Українські кафедри

Михайло Грушевський

Нещодавно появилася в газетах звістка, що рада Одеського університету, прихиляючись до жадання студентів-українців, підтриманого загалом студентів Одеського університету, постановила старатися про заснування кількох кафедр з українознавства, з тим щоб виклади тих предметів відбувалися на українській мові, коли більшість слухачів будуть українці.

Честь одеській професорській корпорації, що йде назустріч вимогам українського громадянства! Коли б тільки скоріше здійснилася ухвала! А може, за прикладом Одеси не залишать піти й інші університети, що стоять на українській землі!..

Щодо самих проектованих кафедр газетна звістка згадувала українську історію, літературу й природознавство. Се останнє означення трохи неясне, а й загалом названі предмети не виповнюють потреб українознавства навіть головніших, які повинен задоволити кожний добре організований університет, положений на українській землі.

На історично-філологічнім факультеті, окрім історії України й українського народу, з помічними науками (серед них особливо українсько-руська палеографія і архівознавство) мусить бути ще історія і історія української літератури, діалектологія і порівнянна граматика української мови. Сі предмети в Росії звичайно лучаться в одну кафедру з історією літератури, але се робиться з великою шкодою для котроїсь групи (звичайно язикової), бо професор чує себе звичайно спеціалістом або в язиці, або в літературі, й котрусь групу мусить вести слабше.

Далі – українська етнографія, етнологія й фольклор, в історичнім розвої і сучаснім стані. Через те, що фольклор (народна словесність) з становища літературного трактується в історії літератури, то головна вага лежить на етнології – науці про побут і життя чоловіка й його матеріальну культуру в минувшості й сучасності. Вкінці українська археологія – передісторична і історична; коли нема спромоги на осібну кафедру, вона може бути прилучена або до кафедри етнографії, або історії, як в даних обставинах показалося б найзручніше, але така кафедра повинна бути. На факультеті правничім – історія українського права (пригадую собі, що сього виразно домагалися й одеські студенти-українці).

Далі – українське право звичаєве (обычное право), в історичнім розвої й сучасності, економія і статистика українських земель.

На математично-природописному факультеті – географія українських земель. Як ся, так і інші згадані кафедри, розуміється, повинні займатися українськими землями в їх цілості, а не тільки тими, що входять в склад Російської держави.

Щодо викладової мови, то одеські професори стали на тім, що коли більшість слухачів буде українців, то українські предмети будуть викладатися по-українському, як ні – то по-московському. Се не зовсім оправдане становище. Виклади на рідній мові являються незвичайно важною культурною потребою для кожного громадянства й університети, положені на Україні, повинні постаратися розпочати якнайскорше виклади бодай кількох предметів по-українському, незалежно від процента слухачів, що признаються до української народності. В першій лінії – се повинний бути український язик, далі історія літератури і історія України. Коли ж би показалося, що, окрім українців, є багато таких слухачів, що хотіли б слухати сих предметів, а українська викладова мова робить їм занадто великі трудності, то в такім (не дуже правдоподібнім) разі прийшлося б подумати не про заміну українських викладів тих предметів російськими, а хіба про отворення російських викладів з тих предметів, попри українські.

Примітки

Вперше надруковано в київській газеті: Громадська думка. – 1906. – № 23. – С. 1 – 2. Підпис: Проф. М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 279 – 280.