полягала і полягає у неоднозначності оцінки українсько-російських відносин першої половини XVIII ст. : здебільшого, в російській редакції це і зараз трактується як меркантилізм, в українській – як цілеспрямована імперська політика руйнування національної економіки. Об’єктивно ж, очевидно, наявні поєднання, взаємопов’язаність та взаємообумовленість політики з меркантилізмом та через меркантилізм.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 281.