Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Олександр Пипін

Михайло Грушевський

(Некролог)

27 с[тарого] с[тилю] падолиста російська наука й суспільність стратила одного з найчільніших і найбільше шанованих своїх репрезентантів, що рядом капітальних праць, як «Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских» (1857, магістерська дисертація), «Обзор истории славянских литератур» (1865, нове, розширене видання 1874 р. п[ід] т[итулом] «История славянских литератур», два томи), «Общественное движение при Александре I» (1871), «Характеристики литературных мнений от 1820 до 1850-х гг.», «Белинский, его жизнь и переписка» (1876), «История русской этнографии» (1890–1891,4 т.), «История русской литературы» (1898–1899,4 т.) – врив глибоко своє ім’я в історію російської науки й суспільної гадки.

Він був одним з найбільше характерних і симпатичних репрезентантів поступової Росії й не вагався жертвувати за свої переконання. Щойно зайнявши катедру в Петербурзькім університеті (1860), він виступив з нього, разом з Кавеліним, Спасовичом і ін. наслідком репресійних розпоряджень правительства. Його не зломили недостатки, в котрих він мусив заробляти собі хліб тяжкою працею над перекладами. Перший вибір його членом академії, в 1871 р., не був затверджений правительством, і щоб вивести академію з конфлікту, покійник сам зрікся вибору. Не був затверджений і вибір його доктором honoris causa Казанським університетом. Тільки в 1897 р. затверджено новий вибір Пипіна членом Петербурзької академії.

Нам його ім’я лишиться дорогим не тільки з огляду на його наукові труди, що глибоко входили в сфери українознавства, а ще більше – його заслугами для самої української національної ідеї. Його огляд українського письменства в історії слов’янських літератур був, будь-що-будь, першою історією української літератури. Його історія української етнографії (що займає III том його курсу) була важним причинком до історії української свідомості.

На сторінках «Вестника Европы», що був його катедрою протягом сорока літ, він не раз доводив законність і природність українського національного відродження та боронив його супроти атак різних російських шовіністів. Що він не розумів української національної ідеї так широко, як розуміємо її тепер ми, сього, розуміється, йому ніхто не повинен брати за зле (з такого вужчого розуміння вийшла його голосна свого часу стаття «Особая история русской литературы», з поводу «Історії літератури» пок[ійного] Огоновського, що розсварила з небіжчиком українофільські круги в Росії, а і з особистих зносин знаю, що небіжчику не конче подобалася нинішня широка програма, зачеркнена українством, – мовляв, не треба виїздити з усім відразу, маючи з усіх боків ворогів).

Натомість його заслуги, положені ним в популяризації й обороні української ідеї в російських кругах, варті всякого признання, і Наукове товариство ім.Шевченка відповідно ушанувало його в минувшім році, з нагоди святкування п’ятдесятиліття його наукової діяльності, вибором на дійсного члена: він і ак[адемік] Ягіч – се були перші дійсні члени з інших народностей, вибрані Товариством.


Примітки

Перша публікація: ЗНТШ. – 1904. – Т. 62. – С. 4 – 5.

Подається за першодруком.

виступив з нього, разом з Кавеліним, Спасовичом і ін. – з кінця 1850-х років робота Санкт-Петербурзького університету значно пожвавилась не лише в науковому плані (були відкриті нові кафедри), але й в організації студентського життя. Коли у 1861 р. Міністерство народної освіти спробувало запровадити нові, жорсткіші правила, це стало приводом для студентських заворушень. 20 грудня 1861 р. університет був тимчасово закритий, 5 студентів заарештовані і заслані, 32 виключені. На знак протесту проти жорстоких репресій велика група професорів подала у відставку (крім О.Пипіна, на це зважилися М.Стасюлевич, В.Спасович, К.Кавелін, згодом М.Костомаров). На підставі нового статуту університет повністю відновив роботу аж восени 1863 р.

На сторінках «Вестника Европы» – з 1867 р. О.Пипін був одним із найголовніших співробітників цього щомісячника, входив до редколегії, активно друкувався в ньому.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 314 – 315.