Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1906 р. / З біжучої хвилі

З біжучої хвилі

Михайло Грушевський

На сірім тлі нинішнього російського життя, серед пригноблення, викликаного несправдженими надіями поступовців і безоглядною й безмисльною реакцією теперішніх керманичів, іде далі розклад «старого режиму» з одного боку, і диференціація, чи, як теперішні росіяни кажуть, – «расслоение» суспільності та концентрація суспільних елементів на основі докладнішого розграничення та глибшого усвідомлення суспільно-політичних та національних програм. Тільки тепер ся еволюція російського життя твориться менше помітно, без таких різких і виразистих контурів, без гуку і розголосу з’їздів і резолюцій, якими характеризувався перший період російського «визволення».

Одна з цікавих точок сього суспільно-політичного процесу, на яку сим разом хочу звернути увагу, – се еволюція в відносинах російсько-польських. Я зазначив уже попереду деякі точки в ній і тепер хочу вказати на розвій того повороту, який потиху робиться серед мряки нинішньої анархії. З одного боку, головна маса польської суспільності Росії концентрується все правіше й правіше. Ще недавно примилювалася вона до російських поступовців, хоч як виглядало дивно для глядача, трохи ознайомленого з обома сторонами, се примилювання польських клерикалів, аграріїв і промисловців до теоретиків російського лібералізму. Ба, тоді поляки надіялися сповнення своїх бажань від сих червоних лібералів, і дійсно сповнення жадань тих польських народових демократів тоді фігурувало на чільних місцях російських поступових постулатів. Але попікшися на сім союзі, що почастував їх аграрною реформою й цілим букетом інших червоних цвітів, польські народові демократи, що в останній кампанії явилися репрезентантами переважної маси польської суспільності, стали значно більше обережні в своїх реверансах в поступовий бік, і коли правительство «погромило» поступовців, розігнавши Думу, вони обернули свої очі спочатку в бік партії уміркованого «мирного обновления», надіючися в них будучих керманичів держави, а коли й сі «мирнообновленці» для теперішнього правительства здалися занадто ліберальними, то й народові очі зачали глядати дещо правіше.

І от тепер бачимо, що правительствені прислужники починають дуже вихвалювати розвагу, тактовність і антиреволюційну енергію тих самих польських автономістів, яких давніше поборювати уважали за один з кардинальних своїх обов’язків. А з другого боку, російські поступовці починають трохи ближче розглядатися між поляками і брати критичніше польську свободолюбність. Давніше, подібно як для католицьких богословів людська душа була «по природі християнка», так і для російських лібералів кождий поляк здавався союзником і поступовцем. Клерикально-католицькі аспірації, плани шляхетської автономії, всепольські плани відбудування старої Польщі, шовіністичні, зовсім не культурні вилазки против російського письменства – все се йшло на купу й покривалося благодатію хваленої польської свободолюбності, завдяки тому лише, що всі ті елементи ворожо ставилися против російського правительства. Виступати против таких небезпечних прояв польського націоналізму – значило стягнути на себе від російських лібералів закид шовінізму і неліберальності. Тепер, одначе, починають і вони потроху розріжняти фрази і факти.

Напр[иклад], «Товарищ», один з впливовіших органів російських поступовців, подає з дня 20/ІХ (3/Х) ось яку статтю (як допись з Варшави):

«Коли змагання правительства викликати реакцію серед російської суспільності показалися досі даремні, то за те правительство може бути зовсім задоволене польською суспільністю, серед якої видний тепер «поворот направо» на всій лінії.

Ще перед роком, поки польська суспільність вірила, що завдяки змаганню крайніх партій удасться вибороти автономію для Польщі, вона доволі ясно виявила свої симпатії тим партіям і навіть подавала їм матеріальну і моральну піддержку. Та коли тепер переконалася, що здобути автономію при помочі крайніх партій не так легко, вона перемінила нараз фронт і почала дивитися на соціалістичні партії як на ворогів, небезпечних для культури й ладу, і почала організуватися до боротьби з ними.

Головним ініціатором тої боротьби против соціалістів виступила національно-демократична партія, а один із їі провідників, д. Роман Дмовський висловився в офіціальнім органі партії «Dzwоn Роlsкі» так, що «національно-демократична партія силкується сконцентрувати всі національні елементи до боротьби з соціалізмом». Інший лідер партії д. Ян Ґадомський пропагує в своїм органі «Gаzеtа Роlsка», аби всі «елементи ладу» польської суспільності злучилися для відпору «анархічних стремлінь соціалістів». Від слів переходить національна демократія до діл, і для боротьби з впливом крайніх партій зорганізувала вона в останніх часах «Товариство промисловців», «Союз господарів для боротьби з сільсько-рільничими страйками», «Союз фабрикантів для боротьби зі страйками робітників» і ін.

В часі обрад державної думи, коли «кадети» були ще вповні сили і національна демократія числила ще на їх поміч, то від часу до часу вона кокетувала ще з російським свободолюбним рухом, але тепер, коли партія «народної свободи» стала предметом сильних репресій з боку правительства, симпатії національної демократії до російського свободолюбного руху щезли зовсім, а в деяких органах націоналістичної преси почали появлятися глухі натяки на те, що не слід зв’язувати долю польського народу з долею російського свободолюбного руху та що автономія Польщі може бути надана ким іншим, поза плечима «кадетів».

Неначе з-під землі виросли також «історики», які почали переконувати польську суспільність, що без помочі Габсбурґів, які з поляків хотіли витворити для себе вірний і відданий елемент, Галичина не була би ніколи дістала автономії; що польське коло в австрійськім парламенті грає таку видну ролю тільки тому, що все маніфестується як елемент ладу і ніколи не пускається на «крайні теорії» та що поведення галицьких поляків повинно послужити за приклад російським полякам.

Та пропаганда уміркованості зачерпнула для себе силу в російській реакційній пресі. Стаття «Нового времени» з вихвалюванням політичного такту і уміркованості польського кола підбадьорила сильно тих пропагандистів, а коли появилася стаття д. Шарапова в «Русском деле», який так захопився уміркуванням польського кола, що навіть запропонував утворити з бувших польських послів постійну адміністраційну раду при варшавськім генерал-губернаторі, багато націонал-демократів приймило се, може, й не без підстави, за «пробну кульку» з боку правительства, яке буцімто бажає витворити собі з поляків заслону проти російських революціонерів, і почало вірити, що з Королівством Польським (Конгресівкою) може повторитися та сама історія, що з Галичиною, та що на злуці з правительством може національна демократія виграти більше, ніж на злуці з поступовими російськими партіями.

Та через пересунення націонал-демократичної партії направо зискали багато польські поступові партії, і багато інтелігентів, що пристали до національної демократії задля інтересів народної єдності, тепер мусили виректися її і пристати до поступової демократії. Навіть партія «реальної політики» (угодовців), яку досі уважано далеко правішою від національної демократії, критикує тепер поведення і погляди національної демократії, а лідер «реальної політики» д. Людвік Страшевич уважав можливим написати в газеті «Кurjеr Роlsкі», що при нинішнім положенні він почуває далеко більше симпатій до поступових партій, ніж до національної демократії. Таким чином «реальна політика» пересунулася до центру, а її місце на крайній правиці займила національна демократія».

Подібні спостереження подає в своїм огляді провінціонального життя петербурзька «Страна» з дня 17 (30) вересня:

«Польські націонал-демократи, очевидно, почувають себе чудово в душній атмосфері політичної реакції. Правительствена репресія в Королівстві Польськім не звернена проти них, а зміцнення загальноросійської реакції розбуджує їх власні реакційні мрії. Поступова частина польської суспільності переконалася вже давно, що під овечою шкірою націонал-демократа ховається клерикально-реакційний вовк. Тому навіть найвиразніші реакційні проекти, коли походять від націонал-демократів, не здивують нікого в Королівстві. Але націонал-демократи не обмежуються на самі мрії. Вони розпоряджують цілим рядом газет, в яких провадиться клерикально-реакційна агітація, провадиться систематичне юдження проти всього поступового.

Уся поступова преса, без ріжниці напрямів, виступає спільно проти націонал-демократів, силкуючись підкопати їх вплив на широкі народні маси. У двох останніх числах тижневика «Prаwdа», органу поступовців-демократів, передні статті звернені проти націонал-демократів. «Prаwdа» вважає, що більшість активних сил, які виступають нині на політичній арені в Королівстві, присвоїла собі тактику терору:

«Правительство пускає в рух терор, соціалісти – терор, націоналісти – терор, хулігани – також; а тепер до всіх попередніх прилучився ще терор клерикалів. У періоді розцвіту позитивістичного руху наше духовенство, що до того часу брало на роги всіх, що не належали до його стада, трохи попустило зі свого завзяття. Але тепер, завдяки союзові з націонал-демократами, які іn соrроrе позалазили до ксьондзівських стаєнь, роги у наших духовних відросли знов. Не минає дня без того, аби який-будь добродій із націонал-демократів не написав статті, не накинувся на особи, не інсинуював на адресу інституцій, на яких не повіває флага, викраяна з чорної сутани. Предметом тих обід і доносів бувають передовсім ліберальні учителі та незалежні школи. Поважані отці-добродії думають, що виховання молодежі – се їх монополь»…

Преса стоїть також під пильним наглядом націонал-демократів. «Недавно «Dzwоn Роlskі» напав на «Ноw. Gаz.» за те, що та посміла повторити всім давно відомий факт, що в католицьких краях рівень письменності народних мас значно нижчий, ніж у протестантських. Чого надіятися від тих панів, коли в їх руки попаде власть, видно з того, як вони поводять себе тепер, іще лиш простягаючи руки за нею! А коли, говорить далі «Prаwdа», який соціаліст об’явить себе прихильником всеросійської конституанти, а не національної польської, тому що перший має шанси бути радикальнішим від другого, – націонал-демократи підіймають страшенний крик на того «політичного вирода» та «зрадника». Стаття кінчиться викликом Ґамбетти: «Клерикалізм – се наш ворог!»

Уміркована «Муśl Роlskа» говорить, що тепер у Росії не трудно завважати признаки реакції та що поляки повинні мати той факт на увазі. «В дану хвилю легше вказати фактори, які могли б довести суспільний рух до напряму, бажаного правительством, ніж такі, які причиняли би ся до успіху революції. Нема сумніву, що відокремлені бунти будуть підноситися в ріжних місцевостях Росії, але нема рішучо в дану хвилю ніяких вказівок на те, що народні маси можуть піднестися проти правительства.

Навіть радикальна російська преса, охоча до прибільшувань у тім напрямі, перестала вже числити на таку можливість у найближчій будучності. Дальший розвій реакційних стремлінь серед російського народу, який бачимо тепер, без усякого сумніву, залежить, очевидно, від численних непередвиджених факторів, а передовсім – від поведення правительства. Правительство може зміцнити реакцію, коли потрафить запевнити суспільність, що його програма не вичерпується репресіями, і навпаки, – може знищити її, коли не здецидується перевести обіцяні реформи, в кождім разі, ми мусимо приймити до відомості, що появилися признаки реакції серед російської суспільності; той фактор може осягнути в найближчій будуччині першорядне значіння і нам доведеться числитися з ним у царині наших справ і стремлінь».


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1906. – Т. 36. – Кн. X. – С. 145 – 149. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 284 – 288.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 961

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.