Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Довідник / Липинський Вячеслав Казимирович / Листи Вячеслава Липинського до Михайла Грушевського

Листи Вячеслава Липинського до Михайла Грушевського

Ігор Гирич

Листи Вячеслава Липинського зберігаються в особистому фонді М. Грушевського в Центральному державному історичному архіві України в м.Києві (ЦДІА Україні у м.Києві 1235, оп.1, спр. 604). Листів М.Грушевського до В. Липинського не збереглося. Очевидно вони загинули під час знищення маєтку В.Липинського в Русалівських Чагарях на Черкащині, тому друкуємо тут лише одну половину листування між двома великими представниками українського руху XX століття.

Підготовка до видання цього масиву листування має вже свою історію. На початку 1990-х років ці листи мали увійти до серії «Архів» в складі повного зібрання творів Вячеслава Липинського. Проте з незалежних від упорядника причин, цей проект досі не було здійснено, хоча були підготовлені відповідні коментарі, археографічне опрацювання, й написана наукова передмова, недавно друкована у журналі «Український історик» [Гирич І. В.Липинський у світлі його листування за дореволюційних часів // Український історик. – Ч.2-4(141-143). – 1999. – с. 110 – 142.]. Отже в цьому передньому слові ми лише спинимося на кількох моментах, відсилаючи, охочих до детального аналізу змісту листів до вищевказаної публікації.

Взагалі тексти листів уже неодноразово використовувалися у низці наукових статей і документальних публікацій [Гирич І., Сохань П. В.Липинський і М.Грушевський у дореволюційні часи // Вячеслав Липинський: Історико-політологічна спадщина. – Київ – Філадельфія, 1994. – с.53-59; Гирич І. В.Липинський у довоєнний час: У світлі листування з культурними діячами України. – Там само. – с. 143-149; Гирич І. Лицар української державності: Нарис життя і діяльності В.Липинського // Архіви України. – 1992. – № 1-3 – с.34-43; Гирич І. В.Липинський і М.Грушевський: До історії політичних і наукових стосунків // Михайло Грушевський: Збірник наукових праць міжнародної конференції НТШ до 125-ї річниці з дня народження. – Львів, 1994. – с.306-317; Гирич І. Державницький напрям і народницька школа в українській історіографії: На тлі стосунків М.Грушевського і В.Липинського // Михайло Грушевський і українська історична школа. – Львів, 1999. – с.47]. Звичайно, їхній зміст, значно ширший за будь-яку дослідницьку спробу охопити весь спектр заторкнутих в епістолярії питань та всеосяжно оцінити джерелознавчу вартість листів В.Липинського до М.Грушевського.

У цьому томі ми друкуємо увесь масив епістолярію, що зберігся. В фонді 1235 є 59 поштових відправлення.

За дореволюційні часи збереглося лише кілька масивів листів В.Липинського. Всі вони стосуються періоду між 1907-1914 роками. Зокрема на сьогодні відомі його поштові відправлення до А.Жука, Б.Грінченка, С.Єфремова, В.Доманицького й по одному листу до А.Ніковського, Б.Ярошевського й М.Вороного. Не рахуючи листів до М.Грушевського це близько двох сотень одиниць. Отже на листи до львівського професора припадає десь п’ята частина дореволюційного епістолярію В.Липинського.

Джерелознавча вартість саме цього комплексу листування між засновником національної школи істориків і зачинателем консервативного напряму в українській історіографії та філософській думці дуже висока. Інші комплекси листів не перекривають інформацію закладену в листах В.Липинського до М.Грушевського, хіба в деяких моментах доповнюють й уточнюють фактаж цього масиву листів.

У найзагальніших рисах вони охоплюють таку проблематику: перипетії підготовки до видання альманаху «Z dziejów Ukrainy», поява у періодичних виданнях НТШ перших публікацій В.Липинського – рецензії на «Історію України» М.Аркаса й міркувань з приводу книги Л.Василевського, співробітництво між істориками у справі ілюстровання «Ілюстрованої історії України» [Смолій В., Сохань П. Михайло Грушевський та його «Ілюстрована історія України» // Грушевський М.С. Ілюстрована історія України, – К.: Наук, думка, 1992. – с.24-25.], консультування В.Липинського з професором у питаннях функціонування організації римо-католиків українофільської орієнтації на Київщині, плани Вячеслава Казимировича відносно нових історичних студій для «ЛНВ» й «ЗНТШ», а також деякі дрібніші питання.

З листів ми дізнаємося про великий план В.Липинського в ділянці історичної науки, який може бути порівняний з планом М.Грушевського написати багатотомну «Історію України-Руси». В.Липинський збирався написати тритомну історію життя й діяльності в Україні шляхетської верстви (додаткова інформація про цей проект міститься в його листах до Сергія Єфремова). Ці три томи за думкою В.Липинського мали історичним матеріалом підвести історіографічну базу під його концептуальну «Szlachta na Ukrainie». І тут ми так само можемо побачити паралель з М.Грушевським, котрий у кінці 90-х років XIX століття хотів для усього українського народу дати всеохоплюючу історію, – В.Липинський збирався подати історію шляхетської провідної верстви, згодом латинників (тому можливо не розпочинає дослідження від князівських часів).

Власне його альманах, що побачив світло денне у 1912 році, за задумом мав стати першим томом цього тритомного проекту. Другий том мав розповідати про роль шляхти у XVIII – початку XIX століття, а також очевидно подіям кінця XVII століття й добі Руїни. Третій том мав стати Істрією часів національного відродження серед правобережної шляхти. В ньому його особливо цікавили діячі т.зв. української школи в польській літературі (такі як Б.Залеський і Т.Падура), шляхтичі українського походження – учасники польського повстання 1830 року, а головне представники польської шляхти в українському русі в 60-90-х роках XIX століття – люди польської культури й виховання, чільні діячі Старої громади (В.Антонович, Т.Рильський, К.Михальчук, О.Юркевич). Закінчуватися він мав початком нового століття добою виходу на арену українців-римо-католиків, зі своїми власними політичними програмами й метою.

На жаль цьому проектові не судилося здійснитися. Ми можемо лише в загальних рисах про нього судити, виходячи з тих публікацій, які з’явилися в «Записках НТШ», «ЛНВ», «Przegląd’i Krajow’oмy», «Раді». Передусім варто згадати статті про Б.Залеського та В.Антоновича. На початку В.Липинський навіть не збирався виступати у цих альманахах як єдиний автор. Як відомо у «Z dziejow Ukrainy» було надруковано два матеріали М.Грушевського: уривок з шостого тому «Історії України-Руси» і стаття «Шведсько-український союз 1708 року».

В третій том В.Липинський запрошував С.Єфремова, бо за задумом В.Липинського він мав мати більше літературознавчий характер. В листах до М.Грушевського В.Липинський називав свій збірник «нашим альманахом». Відчувається, що виконання задуму він вважав загально-суспільним а не суто особистим обов’язком. Не випадково альманах впроваджує окрема передмова написана від імені редакції – Л.Сідлецького, Л.Радзейовського, Ф.Вольської, а присвячений першим «полякам», що стали на службу українській справі В.Антоновичу, П.Свєнціцькому, Т.Рильському й О.Юркевичу.

Після революційних часів цей проект, схоже, зазнав метаморфози. В анотації до дослідження «Україна на переломі» В.Липинський згадує про чотири томи Історичних досліджень. Про існування генетичного зв’язку з дореволюційним альманахом промовляє той факт, що «Україна на переломі» є фактично поширена ідеологічно (нового фактажу небагато) стаття «Dwi chwilie…». З поданих у анотації переліку інших статей можемо переконатися знову ж таки у наступності й пов’язаності його з дореволюційними часами.

В листах до М.Грушевського В.Липинський згадував про роботу у 1912-1913 роках над студіями про Л.Древинського, Адама Киселя, родину Ярмолинських, О.Яблоновського та інше. Власне листи до львівського професора – фактично єдине відоме джерело, яке дозволяє нам реконструювати, хоча б у загальних рисах, лабораторію науково-історичної праці В.Липинського напередодні Першої світової війни.

Говорячи про політико-ідеологічні аспекти співробітництва між В.Липинським і М.Грушевським необхідно застановитися на таких важливих моментах. Молодий історик і політик визнавав першість М.Грушевського в українському русі. Інтерес течії українців римо-католиків мала на його думку відходити на другий план перед загальнонаціональним інтересом, який для В.Липинського уособлював М.Грушевський. Українських консерваторів він розглядав як крило в середині демократичного за своєю суттю українського руху початку XX століття.

Свою основну політичну мету у ці роки перед революцією В.Липинський вбачав у поверненні в українське лоно якомога більшої кількості сполонізованої шляхти. З цією роллю В.Липинського погоджувався й М.Грушевський. Деякі спроби молодого колеги говорити для усіх українців від імені правої течії не знаходили у М.Грушевського співчуття.

Наприклад він відрадив В.Липинського з початком 1910 року видавати замість польськомовного тижневика у Києві, переважно крайовської ідеології, редагувати польськомовний місячник «Przegląd Ukraiński». Думається і свої самостійницькі переконання В.Липинський не дуже афішував перед М.Грушевським аби не ламати цим єдиного федералістичного фронту, який очолював М.Грушевський. Принаймні на цю тему ми не подибуємо у листах жодних певних відомостей. У той же час у 1912 року В.Липинський веде з А. Жуком і частиною УСДРП перемовини на тему створення за межами Російської імперії молодоукраїнської партії з гаслом державної незалежності України.

І тут ми підходимо до ще однієї промовистої подібності між М.Грушевським і В.Липинським у сфері реальної політики. Знаючи реальний розклад політичних сил у підросійській Україні В.Липинський не пристав на пропозицію А. Жука стати фактичним ідеологом майбутнього СВУ, бо не вважав очевидно за реальне підтримку незалежного курсу підросійськими українцями, якщо він проголошуватиметься фактично з австрофільських позицій.

Як і М.Грушевський, В.Липинський обирає з початком світової війни не Європу, а Євроазійську імперію іде у російське військо, будучи по суті настроїв від початку бойових дій «пораженцем». І таке співпадіння думок професора і його ученика, як себе в одному з листів називає В.Липинський, видається нам річчю ключової ваги. І «федераліст» і «самостійник» однаково дивилися на перспективу України у зв’язку із війною – Велика Україна, а не Галичина, визначала успіх національно-визвольних змагань (у нас неможливий був чеський варіант Т.Масарика). Отже стратегія обох політиків була одна, лише у тактичних питаннях були певні розбіжності.

В.Липинський намагався зберігати добрі відносини з М.Грушевським протягом усіх передвоєнних років. А не раз їхні відносини перевіряли нелегкі випробування. Спочатку відома справа зі спільною рецензією на «Історію» М.Аркаса. М.Грушевський тоді фактично «підставив» В.Липинського, кинув пляму на дружні стосунки Вячеслава Казимировича з В.Доманицьким. Не показуючи початкуючому історику остаточного вигляду публікації, М.Грушевський без його відома додав розгромну власну гадку про книгу М.Аркаса і без бажання В.Липинського зробив останнього своїм спільником у погромі М.Аркаса. Ця історія відхилила В.Липинського від бажання навчатися у Львівському університеті (докладніше про це в листах до В.Доманицького). Проте спілкування з М.Грушевським той не припинив, а навпаки пожвавив у наступні роки.

Додавало прикростей В.Липинському традиційна демократична нелюбов до всього «панського», буцім-то польського, правого, консервативного. За цим може і не напряму, стояв і М.Грушевський. Промовистою в цьому зв’язку була «пря» з приводу статті М.Євшана де був натяк на публікацію захопленої статті В.Липинського про Б.Залеського. Для вразливої вдачі В.Липинського був це болісний удар. Але і цей казус не став приводом до розриву. М.Грушевський, цінуючи молодого історика, заспокоїв роздратованого автора і публічно вибачився – інцидент було вичерпано.

Міжреволюційний період діяльності М.Грушевського характеризувався суцільними персональними конфліктами. У цей час припинили співробітництво у виданнях редагованих професором ціла низка першорядних науковців, публіцистів й політиків: Б.Грінченко, С.Єфремов, Ф.Матушевський, В.Гнатюк, С.Томашівський. Та В.Липинський залишався в контакті з головою НТШ. Хіба останній рік перед війною він схоже не листувався. Але причиною все-таки здається були особисті господарські плани В.Липинського на його черкаському хуторі.

Цікаво, що у М.Грушевського склалося теж враження в зацікавленості щодо нього В.Липинського. Вже на еміграції він писав до К.Студинського, у зв’язку з початком ідеологічного розмежування гетьманців з демократами, про «підшивання» до нього тоді ще молодого В.Липинського.

Не ставимо перед собою за мету переоповідати зміст листів. Надамо можливість їм самим говорити про справи, події та людей.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 272 – 275.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 71

Модифіковано : 7.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.