І. Франко. «Лис Микита»

Михайло Грушевський

«Лис Микита» з німецького переробив Іван Франко, четверте видання накладом «Українсько-руської видавничої спілки», 1909, ст. 144.

д-ра Івана Франка, що з високим талантом перенесла відвічну історію злодія-лиса на український грунт і з незрівнянним гумором розцвітила його хитрощі рисами українського (і особливо галицького) життя, давно стала в Галичині одною з найпопулярніших книжок у дитячої й дорослої публіки, а тепер пробиває собі щодалі ширшу дорогу і на Україну російську.

Прегарна книжка для дітей, вона перечитується дозрілими людьми все з новою і новою насолодою. На жаль, в поспіху видання (з огляду на те, що попередній наклад був уже зовсім вичерпаний) не було часу зладити нові ілюстрації, на місце давніших, виконаних неособливо. Шан[овний] автор в передмові висловлює надію, що дальше видання вийде вже в Києві і з новими ілюстраціями. Бажаємо того і ми якнайскорше.

Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1909. – Т. 47. – С. 377 – 378. Підпис: М.Г. Подається за першодруком.

з німецького переробив – починаючи з другого видання, поема супроводжується авторською статтею «». У ній І.Франко пояснює генезу цього фольклорного персонажа, називає основні літературні твори середньовічних європейських авторів, які змальовували пригоди хитрого лиса. Зрештою, останнім у часі попередником своїм називає Гете, чий віршовий переклад 1784 р. зі старонімецького прозового джерела називався «Reineke Fuchs».

Однак І.Франко не перекладав цього твору. Як зазначає поет,

«я взяв тільки головну раму нідерландської поеми… значить ту саму, що є і в Гетевім перекладі, та я виповнював ту раму зовсім свобідно, черпаючи і з старофранцузьких «галузів», і з багатого скарбу наших людових оповідань… Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші руські кольори. Дослівно я не переклав нівідки ні одного рядка». (Цит. за вид.: Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1976. – Т. 4. – С. 66 – 67).

Тобто фраза у заголовку про переробку з німецького першоджерела є неточною.

четверте видання – вперше поема (дев’ять пісень) вийшла в журналі «Дзвінок», 1890, № 3–4. У наступному році цей журнальний варіант був виданий окремою книжкою. Друге перероблене і розширене (12 пісень) видання з’явилося 1896 р. у Львові. У 1902 р. вийшло третє видання поеми.

відвічну історію злодія-лиса – як пише І.Франко у передмові до поеми, перші зародки оповідань про різні пригоди хитрого лиса з’явилися ще в доісторичні часи. Ці фольклорні перекази мандрували між народами, розвивалися і розросталися. їхні варіанти відомі на Далекому і Близькому Сході, в Індії, у європейських країнах. Отож маємо т. зв. «мандрівний сюжет», властивий багатьом культурам, у якому звірі наділені людськими рисами. У середні віки розповіді про лисові пригоди отримали письмове оформлення, але й продовжували своє фольклорне побутування.

пробиває собі щодалі ширшу дорогу і на Україну російську – у Києві поема вперше вийшла в 1914 р.

на місце давніших, виконаних неособливо – у передмові до третього видання І.Франко також нарікав на низьку якість ілюстрацій до поеми. Автором їх був Т.Копистянський. Аж у 1951 р. в Україні вийшли два видання «Лиса Микити» з новими ілюстраціями: у Києві – малюнки В.Григор’єва, львівське видання ілюструвала О.Кульчицька.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 307.