Ювілей Льва Толстого

Михайло Грушевський

Культурний світ оддає честь найбільшому письменнику сучасності, артисту-моралісту, з нагоди його вісімдесятих уродин. Під враженням другої, новішої половини його довгої, сливе шістдесятилітньої творчої діяльності, коли він свідомо віддав свої артистичні сили моральній проповіді, світ шанує в нім головно сього могутнього критика моральних підвалин сучасного життя, яким показав себе великий старець в останніх десятиліттях своєї творчості. Тому його свято стає великою маніфестацією протесту против конвенціональності (условності) й лицемірного фарисейства «моральних підстав» життя сучасного чоловіка і змагань до ревізії й реформи їх в дусі сучасної релігії любові до людини і змагань до її щастя, поступу й ублагороднення життя, найглибших основ сучасного індивідуального, суспільного і державного устрою.

Моралістична течія почала пробиватися виразно, і чим дальше, то виразніше уже в першій половині творчості Толстого, що закінчується «Анною Кареніною», і ставлячи в своїх артистичних творах проблему практичної моралі чоловіка, він уже тоді, від 1860-х років заходиться своєю особистою діяльністю помогти реформі людських відносин – реформою школи, перестроєм свого особистого життя відповідно до своїх ідей – своїм особистим прикладом.

Але ширшого розголосу і популярності, поза російським світом, його творчість доходить в другім періоді, коли свій літературний геній, свої артистичні інстинкти він свідомо віддає на службу своїм релігійним, етичним і соціальним ідеям і стає «учителем життя» для сучасної людини, реформатором її віри і діла. В сім напрямі його ідеї зробили глибоке враження на сучасний культурний світ. Толстой став одним з небагатьох репрезентантів слов’янського світу, котрих ідеї вийшли за межі свого місцевого життя і могутньо вплинули на всесвітню еволюцію ідей і поглядів.

Гус і Коперник в минувших століттях, Бакунін і Толстой, почасти Достоєвський в наших часах – ті немногі слов’яни, що своїми ідеями лишили глибший слід в житті культурного світу, і безперечні спільні прикмети лучать ідеї Толстого в їх впливах на сучасного європейця – їх суспільний анархізм, з одного боку, з другого – його неохристиянізм і проповідь внутрішнього очищення і упокорення, з анархізмом Бакуніна і з моралізмом Достоєвського. В моїх стичностях з західноєвропейським життям я не раз міг переконатися про сильний і глибокий вплив ідей Достоєвського і ще більше Толстого, хоч і в формах значно ослаблених, ніж в яких виливалося т. зв. толстовство Росії.

На «учителя життя» властиво Толстой не був сотворений. Там, де він переходив до практичних поучень, односторонність і простолінійність його поглядів доводила його не раз до неможливих виводів, і позитивна сторона його моралістичної проповіді була її слабкою стороною. Проголошення повної пасивності (т. зв. непротивленіє злу), легковаження або й проста ворожнеча до науки й культури, недовір’я до суспільно-політичних реформ (не кажучи вже до простих недоречностей, як свого часу його похід против супружества включно до поради перепинити продовження роду людського) – все се були речі в практичнім їх приложенні шкідливі, особливо в тій суспільності, для котрої вони призначалися передусім, себто для суспільності великоруської, а за нею й українського громадянства Росії, що досі ще вповні живе переживаннями великоросійського суспільства.

Тут і без того незвичайна пасивність, некультурність і легковаження культури, політична байдужість і невиробленість становлять найбільші хиби суспільства, і т. зв. толстовство, досить популярне свого часу в великоросійських і українських кругах Росії, було явищем з суспільного погляду некорисним. Але ті невдалі рецепти, як і інші хиби толстовських доктрин – їх односторонності, неконсеквенції, їх часом суворий і нелюдський фанатизм – се все пробачалося, пробачається і мусить пробачатися за критичну сторону його проповіді, за його невблаганне бичування суспільної несправедливості і фарисейства, егоїзму і гіпокризії сучасних владущих кругів.

Величезний літературний талант Толстого, незмірно широкі артистичні засоби, сила запалу і сама ся односторонність, з якою він, перейнявшися певною гадкою, з усею силою бив в якусь точку сучасних обставин, в якусь аномалію суспільних відносин чи індивідуального людського життя, збираючи в фокус всі сили свого генія – робили величезне враження на сучасного чоловіка, виривали його з міцних кліщів утертих поглядів і призвичаєнь і змушували глянути в вічі вопіющим неправдам і недорічностям сучасного укладу. Він став пророком сучасного світу в стилі старих старозавітних пророків, які своїм гарячим словом ворушили сумління жестоковийного старозавітнього чоловіка і відкривали перед ним всю мерзоту і неправду його життя. Не учителя життя, а могутнього будителя людської мислі, громадського сумління мала в нім сучасна культурна суспільність і шануватиме його в нім.

Останні виступи Толстого і заходи, якими російські чорносотенні, офіціально-церковні і бюрократичні круги постаралися «взмылить» (кажучи словами одного з губернаторських циркулярів з сього приводу) російську суспільність на сім пункті, надають сьому ювілею спеціально-політичну російську закраску, роблячи з неї маніфестацію проти реакційних течій і специфічних прикмет старого режиму Росії та його нинішніх «успокоітельних» заходів. Під сим знаком пройде він, очевидно, і на Україні російській. Для ширшого ж світу сей ювілей матиме ширший і універсальніший характер – маніфестації вічного руху людського морального світогляду, його вічної самокритики та вічного оновлення, вічного вдосконалення людського життя.

Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1908. – Т. 43. – Кн. 9. – С. 535 – 537. Стаття присвячена 80-річчю Льва Толстого.

Подається за першодруком.

довгої, сливе шістдесятилітньої творчої діяльності – перший завершений літературний твір – повість «Дитинство» – Л.Толстой написав у 1851 – 1852 pp. (надрукований у 1852 р. у журналі «Современник»).

віддав свої артистичні сили моральній проповіді – у кінці 1870-х років відбувся ідейний перелом у світогляді Л.Толстого, який полягав у запереченні всього укладу життя панівних класів, у проповіді ідей всепрощення, «непротивления злу насилием». Ці світоглядні зміни відобразилися і на його художній творчості, громадській діяльності, зрештою, на самому характері й укладі його життя в останні три десятиліття. У 1880-ті роки Л.Толстой помітно збайдужів до художньої творчості і засуджував як «панську забавку» свої попередні романи і повісті. Публіцистичні трактати Л.Толстого давали різку критику вад сучасної цивілізації, але вихід автор бачив в утопічних закликах до морально-релігійного самовиховання. Власне художні твори цього періоду насичуються публіцистикою.

Останні виступи Толстого – йдеться про резонансну свого часу статтю Л.Толстого «Не могу молчать» (1908), де письменник-публіцист гостро протестував проти смертної кари.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 169 – 170.