До наших читачів
Михайло Грушевський
«Літературно-науковий вісник» докінчує перший рік другого десятиліття свого існування і другий рік свого життя в нових, змінених обставинах російської України. Які б не були перешкоди на дорозі його діяльності, з якими б трудностями і недостачами йому не приходилося боротися, все ж таки як ціле українське життя, так життя і робота нашого журналу йшло наперед і в сім році, і повні енергії й віри в плодотворність нашої національної роботи ми перейдемо в новий рік разом з усіма тими, хто своєю роботою й поміччю причинявся до розвою нашого національного життя, з надією на недалеку ліпшу будучність.
Тяжкий і прикрий, задушливий присмерк, що запанував на Україні російській, не задушить енергії й віри тих, хто раз віддав свої сили й душу великому ділу людського поступу. Сірі і вогкі мгли залягають долини, але над ними світять неминущим світом ясні й великі верхи людського життя; сяють путеводні зорі людського поступу й засвітять і тим захмареним долинам. Темні сили Арімана можуть справляти скільки хочуть свій відьомський шабаш, але ясна сила благого Агурамазди світить і в пітьмі, віщуючи вічну і постійну побіду людського розуму і любові над кривдою і насильством. Не буде і не може бути такого напруження темної сили, яка б змогла перепинити похід сього розуму і любові, перейняти й загородити всі дороги народного розвою й поступу. Народна сила, раз розрухана, знаходитиме собі все нові й нові дороги, оминаючи перешкоди, а не уступаючи перед ними, і творитиме все нові засоби й способи розвою. З твердого креміння викреше вона огненну силу і з мертвого каміння сотворить собі живих синів на місце втрачених, зведених і віднятих.
Яким би песимістом не бути (а до гарячих оптимістів не належимо й ми), треба признати, що українське життя російської України в значній мірі зсунено з мертвої точки, і питання тільки в силі розмаху, який буде наданий його дальшому рухові. Ті, що вкладають свої сили в сю руховову енергію, не марно працюють, і ніяким перешкодам не вдасться її задавити навіть в найтемніших смерках реакції.
Українська суспільність Австрії прожила за сей рік також тяжкі хвилі розчарування і зневіри. Велика енергія і сила були вложені в останні фази політичної й національної боротьби, що здавалося – повинні були вінчати першими значнішими успіхами народні змагання. Але дійсність принесла гірке розчарування, коли старі хазяї політичної ситуації, підновивши ряди своїх союзників, зісталися й далі на своїх позиціях. Малодушність огорнула багатьох по тім сильнім розмаху енергії, і, як з одного боку зневіра і розпука виявилася в звіснім терористичнім акті, так з другого забуяв заячесердий опортунізм, страх перед принципіальністю і накликання до старої рабської угодовості.
Виступаючи проти всяких гріхів супроти живого духу народного життя, ми різко картали і будемо картати такі прояви малодушності й зневіри в живі сили нашого народу та ганити всякі проби тактики усвідомлення народних мас і гартування суспільності в огні отвертої й щирої, принципіальної політики підмінити боязким, безпринципним опортунізмом, тактикою тильних сходів.
Серед мраки й пітьми нинішньої переломової доби силкуватимемось підносити якнайвище світоч національного життя, самоповажання і самокритики як першого прояву довір’я до живих і творящих сил нашого життя, до його здібності оновлення і розвою.
Будемо прикладати всі старання до того, щоб суспільність нашу держати в курсі інтересів і змагань, якими живе широкий культурний світ поза межами нашої отчини, даючи єдину правдиву міру нашим змаганням, єдині критерії нашому життю. З другого боку, «свивая обаполы сего времени», в світлі наших змагань слідитимемо наші суспільні і національні традиції – ті невмирущі зв’язі, які лучать глибоко заложеними в нашім житті сполучниками наші нинішні змагання з пориваннями і мріями попередніх поколінь.
Будемо пильнувати далі нашого завдання – в тіснішій лучності і зв’язі тримати обидві часті нашої землі: велику Україну російську, з її безмежними просторами і перспективами, і малу, але сильнішу своїм національним життям, Україну австрійську, будемо дбати про те, щоб розділені сили їх єднати в спільній, плановій роботі. Чуємо, що наша робота в тім не марна, і коли б більше нічого понад се оживлення ослаблених зв’язей двох частин нашого національного тіла і їх зростання в один національний організм не було нашою метою і ділом, ми радісно служили б йому одному й мали повне вдоволення від усякого значнішого поступу в нім.
Велику радість приносила нам свідомість, що з року на рік довкола нас росте і множиться «читатель-друг» як у Галичині, так і в Росії, і з довір’ям і симпатією приймає наше слово і змагання до національного подвигнення нашого народу, до його культурного і політичного розвою, до єднання в повноті національного життя.
Приємно було, що й матеріальне становище нашого журналу поправилося дещо; що збільшення передплати, вчинене сього року з огляду на збільшення розмірів нашого журналу – взагалі рисковне в нинішнім нашім убожестві, не зменшило числа наших приятелів; число наших читачів зросло і в Росії, і в Австрії і число російських передплатників доганяє все більше число австрійських. Та все-таки і се число занадто невелике як на наш журнал, і ми просимо пам’ятати про се всіх наших прихильників і дбати про поширення журналу, бо від сього залежить його дальший розвій.
Усю надвишку з збільшення передплатної ціни ужито на поширення розмірів журналу, і сього року його збільшено через збільшення складу (гранки набору) і помноження числа аркушів на 18%. Се збільшення, одначе, далеко не відповідає ще потребам нашого журналу. Як наші читачі бачуть хоч би з редакційних виказів, журнал зістається і тепер ще занадто малим в порівнянні з призначеним для нього матеріалом. Через се приходиться не раз прийнятим статтям чекати черги по кілька місяців, часом навіть по півроку і більше [На потіху нашим співробітникам можемо, одначе, сказати, що сьогорічні «залежи» в значній мірі були спричинені попереднім роком і з збільшенням журналу, навіть сьогорічним, вони скорше змаліли як зросли.].
А ще гірше, що через таку нерозмірність матеріалу і місця для нього редакція мусить зменшувати свою ініціативу, ставати більше пасивною: коли матеріалу, надсиланого співробітниками, якого шкода не прийняти, стає багато, редакція менше замовляє статей сама на теми їй пожадані, а се для журналу, який хоче провадити свої погляди й гадки, все неприємно. Не вважаючи можливим знову підвищувати передплату, ми все ж таки бачимо себе змушеними, в інтересах журналу, далі збільшати його розміри, і в р. 1909 наміряємося, без збільшення передплати, збільшити його коло 15% головно через збільшення складу (гранки), уповаючи, що число передплатників зросте і сього року та сим лишком покриються кошти такого збільшення.
Се збільшення, сподіваємося, дасть можність більшої ініціативи редакції, без зменшення приступу до нашого журналу широким кругам наших письменників, публіцистів і учених з їх писаннями. Далекі від усякої виключності, ми далі раді будемо всім, хто шукатиме в нашім журналі місця для обговорення питань нашого життя. Роля єдиного українського журналу накладає на нас обов’язок широкої гостинності і ми будемо далі триматися її, пильнуючи тільки, щоб витримані були основні провідні ідеї нашої програми і тактики. Різність становищ, з яких можуть бути обговорені сі питання, навіть пожадана; згідність в основних вимогах нашої національної і загальнопоступової програми обов’язкова.
Та ж обставина, що журнал наш все ще зістається єдиним українським журналом, змушує нас до певної поблажливості до нових, молодших робітників на полі нашого письменства: як тепер, так і далі ми не вважаємо можливим замикатися в кружку вибраних талантів, і як ми, так і читачі наші зволять пам’ятати, що інакші вимоги прикладатимуться творам звісних, випробуваних письменників, а інакші – писанням початковим.
Деякі чисто технічні бажання і прошення нашої адміністрації читачі наші знайдуть в оповістках нашої контори в сій і дальшій книжці. В кн. XII буде поданий реєстр писань, прийнятих до друку за другу половину сього року. Писання, які були прийняті до друку в першій половині року [Див. виказ їх в кн. VI.], а з браку місця не могли вийти досі, будуть уміщені по можності в ближчих книжках, наскільки погіршення цензурних умов не стане тому на перешкоді.
Примітки
Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1908. – Т. 44. – Кн. 11. – С. 225 – 228. Автограф статті з виправленнями автора зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 207. – Арк. 7 – 12 зв.). В автографі відсутня заувага, якою закінчується опублікована стаття: «наскільки погіршення цензурних умов не стане тому на перешкоді». Вірогідно, його додав автор у коректі.
Подається за першодруком.
Стаття написана до 10-ліття заснування ЛНВ та другої річниці його видання у Києві.
Темні сили Арімана… – в зороастризмі Аріман є втіленням зла, тому в давньоперсидських клиноподібних письменах має епітет dumaista, тобто ненависний.
…ясна сила благого Агурамазди… – Агурамазда (Ахурамазда) – верховний бог у зороастризмі, уособлення добра.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 375 – 377.