Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Ранні рецензії Михайла Грушевського / Перші історичні схеми

Ранні рецензії Михайла Грушевського

Перші історичні схеми

Володимир Маслійчук

Найперші рецензії М.Грушевського, що з’явилися у провідному органі народовців – часописі «Правда», стосувалися тематики історії слов’ян. М.Грушевський визнавав, що замолоду був великим прихильником ідей слов’янської єдності [Зашкільняк Л. Михайло Грушевський і Галичина (до приїзду до Львова 1894 р.). – С. 145-146.] у кирило-мефодіївських традиціях. Перед ним навіть стояла дилема: займатися історією слов’ян чи «українськими справами» [«Я вагався в дилемі – оперти сі свої літературні інтереси на історії головно історії культури і громадського життя, очевидно, передусім українського, чи на слов’янській філології, слов’янській спільності й слов’янському відродженню» (Київ. – 1988. – № 12. – С. 123).]: «Слов’янська спільнота й слов’янські змагання до розбудження національного життя за поміччю ідей слов’янської солідарності, запомагання спільним слов’янським добром там, де бракувало власної національної традиції, викликало в мене захоплення; слов’янське братство виростало до чогось подібного до релігії і будило в мені емоції подібні до релігійних» [Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – №12. – С.123.].

Одним із провідних учителів М.Грушевського у студентські роки був Федір Фортинський, спеціаліст із загальної історії слов’янства. Зберігся цікавий реферат студента М.Грушевського про «Хроніку Гремгольда», важливе джерело з історії лужицьких сербів [Див.: Рудь М. Рання праця Михайла Грушевського з джерелознавства історії полабсько-прибалтійських слов’ян. М.Г. Гемгольд и его славянская хроника. Киев, 1889 // Київська старовина. – 2007. – № 5. – С. 3-8.]. М.Грушевський справді захоплювався слов’янським минулим. Вже у його найраніших рецензіях помічаємо прагнення запровадити українську історію в загальний контекст історії слов’янства, розкрити значення і внесок українства до історії й ідеології слов’янства. Це яскраво проглядає у висвітленні М.Грушевським роботи Йожефа Первольфа.

Ще виразніше висловлюється М.Грушевський щодо ідеологій польського месіанізму та російського слов’янофільства. Молодий дослідник не може не відгукнутися на реформування ідей про месіаністичне значення Росії для світу й ворожість її західним впливам або ж на спробу закидати месіанізм поезіям Тараса Шевченка Марціна Здзєховського. Нова критика неослов’янофільства – перша рецензія М.Грушевського на роботи Павла Мілюкова, з яким науковця пов’яжуть тривалі контакти. Ці найранніші рецензії М.Грушевського є передвісниками майбутніх публіцистичних праць. Тут, власне, слід акцентувати, що вже в перших творах М.Грушевський прагне виокремити українство із польських і російських філософських течій та ідеологій, а надто показати неувагу до українського питання з боку поступової російської громадськості, критикує її зневажливе ставлення до українства. Останнє важливе з огляду на розвиток українського національного руху взагалі, діячі якого часто опиралися на російські революційні традиції.

Досить виразним у цьому контексті постає ставлення М.Грушевського до євреїв та єврейського питання. Історик прагне знайти у євреях певних союзників у національних прагненнях [Див. рецензію М.Грушевського на твори Сергія Бершадського: Українські жиди / / Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 5. – Львів, 2002. – С. 339-350.]. Думки М.Грушевського справили вплив на майбутні союзи між єврейськими та українськими національними організаціями. Тобто з перших праць М.Грушевський вже вирізняє національні прагнення українців і шукає союзників.

Ознайомившись з рецензіями М.Грушевського, хотілося б спростувати низку дуже недоречних стереотипів. Насамперед ідеться про схему М.Грушевського щодо історії східного слов’янства, оприлюднену 1904 p., яка мала великий вплив на подальшу історіографію. Існує навіть думка Володимира Ващенка, що основні твори М.Грушевського написані в стані нервового потрясіння й певних граничних ситуацій [Ващенко В. Неврастенія: Непрочитані історії (Деконструкція одного надпису – сеанс прочитання автомонографії М.Грушевського). – Дніпропетровськ, 2002. Див. рецензію на книжку: Гирич І. Лікарю, вилікуйся сам! // Україна модерна. – 2005. – Ч. 9. – С. 273-284.], що насправді є зовсім не так. Проте ця схема не була висловлена 1904 p., а вже відчутно виявилася в перших рецензіях М.Грушевського на праці як із загальної історії слов’янства, так і з історії Росії [Ігор Гирич у своїй роботі щодо аналізу «Щоденника» М.Грушевського 1904 – 1905 pp. висловлює слушну, як на нас, думку, що «Звичайна схема…» – була написана Михайлом Грушевським ще влітку 1903 р., а не 1904, як це прийнято вважати: Гирич І. Михайло Грушевський в 1904 – 1905 роках (за його щоденником) // Український історик. – 2007-2008. – Ч. 3-4 (175 – 176)/1 – 2 (177-178). – С. 206 – 207. Та, найголовніше, сам М.Грушевський зазначав: «Я не раз порушував уже справу нераціональностей в звичайній схемі русскої історії» й покликається на свої рецензії на «Мілюкова, Сторожева, Загоскіна, Владимирського-Буданова» (Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії слов’янства // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 1. – Львів, 2002. – С. 75).]. Перший яскравий її вияв бачимо у рецензії на роботу Євгена Бєлова з історії Росії (1895). Тут М.Грушевський сміливо зазначає: «Україна в курсі д. Бєлова входить кількома кусниками: початком – про заснування держави й до 2-ї полов[ини] XII в., далі йдуть кілька інкрустацій у відповідних місцях про її життя в XII – XIII в., про Литовське В[ели]ке князівство, про унії й війни народні, про Хмельницького і його наступників. Усе се уривково, невияснено, справжні disjecta membra. За се годі автора винуватити – се звичайна операція, яку в більших і менших курсах російських українсько-руська історія терпить і терпітиме, доки російська історіографія не набере розмислу й відваги глянути на українсько-руську історію як на осібну цілість. До того часу зостається два способи: або по можності переходити історію України в цілості, у зв’язку і порядку, з сього вийде, що йтимуть в курсі паралельно дві історії, механічно сполучені, чергуючись своїми главами (трохи подібне маємо в історії Іловайського), або, дбаючи про ясність, єдність, сконцентрованість історії властиво великоросійського народу – давати інкрустації українські, скільки сього вимагає вже її розуміння, інкрустації – звісно спорадичні, бліді, нужденні» [Грушевський М. Рец. на кн.: Белов Е.А. Русская история до реформы Петра Великого. СПб., 1895, c.V+479+8 // ЗНТШ. -1895. – Т.VIII. – Кн. 4 (Бібліографія). – С. 6.].

Отож, ще 1895 р. М.Грушевський обмірковував схему історії східного слов’янства. А вже наступного року в огляді праці з історії права професора Василя Сергієвича М.Грушевський висловив такі думки щодо історії руського права: «Не кажу вже про те, що витворюється тим чином фальшиве розуміння історії руського права; ся сторона звичайно залишається без потрібного освітлення. Пам’ятки давнього права руського, право московське і право імперії Російської становляться в одну лінію, ніби факти однорідні, ніби наслідуванням тих моментів вичерпувавсь весь розвій руського права. Коли в пам’ятках московського і імперського права маємо ми норми права загальні, для цілої держави обов’язкові, обов’язкове значення «Руської правди» й інших деяких пам’яток давніх на всім просторі земель Руської держави зовсім не доведене, не вияснене. Далі, право московське з’являється такою ж модифікацією давнього руського права, витвореного деінде і пересадженого на інший ґрунт, як і право держави Литовської, ба ще – хоч в меншім розмірі, увійшло воно і в право руських земель Корони Польської. Коли іде мова про право руське по термінології російській, то по історії права давнього мають наступати, як рівноправні партії: історія права В[еликого] кн[язівства] Московського і руських земель В[еликого] князівства Литовського й Корони Польської. Звичайна ж схема курсів історії права властиво є ґенезою права держави Російської» [Грушевський М. Лекции и исследования по древней истории русского права В.Сергеевича. СПб., 1894, C.VIII – 282 // ЗНТШ. – 1896. – Т. X. – Кн. 2 (Бібліографія). – С. 9.].

Найбільш повно про необхідність реформування історичної схеми з огляду висвітлення історії російської культури М.Грушевський пише, характеризуючи роботи Павла Мілюкова (1897): «Для нас спеціально, одначе, книжка дає безпосередньо дуже мало цікавого. Історична схема книжки така – доісторичні часи Східної Європи, давня держава Руська, Московська держава, Російська імперія; се властиво – історія ґенези сучасної російської (себто – великоросійської з погляду етнографічного, з територією Російської держави) культури; при тій схемі виходить та хиба історичної перспективи, що давня держава Руська стає ніби виключним антецедентом Московської, а Україна-Русь, почавши від XIII в. аж до кінця XVIII в., кудись пропадає з поверхні Землі, щоб потім явитись в ролі об’єкту адміністративних заходів російського уряду. Розуміється, се хиба цілком несвідома у автора, але молодшим, більш об єктивним історикам російським треба було б раз зреформувати сю схему історичну» [Грушевський М. Рец. на кн.: Милюков П. Очерки по истории русской культуры. Ч.ІІ: Церковь и школа (вера, творчество, образование). – СПб., 1897. – С. VIII+365 // ЗНТШ. – 1898. – Т. XXI. – Кн. І (Бібліографія, рецензії, справоздання). – С. 16.].

Ми зумисне цитуємо, аби підкреслити, що думки М.Грушевського щодо схем історії Росії й України аж ніяк не були спорадичними й викликаними подіями початку XX ст., а висловлювалися ним ще до знакової публікації.

Тут доречно згадати, що, за влучним спостереженням Сергія Плохія, М.Грушевський насамперед демонтував саме історію імперської Росії, власне змінював своєю схемою та творами загалом концепцію історії Східної Європи. Витоки такого широкого значення М.Грушевського як історика саме йдуть від його слов’янських зацікавлень [М.Грушевський пізніше визнавав, що «слов’янська спільнота і слов’янські змагання до розбудження національного життя за поміччю ідей слов’янської солідарності, запомагання спільним слов’янським добром там, де бракувало власної національної традиції, викликало в мене захоплення; слов’янське братство виростало до чогось подібного до релігії і будило в мені емоції подібні до релігійних» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – № 12. – С. 122).]. Для М.Грушевського ідея слов’янства суголосна ідеї національного пробудження українців.

Але й імперська російська історія піддавалася істотній ревізії також низкою російських істориків, чільне місце серед яких посідав постійно рецензований М.Грушевським Павло Мілюков. Думки Мілюкова підривали погляди на саму російську історію як одноманітну цілісність, створювали картину, прийнятну й для української історичної схеми: роль колонізації, відрив еліти від народу, перевага світського над церковним тощо. Це яскраво засвідчують рецензії М.Грушевського на праці цього науковця. «Демонтаж» історії імперської Росії відбувався й у російському ліберальному середовищі, що прагнуло бачити Росію не авторитарною, бюрократичною державою, а конституційною монархією, або навіть й демократичною республікою [Досить важливою є ремарка М.Грушевського про своє дитяче знайомство з працями Карамзіна: «Були там історичні книги – в тім історія Карамзіна, але вони мені не подобалися рішучо: їх риторика викликала в мені якусь відразу» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. – № 9. – С. 127).].


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. XXVI – XXX.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 436

Модифіковано : 23.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.