Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Павло Полуботок

Павло Полуботок

Михайло Грушевський

Павло Полуботок за часів Мазепи був полковником чернігівським. Був чоловік розумний, досвідний і дуже любив свою Україну і свій народ український. Коли Мазепа пристав до шведів і стало відомо, що з того його повстання не буде нічого, бо військо царське залило Україну, тоді українська старшина з’їхалася до Глухова, на заклик царя Петра, щоб вибрати нового гетьмана на місце Мазепи. Однодушно хотіли гетьманом вибрати Полуботка. Але цар Петро тому спротивився. «Се, – каже, – чоловік дуже розумний, з нього може вийти другий Мазепа». Показав на стародубського полковника Скоропадського, тихого та плохого, і старшина його вибрала гетьманом, бо не важилася йти против волі царя, що з своїм військом тоді тяжко карав усе, де чулася йому якась «измена» та противність.

Се було 1709 року, і з того часу був гетьманом Скоропадський до своєї смерті, до 1722 року. Був він чоловік не кепський, тільки занадто похилий та покірний. Не мав ніякої ваги й сили. Московські генерали порядкували на Україні як хотіли, не питаючися гетьмана, хоч тільки він мав бути справжнім начальником у всім. Цар назначив полковників на Україну від себе, з своїх людей московських, хоч по закону мали тих полковників (по-теперішньому губернаторів і командующих військом заразом) вибирати самі українці.

Закони й права українські ламалися. Тисячі козаків по наказу царському та міністрів мусили йти в далекі сторони, на фінські болота коло Петербурга, або на Кавказ, не на війну, а на роботи кріпосні й земляні, канали копати, кріпості будувати; там гинули вони тисячами, від незвиклого клімату, від непривичної роботи, від недостатків усяких та нелюдського поводження своїх приставників. Гетьман і старшина дуже смутилися тим, але боялися підняти голос проти того.

А 1722 р. об’явив цар Скоропадському, що на будуще при гетьмані буде Малоросійська колегія, рада, зложена з шести офіцерів московських (з військ, що стоять на Україні) під проводом московського ж генерала, і та колегія буде мати нагляд над усею українською управою. Без неї гетьман не може зробити ніякого розпорядження (указів). Вона буде контролювати його й полковників, приймати скарги (жалоби) на них, робити слідства і таке інше. Гетьмана з старшиною таким чином оддано під начал сьому московському генералу з офіцерами. Скоропадський від того так засумувався, що вмер слідом потім.

Старшина зараз же післала до царя своїх послів просити, щоб позволено було їм вибрати собі нового гетьмана. А тимчасом для управи вибрано «наказним гетьманом», себто заступником («заместителем») гетьмана Павла Полуботка. Але цар не хотів позволити вибирати гетьмана; він хотів понасувати зовсім українські порядки та завести на Україні своїх губернаторів і російську управу. На прошення старшини він дав таку відповідь:

«Від Богдана Хмельницького і до Скоропадського всі гетьмани були «изменники», окрім тільки першого і останнього (Хмельницького та Скоропадського); і через те Царству російському і Україні було багато шкоди; тому треба на гетьманство шукати чоловіка вірного та певного, а поки такий знайдеться – визначено Україні правительство, і його треба слухатися, а цареві з вибором гетьмана не докучати».

Сим правительством була отся Малоросійська колегія, вона трясла цілою Україною. Збирала різні податки і оперувала ними по-своєму. Оголосила по Україні, щоб всякий, хто мав якусь кривду від старшини, удавався до колегії, бо вона на те установлена, аби обороняти бідних од багатих, простий народ від старшини. Тим сподівалася вона привернути простий народ до себе, щоб він не жалував за правами і порядками українськими, що ламалися тепер.

Та Полуботок не хотів допустити до загибелі старих прав і порядків українських. Він був чоловік рішучий та сміливий. Бачив, що і цар і колегія на те б’ють, що при українських порядках, мовляв, діються великі кривди людям, а колегія, заводячи свої порядки, ніби хоче людей оборонити від тих кривд. Через те всіма силами заходився коло поправи українських судів і управи, щоб людям не діялося кривди. Завів у судах сільських, сотенних і полкових такий порядок, щоб судив не сам один суддя, а в товаристві кількох старшин, досвідчених в справі. Установив порядок, як обжалувати несправедливі рішення нижчих судів до вищих. Завів кращі порядки в вищім суді українськім (звався «Генеральний суд»). Видав суровий наказ, під загрозою тяжких кар, щоб старшина не кривдила простих козаків, не обертала на роботу собі.

Здавалося, тільки радіти б колегії та правительству від таких заходів Полуботкових, коли він заходився, щоб непорядки українські викорінити. Але правительству не порядку та справедливості на Україні треба було, а того, щоб «Малую Руссию (Україну) к рукам прибрать», як вони казали. Тому зараз почали з Малоросійської колегії до царя жалуватися, що Полуботок не слухається, людей бунтує.

Цар на те ще більші права колегії надав, а Полуботку з кількома іншими старшинами велів до Петербурга їхати, щоб України не бунтували. Підстроєно так, що з одного полку, Стародубського, мовбито козаки подали прошения таке, щоб у них заведено російські порядки і полковників їм з руських людей аби цар назначив. Одержавши се прошения, цар задумав уже українські порядки зовсім покасувати.

Полуботок, приїхавши до Петербурга, тут цареві прошения подав од старшини, щоб українські порядки старі вернено. Та цар тоді вислав на Україну свого довіреного чоловіка Рум’янцева обпитувати людей, чого вони хочуть – чи українських порядків, як Полуботок з старшиною просить, чи порядків російських, як у стародубськім прощенні пишеться. А щоб не було ніякої замішки на Україні, військо козацьке велено вивести на степи – буцімто від кримців небезпечно.

Полуботок з старшиною порозумів, до чого воно йде. Люди, боячися царських людей, будуть їм в лад казати, що українських порядків не хочуть, а хочуть російських; і потім правительство справді українські порядки покасує – скаже, що самі українці того просили. Тому якскорше розписав на Україні листи, як люди мають перед Рум’янцевим казати. Написав також до козацького війська, щоб звідти до царя прошения писали – на кривди й непоряди російських військ та від Малоросійської колегії жалілися та просили позволити гетьмана вибрати. Цар про се довідався. Розгнівався на Полуботка, казав з старшинами його посадити у тюрму; також сказав узяти й до Петербурга прислати тих, що писали до царя прошения з війська. Над Полуботком почали суд; та він не діждався кінця: вмер в в’язниці при кінці 1724 року.

На Україні дуже жалували за ним, вважали його мучеником за Україну. Розповідали, що він сміло докорив цареві в очі за його несправедливість – що він українцям за їх вірність і щирість, за службу і кров платить гнівом і несправедливістю.

«За те все ми замість вдячності здобули тільки зневагу і поневірку, попали в останню неволю, платимо дань ганебну і незносну, змушені копати вали і канали, сушити болота непроходимі, гноючи їх трупами наших покійників, що цілими тисячами гинули від утоми, голоду і нездорового повітря; і всі ті біди і кривди наші тепер ще збільшилися під теперішніми порядками: начальствують над нами чиновники московські, не знають прав і звичаїв наших і майже безграмотні – знають тільки, що їм все над нами чинити можна».

Так би то мав говорити Полуботок цареві. Років тому п’ятдесят досить часто було можна надибати у старих українців портрет Полуботка і під ним написані слова з мови, що Полуботок говорив царю Петру:

«Вступаючись за отчизну, я не боюсь ні кандалів, ні тюрми, і для мене лучче найгіршою смертю умерти, як дивитись на повшехну гибель моїх земляків».

Оповідали так, що цар, прочувши, що Полуботок умирає в тюрмі, пішов з ним попрощатись. Але Полуботок сказав йому: «За невинне страждання моє і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді скоро після того умер і цар Петро.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 9 вересня. – № 36. – С. 4 – 5. Підпис: М.Грушевський. Дата написання статті (26 січня 1910 р.) встановлена за щоденником М.Грушевського (Гирич І., Тодійчук О. Щоденник Михайла Грушевського за 1910 рік // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 103). З невідомих причин стаття не була вміщена відразу.

Подається за першодруком.

Бібліографію праць про П.Полуботка див.: Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К., 2004. – С. 404-405.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 312 – 315.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 20

Модифіковано : 25.08.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.