Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1903 р. / Двісті п’ятдесят літ

Двісті п’ятдесят літ

Михайло Грушевський

[Стаття написана для «Ruthenischе Revue»]

Коли Ви читаєте сі рядки, минає 250 літ від прилучення України до Московської держави: 8 січня ст. ст. 1654 р. провідник українського народу, гетьман Богдан Хмельницький зі старшиною зложив присягу на вірність московському цареві.

Чи припускав він, що ті відносини, які зав’язував він сею присягою, потривають так довго? З певністю – ні.

Для нього се була дипломатична комбінація, одна з карт широкої політичної гри, яку повів сей «малий і незначний чоловік», як він себе називав, з Польською державою. І як із його конфлікту з польською адміністрацією несподівано виросла величезна війна, що перевернула давнішу політичну систему східної Європи, так і ся його дипломатична комбінація – союз із Москвою – несподівано сталася підвалиною нового політичного групування половини Європи.

В перших початках повстання Хмельницькому пощастило здобути поміч Кримської орди і се забезпечило йому перші успіхи, дало можність увільнити Подніпров’я від польського війська, скупитись великим силам і розвинутися народному повстанню в такій величезній скалі, якої не бачило ні одно з попередніх козацьких повстань. Але татари були непевними союзниками, і тому Хмельницький старається здобути інших союзників. Особливо коли в його власній свідомості війна, піднята в інтересах козацької верстви, перетворилася в боротьбу за права цілого народу, за независимість України, і він уже не хотів миритися з польським правительством на дрібних компромісах (січень-лютий 1649), він шукає нових точок опори для нової боротьби з Польщею, що мала бути боротьбою на життя й на смерть.

Він веде переговори з Турцією, Москвою, Волощиною, Семигородом, Швецією, стараючися всякими способами втягнути їх у свою війну з Польщею і залізним перснем здушити її. Ся моментальна ціль стоїть перед його очима, і він лишає завтрашньому дневі журитися завтрашніми справами. Як оборотний дипломат, вихований у найвищій школі дипломатії – орієнтальній, він не робив скрупулів в обіцянках і формах, якими позискує собі союзників. Змушений зрадою татар до трактатів з Польщею, він у сих трактатах признає себе підданим польської республіки, заразом укладає умову з Турцією, де за обіцянку помочі і пресії на татар признає над собою зверхність Оттоманської Порти, а коли показалося, що московський цар представляє собі союз із Україною против Польщі не інакше, як у формі підданства під власть Москви, не робить трудностей у признанні над Україною московської зверхності.

Москва взагалі дуже отягалася з участю в українсько-польській війні. Вона ще була повна пам’яті про недавній політичний занепад своєї держави й тріумфи Польщі, та не важилася зривати свою «вічну згоду» з Польщею, уложену в р. 1635. Даремно Хмельницький то сипав компліменти, то погрози московському правительству, то вабив його обіцянками завоювати цареві Крим і навіть Єрусалим, – московський цар відповідав компліментами на компліменти, але не хотів мішатися в війну Хмельницького з Польщею.

Та Москва боялася не тільки Польщі, але й козаків. Попередники Хмельницького також шукали помочі в Москві против Польщі, але без церемонії пустошили московські землі, коли польське правительство напускало їх на Москву, щоб дати вихід нагромадженій енергії козацької сили. Поки Хмельницький мав стільки сили, щоб вести власну політику, Москва могла покладатися на його афекти; але коли зрада татарського хана змусила його до трактату з Польщею серед найбільшого розмаху його сил в 1649 p., а нова зрада привела його до болючої катастрофи під Берестечком (1651), – Москва дуже затривожилася.

Ще одна така катастрофа – і Хмельницький піде в хвості польської політики, а в польських політичних кругах уже носилися з планом напустити козаків і кримську орду на Москву, щоб зайняти їх сили. Московське правительство побачило, що мусить запевнити себе союзом із Україною у власних інтересах, аби козацькі сили не звернулися против нього. Збір відпоручників станів московської держави («земский собор»), скликаний московським правительством восени 1653 p., орік, що правительство повинно прийняти під власть Москви «гетьмана Б.Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами й землями»; для формального оправдання се мотивувалося тим, що польський король, нарушивши права православної віри, тим нарушив і свої расtа соnvеntа з підданими, отже українці вільні від своєї присяги, значить, Москва може прийняти їх під свою власть, не ламаючи своєї згоди з Польщею.

Вісті про сей перелом московської політики прийшли до Хмельницького, коли він особливо інтересувався московським союзом, його позиція була тоді дуже тяжка. Тої підпори зі сторони народних мас, яку він мав у початках свого повстання, більше не мав він давно вже. Великий політик, геніальний організатор, він не розумів чи легковажив соціальні змагання сих мас і пожертвував ними при першій невдачі, при першім же трактаті з Польщею, згодившися на відновлення stаtus quо [аntе] підданства, панщини, шляхетського господарства. Від того часу народні маси відвернулися від Хмельницького.

Він шукав опори в заграничних союзах, але вони йому не удавалися. Союз із Турцією не скріпив, з попсував іще гірше його союз з Кримом. В кампанії, яку Хмельницький знову вів із Польщею від р. 1652, татари знову зрадили його. Молдавські плани розвіялися. Швеції йому все ще не вдавалося втягнути в війну з Польщею. Тим ціннішою йому здавалася московська поміч, і він спішив втягнути Москву якнайскорше в війну з Польщею. Восени 1653 p., коли московське правительство рішало справу протекції над Україною, Хмельницький просить царя вислати в Київ і в інші українські міста своїх воєвод з військом, «бодай тисяч зо три». Очевидно, йому хотілося, щоб московське військо чимскорше зайшло на спірну, українську територію, але для заохочення московського правительства він убирає се в форму вислання московських залог, начеб для окупації України. Такий самий характер мають його заяви, коли він подає надію цареві, що він буде мати доходи з України, збираючи ті податки з міст і сіл, які давніше йшли польському правительству.

Всі отсі його заяви мали фатальні наслідки для пізніших відносин України до Москви, але Хмельницький, даючи їх, очевидно, не думав зовсім про якісь тривкі зв’язки з Москвою, а хотів лише осягнути моментальну ціль – втягнути Москву в війну з Польщею. Тому, й признавши власть московського царя, він запевняє султана, що його відносини до Турції зістануться незмінені, – він і далі признає себе васалом Порти, а потім укладає політичні комбінації з Швецією й Семигородом, зовсім не в’яжучися московською протекцією й московською політикою.

Але Хмельницький перечислився, міряючи відносини до Москви практикою своїх відносин до безсильного правительства анархістичної Польщі. Так тяжко рішившися на участь в українській справі, Москва, раз узявши Україну в свою протекцію, держалася її міцно і не пускала з рук, постановивши перетворити її з часом на свою провінцію. Ухопивши Хмельницького за слово, цар разом із посольством, що мало взяти з нього й українців присягу вірності, вислав на Україну воєвод з військом, що мали збудувати московську кріпость у Києві, обсадити залогою, і ся залога послужила першою основою московської власті на Україні. І потім московське правительство пильно користало з усякої нагоди побільшити залежність України від себе.

Така перспектива тісніших зв’язків із Москвою на Україні не всміхалася нікому. Хоч не раз, уже здавна, українці против польських елементів шукали опори в Москві, але великоросів на Україні не любили, дивилися на них як на людей некультурних, грубіянів; московська самовласть, із суворими формами кар на тілі, тортурами, засланнями на Сибір – викликала в українців страх і відразу; московське життя було чуже й не викликало найменших симпатій. Уже при самім акті присяги московському правительству між козацькою старшиною і московськими послами виникла суперечка, яка відкрила глибокий антагонізм між конституційними поглядами козацьких старшин і московським абсолютизмом: козацькі старшини зажадали, аби московські посли зложили їм присягу в імені царя на заховання умов, – посли відмовили, мотивуючи се тим, що московський «самодержець» не може обмежати себе присягою супроти своїх підданих. Такий погляд не міг поміститися в козацьких головах, і хоч супроти упору московських послів вони відступили вкінці від свого жадання, сей інцидент викликав дуже неприємний настрій.

Будова київської кріпості й уміщення в ній московської залоги потягнули за собою також ряд неприємних конфліктів. Коли потім, у марті 1654 p., козацьке правительство вислало своїх відпоручників до Москви, щоб уставити дальший mоdus vіvendі, і при тім старалося звести до mіnіmum участь московського правительства у внутрішніх відносинах України, показалося, що московське правительство міцно тримається заяв, необережно зроблених Хмельницьким, і нічого не хоче попустити. Правда, своєї, московської управи на Україні воно ще не відважилося завести, не хотячи йти наперебій з Хмельницьким і козаччиною, але й вистерігалося всього, що могло дати якусь гваранцію українській автономії.

В відносинах України до Москви мішалися елементи державної окремішності України з елементами московського централізму. Слідячи перші, один із видніших сучасних російських істориків права Серґеєвич (професор Петербурзького університету) характеризує відносини України до Москви за Хмельницького як персональну унію; але, з другого боку, московське правительство не хотіло загварантувати Україні на будуще навіть провінціальної автономії. І тимчасом як козаччина стреміла до повної автономії України і в тім напрямі хотіла змінити сі переходові відносини, Москва хотіла зробити з України свою провінцію. При таких обставинах про уставлення дружніх відносин не могло бути мови.

Хмельницький відчув дуже скоро свою помилку. Він відкладає свою боротьбу з Польщею, навіть на зазиви московського правительства не хоче братися до походів на поляків і натомість запопадливо старається знайти нову підставу своїй політиці, аби, опершись на ній, зірвати з Москвою. Такою новою опорою являється для нього союз зі Швецією й Семигородом; Хмельницький планує з ними спільну кампанію против поляків, укладається про розділ Польщі і готовиться до рішучого розриву з Москвою. На жадання московського правительства (що тим часом уложило союз з Польщею против Швеції) зірвати з шведами відповідає він рішучою відмовою і так само рішучо ставиться против замірів розширення інгеренції московської адміністрації на Україні. Розрив висів у повітрі. Але в сю критичну хвилю Хмельницький умирає (27 липня 1657 p.). Узол, зав’язаний ним на швидку руку, лишився нерозв’язаним.

Його товариші й наступники, вірні ідеї автономної України, стараються далі знайти опору против московського централізму. Гетьман Виговський пробує опертися на Польщі й татарах, Дорошенко на Турції, Мазепа й Орлик на Швеції, але роздвоєння між політичними змаганнями старшини й соціальними вимогами народних мас підривало сили народу, а московське правительство користувалося і сим роздвоєнням, і всіма ваганнями, замішаннями, суперечностями, щоб вести далі свою централістичну політику й обмежати крок за кроком автономію України. Воно використовувало аспірації кар’єровичів і амбітників, деморалізувало козацьку старшину, крок за кроком виторговувало від неї відречення то від тої, то від сеї політичної прерогативи, платячи авансами, маєтностями, уступками для класових інтересів сеї старшини – на некористь народних мас, які воно нібито брало в оборону від утисків старшини.

Сто літ від присяги Хмельницького з української автономії лишилася тільки безсильна тінь; «пункти Б.Хмельницького» – себто точки, уставлені московським правительством з його відпоручниками в марті 1654 p., стали порожнім звуком. Останні удари, задані сим формальним останкам української автономії Катериною II, викликали тільки слабу реакцію. В 1791 р. до прусського міністра Герцберґа в Берліні явився київський шляхетський маршал Капніст і на тайній аудієнції просив підмоги зі сторони Пруссії, що тоді стояла перед перспективою близької війни з Росією, своїм землякам, крайньо роздразненим правонарушеннями російського правительства. Герцберґ дав на се здержливу відповідь – і дійсно, місія Капніста була, очевидно, ділом кружка українських патріотів, які зовсім не мали ані сил, ані відваги ввійти в явний конфлікт із Росією. Українські автономісти, хоч і з наріканнями і здавленим незадоволенням, пішли, одначе, дорогою, яку їм витичило російське правительство.

Можність вести високу політику була страчена українською суспільністю. Українське відродження, що зачиналося тоді, як кружок Капніста думав над останніми планами дипломатичної акції, перенесло центр ваги в іншу сферу – культурної роботи, освідомлення й подвигнення мас. Кружок, зав’язаний чільнішими українськими патріотами в Києві двіста літ по Хмельниччині (т.зв. Кирило-Мефодієве братство), в своїй програмі – першій серйозній і свідомій програмі відродженої України – рішучо переносить головну вагу в сферу культурних і соціальних ідеалів, хоч і не вирікається політичних, автономічних постулатів. Він іде свідомо назустріч соціальним змаганням мас, із якими розминулися, зігнорувавши чи переочивши їх, великі провідники української революції XVII в., – і підкладає нову, міцну підвалину під будову українського відродження.

1(14)/XII.1903


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1904. – Т. XXV. – Кн. IV. – С. 1 – 6. Підпис: Мих. Грушевський.

уложену в р. 1635фактична помилка Грушевського. Поляновський «вічний мир» було укладено у травні – червні 1634 р.

для формального оправданнянасправді під час обрання королем Владислава 4-го питання про гарантії православним тільки обговорювалось, але в расtа соnvеntа вони не були вписані. А при обранні Яка-Казимира навіть і розмов таких не було; отже, король не міг порушити тих прав, яких юридично не існувало.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 236 – 240.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1483

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.