Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографії. Некрологи / 1901 р. / Матвій Симонів (Номис)

Матвій Симонів (Номис)

Михайло Грушевський

(Некрологічна замітка)

На порозі нового століття помандрував в далеку дорогу Нестор української етнографії, один з найбільш типових репрезентантів старого українофільства – Матвій Симонів, recte Симон. Рід Симонів (в кінці XVIII в. перехрещених на Симонових) був козацький, з Лубенщини. Матвій Терентійович Симонів родивсь 1823 р., по скінченні філологічного факультету в Києві був кілька літ учителем гімназії, потім перейшов в державний контроль і служив тут до р. 1868 – тоді спенсіонувався й, вернувшись на свій рідний хутір Заріг, почав тут господарити як звичайний козак, сам роблячи всяку господарську роботу. Поважання місцевої суспільності, одначе, незадовго покликано його знову до громадської діяльності: в 1872 р. його вибрано директором новозаснованої земської гімназії в Лубнах, потім вибирано його предсідателем земської управи, предсідателем з’їзду мирових суддів. Аж в 1889 р. кинув він громадську діяльність і вернувся назад на свій хутір.

Оживлення українського руху при кінці 1850-х pp. потягло до літературної роботи й Симоніва. Починаючи від р. 1858 і до 1863, надрукував він в різних виданнях під псевдонімом Номиса (анаграма: Симон) і анонімно кілька оповідань і статей белетристичного й етнографічного змісту, опертих на автобіографічних споминах і особистих обсерваціях народного життя; переважна більшість їх писана по-російськи, українських тільки два (всі вони вийшли в 1900 р. в одній збірці накладом «Киевской старины»).

В усіх сих писаннях показує він сильно розвинені інтереси до етнографії, і дійсно, слідом виступив з своїм opus majus – корпусом українських приказок: «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О.В.Марковича і других. Спорудив М.Номис», СПб, 1864, VII + 304 + XV ст. вел[икої] вісімки, петитового друку. Сей корпус містить 15 тисяч приказок і загадок, зі збірників різних осіб, переважно Опанаса Марковича, вповні науково виданих Симовичом. Се було перше науково зроблене видання в українській етнографії і перевищувало всі інші слов’янські видання приказок. Воно й досі зісталося головним виданням українських приказок, хоч далеко не обняло всього приготованого матеріалу (маса приказок не могла увійти в сей корпус з цензурних причин).

Потім Номис затих, і дуже рідко появлялося щось в друку з його підписом (як напр., дрібні замітки в «Киевской старине» 1897 і 1898: про козацькі полки у 1830-х pp., про крашанки – на підставі власних спогадів. Цікаво б знати, чи не лишилося між паперами небіжчика яких писань, а особливо – матеріалів, зібраних ним до його корпусу, і використаних, як сказано, тільки в часті?

Самітно й тихо прожив Симонів остатні роки свого життя. Своєму народолюбству зістався він вірним до смерті; п’ять років перед смертю спродав він свій хутір сусідам-козакам, а гроші (коло 40 тис. руб.) зложив на удержання лікаря для своєї рідної околиці; інше майно записав він на різні лубенські громадські інституції. Додам іще, що коли комітет для збирання грошей на резервовий академічний фонд Товариства ім.Шевченка удався в сій справі до закордонних земляків, пок[ійний] Симонів був один з перших (і взагалі нечисленних) земляків, що обізвався на се, з значнішою вкладкою.

Пером йому земля!


Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Матвій Симонів (Номис) (Некрологічна замітка) //ЗНТШ. – Львів, 1901. – Т. XL. – Кн. ІІ. – Miscellanea. – С. 8 – 9. Автограф некролога з виправленнями автора та підписом «М.Грушевський» зберігається в ЦДІАУЛ (ф. 401, оп. 1, спр. 47, арк. 1 – 2).

Симонів (Номис) Матвій Терентійович (псевд. Белокопытенко В.П., Номис М.; народився 29(17).09.1823 в с. Заріг Лубенського пов. Полтавської губ. – помер 08.01.1901 (26.12.1900) у Лубнах Полтавської губ.; могила не збереглася) – український фольклорист, етнограф, письменник, педагог, громадський діяч.

Бібліографія праць М. Симонова: Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору. – Т. І. – К., 1930; М.Т.Симонов (Номис): Матеріали наукової конференції, присвяченої 170-річчю від дня його народження / Упоряд. П.П.Охріменко. – Лубни, 1993. – С.49 – 50.

Література: Єфремов С. Жертви нашого лихоліття. М.Т.Симонов [Некролог] // ЛНВ. – Львів, 1901. – Т. XIV. – Кн. IV. – С. 38 – 48; М.Т.Симонов (Номис): Матеріали наукової конференції; Н[ауменко] В. М.Т.Симонов (Номис). (Некролог) // Киевская старина. – К., 1901. – № 2. – С. 308– 311; Пазяк М.М. М.Номис і збірка «Українські приказки, прислів’я і таке інше» // Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники О.В.Марковича та інших / Уклав М.Номис. – К., 2003. – С.5 – 13; Фольклорний збірник Матвія Номиса. До стодвадцятиріччя першого видання. 1864 – 1984. – Саут-Бавнд-Брук (США), 1985 (вміщує статті П.Одарченка, Б.Струмінського, Н.Кононенко-Мойл, Ю.Шевельова).

Рід Симонів (в кінці XVIII в. перехрещених на Симонових) – історію свого роду М.Номис подав у нарисі: Из детских и отроческих воспоминаний автора // Рассказы М.Т.Симонова (Номиса). – К., 1900. – С. III–IV).

…від р. 1858 і до 1863 надрукував він в різних виданнях… – йдеться про такі праці М.Т.Симонова: Дид Мына і баба Мыниха // Хата (альманах). – СПб, 1860. – С. 173 – 215; Крепостное население в России по 10-й народной переписи // Основа. – СПб, 1861. – № 2. – С. 245 – 251; Отрывки из автобиографии Василия Петровича Белокопытенка // Русская беседа. – М., 1858. – Кн. IV. – С. 35 – 64; Рассказ о поездке запорожцев в Петербург // Черниговский листок. – Чернигов, 1863. – № 11. – С. 82 – 85; Риздвяни святки // Основа. – СПб, 1861. – № 1. – С. 267 – 281; № 5. – С. 49 – 72; № 6. – С. 21 – 38; Титка Настя // Основа. – СПб, 1861. – № 4. – С. 28 – 38.

…українських тільки два… – ярижкою в альманасі «Хата» та журналі «Основа» були опубліковані оповідання «Дид Мына і баба Мыниха» та «Титка Настя». На підставі збережених епістолярних джерел дослідники вважають, що оповідання М.Номиса піддавали редагуванню. Зокрема, П.Куліш у листі до Ом.Огоновського від 30 вересня 1889 р. писав: «Як печатав Номис (Симонов) у «Хаті» «Діда Мину [і бабу Миниху]», я се оповідання скорочував. Може, скорочував ув «Основі» і Білокопитенка, тілько не прибавляв нічого» (див.: Дудко В. Полтавська громада початку 1860-х pp. – С. 174).

…(всі вони вийшли в 1900 р. в одній збірці накладом «Киевской старины» – йдеться про збірку «Рассказы М.Т.Симонова (Номиса)» (К., 1900), що вийшла після смерті письменника. Спочатку добірка була видрукувана в додатках до «Киевской старины» (1899. – № 3 – 12). До збірки ввійшли оповідання, що побачили світ у 1858 – 1863 pp. («Отрывки из автобиографии Василия Петровича Белокопытенка», «Риздвяни святки», «Дид Мына і баба Мыниха», «Титка Настя», «Разсказ о поездке запорожцев в Петербург»).

«Українські приказки, прислів’я і таке інше» – упорядковуючи збірку, М.Номис уперше в українській пареміографії застосував тематичний принцип, систематизувавши прислів’я і приказки у двадцяти розділах: вірування українського народу; природа, пори року; історичне минуле; сила і воля людини; соціальні відносини, доля, недоля, лихо і т. ін. Крім цього, він зазначив місцевості, де були зафіксовані прислів’я, приказки та загадки, пояснив їх виникнення.

Перше рукописне перевидання збірки на склографі (150 прим.) здійснив у 1928 р. в Харкові відомий фольклорист і етнограф А.Лобода. У 1985 р. до 120-річчя виходу збірки з ініціативи та коштом владики Мстислава, митрополита Української автокефальної православної церкви, її було перевидано в США (Саут-Бавнд-Брук). Пізніші перевидання в Україні були здійснені в 1993 та 2003 pp.

…зі збірників різних осіб, переважно Опанаса Марковича – збірка О.Марковича, що покладена в основу видання, налічує близько 50 тис. записів, здійснених на території від Слобожанщини до Галичини (детально про зібрання прислів’їв та приказок О.Марковича та його плани щодо її видання див.: Пазяк М.М. М.Номис і збірка «Українські приказки, прислів’я і таке інше». – С. 7 – 9. До збірки Опанаса Васильовича М.Симонов додав записи перемій інших діячів, яких називає в передмові до видання. Серед них: В. і М.Білозерські, О.Кониський, П.Куліш, О. та В.Лазаревські, М.Левченко, Г.Залюбовський, С.Руданський, Д.Стороженко, К.Шейковський та ін. Крім цього, упорядник переглянув і відібрав численні приказки з творів відомих українських письменників і тогочасних видань.

…хоч далеко не обняло всього приготованого матеріалу – внаслідок ретельного відбору М.Номис умістив лише десяту частину усього зібраного матеріалу (14 339 приказок та 505 загадок).

…(маса приказок не могла увійти в сей корпус з цензурних причин) – збірка М.Номиса зазнала суворої цензури. Більш як 200 зразків перемій та 30 загадок із неї було вилучено, внаслідок чого на місці окремих висловів залишилися лише арабські цифри. Щоб не перенумеровувати весь збірник, упорядник зберіг попередню нумерацію, сподіваючись за кращих обставин надрукувати його без купюр. Список вилучених зразків, який уклав сам М.Номис, потрапив до бібліотеки Народного дому у Львові і тільки на початку XX ст. був виявлений та опублікований (Возняк М. До історії видання Номисової збірки «Українські приказки, прислів’я і таке інше», СПб, 1864. Подав М.Возняк // ЗНТШ. – Львів, 1909. – Т. LXXXVIII. – С. 151 – 180).

…про козацькі полки у 1830-х pp. – йдеться про статтю: Несколько заметок к Автобиографической записке И.И.Сердюкова, помещенной в ноябрьской книжке «Киевской старины» за 1896 г. // Киевская старина. – К., 1897. – 4. – С. 157 – 162.

…про крашанки… – йдеться про замітку: Крашанки в старину // Киевская старина. – К., 1898. – № 4. – С. 9 – 10.

…чи не лишилося між паперами небіжчика яких писань – активними пошуками неопублікованої частини збірки займався свого часу Іван Франко, але безрезультатно. Архів М.Номиса з рукописами ненадрукованих матеріалів не виявлений досі.

Самітно й тихо прожив Симонів остатні роки свого життя – у замітці «Фонд М.Т.Симонова» (ЛНВ. – Львів, 1902. – Т. XVIII. – С. 1 – 2) гласний Полтавського губернського земства М.Русинов, який добре знав М.Симонова ще з часів свого навчання в Лубенській гімназії, повідомляє про останні роки життя видатного фольклориста: «Віддавши усі свої гроші, М.Т. останні дні свої доживав у Лубнях, у двох зі своїм стареньким слугою, й поміщався в невеличких і плохеньких двох кімнатках гостинниці Стельмаха, де я й навіщав його місяців зо п’ять перед смертю».

…а гроші (коло 40 тис. руб.)… – цю суму уточнює в згаданій замітці М.Русинов: «М.Т.Симонов ще за життя подарував Полтавському губ. земству весь свій капітал – 50 000 рублів і капітал сей значиться у грошевому рахунку губ. Управи» (Там само. – С. 2).

Світлана Панькова

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 557 – 558.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 84

Модифіковано : 9.02.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.