Князь Роман
Михайло Грушевський
Роман Мстиславович, князь володимирський (на Волині), а потім галицький, був один з найславніших українських князів. Славний співець «Слова о полку Ігоревім», коли Роман ще тільки починав виступати, присвятив йому і його братові в перших, Мстиславові, такий заклик:
І ти буй-Романе і Мстиславе –
Хоробра мисль несе вашу мисль на діло.
Високо плаваєш ти на діло в буєсти,
Як сокіл на вітрах ширяючись,
Хотячи птаха в буєсти перемогти!
Залізні броні на вас, – шоломи латинськії –
Від вас трісла земля, всякі землі: Хинова,
Литва, Ятвяги і Деремела,
І Половці свої сумці геть покидали
І похилили голови свої під ті мечі сталевії.
Коли в Галичині почалися замішання і бояри заходилися коло того, щоб спекатися свого князя Володимира, Роман почав з ними зносини, і вони, скинувши Володимира, покликали князя Романа. Тоді, одначе, він недовго посидів на галицькім престолі, бо Володимир удався до короля угорського, а той давно вже мав око на Галичину і скористав з сеї нагоди по-своєму: пішов з Володимиром у Галичину, Роман, неприготований до боротьби, уступив з Галичини, а тоді угорський король посадив у Галичі свого сина, а Володимира ж забрав з собою на Угорщину й всадив у в’язницю.
Аж згодом удалося Володимирові втекти з вежі, де його тримали, спустившися на шнурах, сплетених з розрізаного полотна; з поміччю німців і поляків Володимиру удалося вернутися в Галичину; люди його прийняли радо, скуштувавши угорського панування, і він княжив тут до смерті. По смерті його Роман захотів здобути собі Галичину, і взявши поміч у своїх свояків, польських князів, з нею прийшов у Галичину і осівся тут на князівстві в р. 1199, сим разом уже міцно і певно.
з’єднавши таким чином значну частину Волині з великим і багатим, сильно залюдненим князівством Галицьким, Роман став першою силою на тодішній Україні. Притім славився своєю сміливістю і воєнним щастям, побідами над Литвою й половцями, що тоді докучали Україні, одні від півночі, другі від полудня. Простий нарід також дуже любив його за те, що він приборкав горде та пишне галицьке боярство, бо забрало велику силу в землі, трясло князями, як хотіло, скидало їх і проганяло, а заразом кріпостило й неволило простих людей, захоплювало землі, і не було на нього ні суду, ні управи, бо все було в руках сього боярства.
Роман, засівши другим разом в Галичині (вже не з ласки бояр, що видно закоштували його правління за першим разом, і не дуже хотіли кликати другим разом), сильно приборкав бояр і найбільш пишних з-поміж них попроганяв, поскидав (кажуть навіть, що й муками різними їх замучував, але, мабуть, то більше бояри таке на нього оповідали). Але простому народові те подобалося дуже, і він всею душею приляг до Романа.
По цілій Україні дивилися на нього з надією, думаючи, що то, може, він нарешті зробить лад на Україні, присмирить половців, приборкає князів та зробить кінець княжим усобицям. Як він пішов на київського князя Рюрика, то люди київські відчинили перед ним ворота, прийняли його добровільно як свого князя, сподіваючися, що він сам сяде в Києві і підійме знов його славу з упадку. Але Роман сим разом не хотів іще брати Київ на себе – а скоро потім несподівано наложив головою під час походу на Польщу (в р. 1205).
Романа знали й шанували далеко поза межами України. На сім тлі зложилося звісне оповідання про те, як Папа намовляв його на латинську віру, обіцяючи коронувати його королем, але Роман не злакомився на се.
Папа, оповідає се оповідання, прочувши, що Роман переміг угрів і ляхів і запанував над усею Руссю, прислав своїх послів до Романа намовляти його, щоб прийняв віру католицьку, римську, а за се обіцяв коронувати його королем і помогти йому «мечем святого Петра» – своїм папським наказом, щоб інші католицькі володарі йому помагали. На се Роман, одначе, почав з послами споритися «од Святого Письма», а як вони почали говорити про поміч від меча св. Петра, Роман вийняв свій меч і спитав: «Чи папа має такий меч, що береться помагати мені в моїх воєнних справах? Поки я маю свій меч, не хочу купувати володінь іншою ціною, як тільки власною кров’ю, так як батьки і діди наші розмножили землю Руську».
Се оповідання, очевидно, оповідано в докір сину Романовому Данилові, що, задумуючи боротися з татарами, спокусився на такі самі обіцянки папи, завів з ним переговори в справі сполуки церкви православної з римською і прийняв корону з рук Папи. Хоч потім, як виявилося, що папа нічим справді йому на татар помогти не може, Данило й перервав усякі дальші переговори з папою, то все-таки і ті зносини не подобалися на Україні.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 7 жовтня. – № 40. – С. 10-11. Підпис: М.Грушевський.
Подається за першодруком.
До історичної постаті галицько-волинського князя Романа Мстиславовича М.Грушевський неодноразово звертався у своїй фундаментальній праці «Історія України-Руси» (т. II – III). Див.: Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. – К., 2000. – Т. XI. Покажчик імен / Укладачі М.Капраль, Я.Федорук. – С. 344 – 345.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 318 – 319.