Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Гетьман Петро Дорошенко

Гетьман Петро Дорошенко

Михайло Грушевський

Після Богдана Хмельницького настали на Україні тяжкі часи. Не знати було, куди хилитися і де шукати помочі та захисту. За Богдана Хмельницького прилучилася Україна до Московського царства. Раді були українці всею душею держатися московського царя, щоб він їх при давніх правах і порядках держав – аби правитися їм своїм виборчим ладом, виборною своєю старшиною. Та не так воно було: бояри московські хотіли свої порядки московські завести, воєводів московських по всіх городах поставити і військо московське та податки московські позаводити.

А московські порядки тодішні були суворі і немилосердні. За що-небудь, за пусту провину або непослух – зараз «батогами бити нещадно», «не жалуючи живота», до полусмерті, у в’язницю та на муку брати, маєток на царя забирати, в Сибір засилати. Дуже того всього боялися українці. До того ж московське військо і старші військові та воєводи з українськими людьми поводилися своєвільно, як у безсудній землі, зневажали, били, знущалися, забирали силоміць всякий припас. Тому відхотілося скоро багатьом на Україні московської зверхності.

Запобігав українців польський король, щоб назад під Польщу вернулися, як перед Хмельницьким були. Обіцяв їм усяку свободу і ласку, що будуть самі собою правитися, а поляки ні в які справи українські не будуть мішатися – що буде українська автономія, як по-ученому кажуть. Гетьман Іван Виговський на те здався і зложив у Гадячі з послами королівськими таку умову, що Україна під польського короля вернеться, а буде мати своє право і військо, і старшину виборну з самих українців – буде автономія. Було це тому 250 літ, в 1658 році.

Але Польща тоді не мала сили, щоб Виговського підтримати. Люди не хотіли під короля йти, боялися, що знов на Україну вернуться польські пани, знову панщину заведуть (та так би воно й було). І з старшини багато не хотіли до Польщі приставати, боялися нової війни. І скинули з гетьманства Виговського на другий рік, відібрали від нього булаву.

А Москва кінець кінцем поділилася Україною з Польщею: що по лівий бік Дніпра (де Полтава, Ніжин, Чернігів), то мало при Москві зістатися, а що по правий бік – то при Польщі; тільки Київ, хоч на правім боці, то при Москві мав бути. Українцям дуже це не в лад було, що Україну так розрізали надвоє, поділили її, не питаючися самих українців. І дуже жалували на Москву.

Гетьманом на лівім боці був Брюховецький, підлиза такий, що вислуговувався перед Москвою. А на правім боці був другий такий підлиза Тетеря у польської руки.

Але в 1665 р. вибрало військо нового гетьмана, Петра Дорошенка, старого козака, доброго і до війни, і до ради. Він надумав з Туреччиною та Ордою кримською (що під султанською рукою була) поєднатися, так як Хмельницький. За їх поміччю хотів вирвати Правобічну Україну від поляків, Лівобічну – від московських підлиз, з’єднати в одне всю Україну та й тоді добитися від Москви, щоб українських прав і порядків не ламала, в українські справи не мішалась, а держала б під царською рукою в честі та порядку.

Туреччина взяла Дорошенка під свою охорону. Сам султан з великим військом турецьким пішов на Україну, погромив поляків, забрав Кам’янець, і так пополохав Польщу, що вона одріклася України.

Брюховецького українці лівобічні ще перед тим скинули, побили воєводів московських, попроганяли стрільців московських. Дорошенку піддалися. Вся Україна козацька була в руках Дорошенка, тільки він не в час тоді поїхав був з війська. Воєводи московські осмілилися, пішли з московським військом у Чернігівщину. І між українською старшиною в Чернігівщині завагалися деякі: подумали, що, мабуть, таки Москва гору візьме, та почали з воєводами годитися. Бояри московські не хотіли ні за що такого порядку, як Дорошенко хотів; на гетьманство вишукували людей податливіших, щоб не дуже за свободами українськими стояли. Такого й вибрано в 1672 р. гетьманом в Лівобічній Україні, Івана Самойловича.

Пішла знову війна з Дорошенком. Поляки, хоч одріклися, не хотіли України з рук пускати. Москва собі своїх людей з Самойловичем на Дорошенка стала насилати, щоб його і з Правобічної України викурити. Дорошенко боронився, не піддавався. Але людям надокучила та нова війна і татарська поміч, що більше Україну руйнувала, як помагала. Не хотіли під султаном бути, стали тікати за Дніпро, до Самойловича, бо там, мовляв, спокійніше. Дорошенку це було найгірше. Вже він що не робив: і заказував, і чати ставив, щоб не перепускали за Дніпро, і силоміць завертав, карав, нічого не помагало. Тікали та й тікали люди за Дніпро, пустіла Україна Правобічна.

Зістався Дорошенко з своєю старшиною та з своїм полком козацьким серед пустки на своїй Чигиринській горі. А Самойлович з московським військом раз у раз на нього походом, то сам, то полковників своїх посилав, городи забирав, людей за Дніпро переганяв. Потягнулося так кілька літ. Бачить Дорошенко – нема сили, прийдеться піддатися. Та Сірко Іван, славний кошовий запорозький [Про нього див. в № 8.], його відмовляв – щоб не піддавався. Держався ще Дорошенко рік і другий, як старий орел, недолею приборканий, на своїй горі. Та вже далі не сила… Як Шевченко про се вірші зложив:

[Поляки на Дорошенка.]. А гетьман попович [Самойлович був попівського роду.]

Із-за Дніпра напирає – дурний Самойлович,

З Ромоданом мов та галіч вкрили Україну,

Та й клюють єликомога. А ти, Чигирине!

А ти, старий Дорошенку, запорозький брате!

Нездужаєш чи боїшся на ворога стати?

– «Не боюсь я, отамани, та жаль України!»

І заплакав Дорошенко як тая дитина.

– «Не розсиплем вражу силу, не встану я знову!

Візьміть мої гетьманськії клейноди, панове,

Та однесіть москалеві: нехай Москва знає,

Що гетьмана Дорошенка на світі немає.

А я, брати запорожці, возьму собі рясу,

Та піду поклони бити в Межигір до Спаса».

1676 р. піддався Дорошенко. Вимовив собі, щоб його лишити в спокої на Україні віку доживати: присяг йому на те Самойлович. Так у Москві дуже боялися Дорошенка і не хотіли зоставити його на Україні, а сказали їхати до Москви. Дуже того не хотів Дорошенко, та не хотіли послухати – мусив поїхати. І не пустили вже його на Україну назад. Протримали його кілька літ в Москві під доглядом, потім післали воєводою в В’ятку, а після того дали йому на прожиття село Яропольче. Тут дожив віку Дорошенко, тут вмер 1698 р. і лежить по сей день.

без крил та без волі

Знеміг славний Дорошенко, сидячи в неволі.

Та й умер з нудьги. Остило волочить кайдани!

І забули на Вкраїні славного гетьмана.

Не вдалося старому гетьманові добути волі і долі Україні, як бажалося, і згас він на чужині в журбі і тузі. Але Україна не забула свого вірного сина!


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 19 листопада. – № 12. – С. 5 – 6. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 8 листопада 1909 р., про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського: «Вечером написав дві чималі статі для «Села»« (Грушевський М. Що денник 1904-1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп.1, спр. 25, арк. 309 зв.). Друга стаття, про яку пише вчений, була опублікована в тому ж числі під назвою «Українське письменство».

Подається за першодруком.

Історіографічний огляд праць, присвячених П.Дорошенку, див.: Степанков В. Постать Петра Дорошенка у висвітленні істориків // «Істину встановлює суд історії». Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – К., 2004. – Т. 2: Наукові студії. – С. 418 – 448.

Про нього див. в № 8 – йдеться про статтю: Грушевський М. Могила Сірка // Село. – 1909. – 22 жовтня. – № 8. – С. 4-5.

Із Полісся шляхта лізе… Та піду поклони бити в Meжигір до Спаса» – тут М.Грушевський подає витяг з поезії Т.Шевченка «Заступила чорна хмара» (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 165).

Мов орел той приборканий… І забули на Вкраїні славного гетьмана – Там само.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 291 – 294.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 24

Модифіковано : 15.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.