Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Ставлення до еліти

Володимир Маслійчук

Однією з основних проблем, що висвітлювалася в історіографії, є проблема ставлення М.Грушевського до українських еліт. Іван Кревецький, талановитий учень М.Грушевського, визначаючи новий напрям державницької історіографії 1924 p., дав досить критичну оцінку поглядам учителя на «народ» та еліту [Кревецький І. Українська історіографія на переломі // Записки Наукового товариства ім.Шевченка. – Львів, 1924. – Т. CXXXIV – CXXXV: Праці Історично-філософічної секції. – С. 161 – 184.]. Нищівна критика «народництва» М.Грушевського найяскравіше дається у творі Омеляна Пріцака [Передрук цієї роботи див.: Пріцак О. У століття народин М.Грушевського // Україна модерна. – 2007. – Ч. 12 (1). – С. 170-190.]. Хоча у наш час опонентом поглядів на М.Грушевського як винятково народника виступає Ігор Гирич [Див. зокрема: Гирич І. Знакова стаття Омеляна Пріцака // Україна модерна. – 2007. – Ч. 12 (1). – С. 149 – 169; Його ж. «Народництво» та «державництво» в українській історіографії: проблема змістовного наповнення понять // Молода нація. – 2000. – № 4. – С. 5-30.].

Поділ історіографії на «народницьку» та «державницьку» не є вже на сьогодні доцільним і не лише з точки зору суспільно-політичних обставин, методологічних подібностей чи інструментарію, але насамперед через суперечності самого народництва.

Погляди М.Грушевського на українську еліту важко втиснути в певний концепт. Попри вплив народницьких схем, М.Грушевський у своєму ставленні був досить непослідовним, про що свідчать його ранні рецензії. Сприймаючи народницькі постулати про індивідуальну вдачу українського народу, потяг до демократизму та накидання державного ярма, М.Грушевський часто прагне зрозуміти й виправдати зневажене українське панство. Він уже в перших своїх працях зовсім не легковажить проблемами еліти. Аналізуючи яскраво народницьку характеристику панства Лівобережної України Олександри Єфименко («Малорусское дворянство и его историческая судьба»), автора досить знакової роботи для подальшої української історіографії та зображення козацьких старшин Гетьманщини та їхніх нащадків, молодий рецензент висловлює свої думки щодо «малоруського дворянства» на прикладі Павла Полуботка: «Треба признати, що Полуботком кермували не тільки потяги до власної користі, але й політичні ідеали, вдача до рідного краю й його самостійності; коли він силкується якось полагодити неправди українського устрою громадського, поліпшити суди, зменшити кривди, щоб не дати зачіпки російському уряду мішатись в українські справи, – тут, мені, здається, було б уже дуже сторонничо уважати Полуботка тільки за егоїста й кар’єриста. І певне, що політичні його ідеали, змагання, щоб заховати автономію, поліпшити устрій громадський похвалив би й народ, коли б не заходила загальна економічна ворожнеча між народом та старшиною, ближчим заступником котрої був Полуботок» [Тут слід зробити важливу ремарку про погляди М.Грушевського на Полуботка і взагалі на українську еліту надалі; через 35 років М.Грушевський повертається до цієї теми, характеризуючи погляди Олександра Лазаревського, й знову зазначає про політичні прагнення української еліти, покликуючись вже на дослідження свого учня Івана Джиджори (Грушевський М. У двадцять п’яті роковини смерті Олександра Матвійовича Лазаревського // Україна. – 1927. – № 4. – С. 11 – 12)].

М.Грушевський зважає на вагомий вплив російського уряду, популізм і соціальну демагогію щодо українського панства. Нарешті, скрушно пише: «Не маючи думки бути апологетом українського панства, цієї історичної болячки народу – болячки тим більше прикрої, що вона й досі не зовсім минулася, – й ознаки старосвітського панства живуть і досі меж панством нашим сьогочасним – я хотів зробити тільки кілька поправок в сучасних поглядах до правдивого вияснення його історії й ролі історичної, настільки я їх розумію» [Грушевський М, Нова розправа про українську шляхту (задніпрянську) // Правда. – 1892. – Т. XXII. – Марець. – С. 191-192».].

У «Вступному викладі з давньої історії Русі» 1894 р. М.Грушевський чітко виокремлює сферу своїх зацікавлень – «народ» [Вступний виклад з давньої історії Русі, виголошений у Львівськім університеті 30 вересня 1894 р. // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 1. – Львів, 2002. – С. 65-74.]. Але не слід абсолютизувати цю важливу для М.Грушевського категорію. Вищі прошарки цікавлять раннього Грушевського. Звідти, наприклад, його інтерес до характеристики шляхти Барського староства з етнографічного боку [Грушевський М. Барська околична шляхта до к[інця] XVIII в. // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 5. – Львів, 2003. – С. 323-336.]. Показування близькості вищих прошарків до українців у етнографічному ключі – це знаковий принцип для М.Грушевського.

Ще одна надзвичайно вагома річ. Для М.Грушевського насправді дуже важливо наголосити на належності вищих прошарків суспільства до одного типу з народом і в антропологічному плані. В одній із рецензій на польське етнографічно-антропологічне видання він переказує: «…Наостанку антропологічна студія д-ра Гринцевича про українську шляхту з Звенигородського й сусідніх повітів (Київщина); автор приходить до виводу, що ся шляхта (дідичі, офіціалісти, дрібна шляхта etc.) має тип зовсім той же самий, що й місцевий народ, переважаючи тільки зростом і величиною черепа, далі що ся українська шляхта зближається зовсім до люблінської (описаної д[окто]ром Олехновичем) і різниться від ломжинської (описаної тим же Олехновичем), має, отже, виразні познаки свого тубільного початку, спільного з місцевим українським народом. На жаль, автор оперував при тім досить малим матеріалом (132 особи)» [Materyały antropologiczno-archeologiczne і etnograficzne wydawane staraniem komisyi antropologicznej Akademii umiejętności w Krakowie. – Krakόw, 1897. – T. 2. – S. 156+379.].

Не зважаючи на безпосереднє тяжіння до підведення народу під одиничну категорію простолюду, нижчих прошарків населення, історик подекуди робить наголос на значенні еліти, її безпосередньому походженні від народних мас, відкидає докори в цілковитій зневазі до політичних інтересів. Сфера виховання, освіти й загалом характер українського національного руху, власне, не могли зробити М.Грушевського іншим у ставленні до ролі українського панства в історії. Жодні докори йому в нерозумінні низки історико-політичних проблем будуть безпідставними, хоча б з огляду на те, що в працях М.Грушевського ми знайдемо ще силу інших поставлених питань і невирішених проблем, від «єдиного потоку» української історії до належної оцінки «українського П’ємонту», поряд з яким ставлення до еліти виявиться надто другорядним.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. XXX – XXXIII.