Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Андрій Потоцький про українські відносини з р. 1659

Андрій Потоцький про українські відносини з р. 1659

Михайло Грушевський

Історія родини Потоцьких тісно сплелася з історією України. Різні члени сеї родини відіграли замітну історію в ній як репрезентанти пануючого польсько-шляхетського режиму, і се не раз ставило їх в гострі конфлікти до українського життя. Політика пок[ійного] намісника: його репресійне становище супроти українських національних і суспільних змагань, скептицизм до яких-небудь угод з українцями й готовість до порозуміння і союзу з москвофільськими, панросійськими кругами для поборення спільними силами українського радикалізму, пригадує в довгій галереї історичних діячів сеї родини його іменника з-перед 250 літ – Андрія Потоцького, обозного коронного, пізнішого воєводу брацлавського.

Він був висланий зимою 1658 – 1659 на Україну на чолі невеликого польського війська, післаного в поміч Виговському. В вересні 1658 р. Виговський, рішившися розірвати з Москвою з огляду на її нещиру політику, ворожу і шкідну для української автономії, постановив відновити державну зв’язь з Польщею, під умовою широкої автономії для України. Гадяцький трактат, підписаний 16(28) вересня, уставляв відносини сеї автономної України, під іменем «Вел[икого] князівства Руського» – з польською державою, і помічні польські полки на підставі сього трактату були вислані під проводом Андр[ія] Потоцького – помагати Виговському вигнати московські залоги з України.

Одначе Потоцький, розглянувшися в українській ситуації, скоро переконався, що нова українсько-польська угода стоїть на дуже хисткім грунті. Старшина за ціну забезпечення політичних і національних прав України годилася вернутися під старий режим: признати польське законодавство, пустити назад на Україну шляхту, католицьке духовенство. Але українські маси за ніякі політичні чи національні здобутки не хотіли вертатися назад в підданство польським панам і рішучо виступили через се против відновлення відносин до Польщі, а розриву з Москвою.

Потоцький супроти сього настрою мас вважав старшинську політику за безвиглядну, а оціняючи відносини з сього польсько-шляхетського становища, взагалі вважав за безнадійне яке-небудь порозуміння з українським народом: українські маси, перейняті свободолюбними, демократичними змаганнями, були рішучо ворожі всякому шляхетському режимові, і всяка українська група, яка схотіла б вести політику наперекір сим змаганням, неминуче мусила б упасти.

Супроти того Потоцький радив королю союз з московським правительством против України і безоглядні репресії против українського народу – аж до повного винищення і обезлюднення України. Ніяких ілюзій, ніяких угод – боротьба – аж до краю. Такі гадки висловив він в листі, звіснім п. т. Przestrogi Andrzeja Potockiego, oboznego koronnego о Ukrainie 1659, виданім польським археографом гр[афом] Константином Свідзінським з оригіналу в «Памятниках» Київської археографічної комісії, в т. III, в р. 1852 (недавно се видання вийшло другим накладом, в першім сей лист читається на ст. 299 – 304). Я позволю собі навести сі цікаві погляди й ради.

Потоцький зачинає від осторог королю, аби не сподівався добрих наслідків по Гадяцькім трактаті: Задніпров’я рішучо виступає против угодової старшинської політики, тягне до Москви, і старшина кінець кінцем піде за ним, постаравшися тільки щось виторгувати при тій нагоді від московського правительства для української автономії.

«У них то основа політики – не бути ані під вашою королівською милістю, ані під царем, і вони сподіваються осягнути се, зводячи й страшачи в[ашу] королівську милість царем, а царя – вашою кор[олівською] мил[істю]; отже, треба їх хитрощі обернути против них самих, а для в[ашої] королівської милості треба доконче погодитися з царем і ввійти в порозуміння щодо України – хоч би навіть відступитися від якоїсь часті Задніпрянської України, аби тільки більше не брав під свою протекцію (ту частину України, яка зістанеться при Польщі) [А tosz trzeba żeby ich astucye nа nich się obrocily – rzeba w. k. mci koniecznie z carem się poiednac у transigere о Ukrainie choćby mu со oney za Dnieprem puścil w. k. m., ażeby iuż ich więcey nie brał pod protekcyą swą.].

Треба тільки се порозуміння з царем уложити потайки, аби козаки не звернулися до помочі Туреччини – підійти їх в секреті з царем і тоді ввести польське військо на Україну. Вона піддасться в такім разі, бо дуже ослаблена тепер; а якби пробувала боронитися, то треба її ще більше ослабити, спустошити і зубожити: треба мати напоготові татар, щоб вивезли до Криму «кілька фір» української людності, а з другого боку польське військо, розложившися на Україні, нехай так знищить її, щоб людність тутешня мусила тікати на Волинь, Поділля

[Lecz jeśli w. k. m. z carem możesz mieć ciche conditionem, racz tu w. k. m. w Ukrainę iak z naipopoteżnieyszym woyskiem wnisc: szabli nie dobywszy za iednym zamachem uspokoisz ich w. k. m. wiecznie iednym przysciem swoim, a potym wprawisz ich w. k. m. w taki porządek, żeby iuż więcey wirzgnąć nie mogl ani szkodzić у nа potym panstwu w. k. m. Słabi są, widzi Bog… prziimo cokolwiek w. k. m. na nich włożysz. A iesliby terz niewdzięcznie to prziimowali, trzeba mieć woysko tatarskie na dorzędziu, żeby kilka fur ich wywiezli do Krymu, a zaś woysko w. k. m., onych zuboży у tak muszo na włosc, na Wolyn, Podole siła tego przyść, a tak w. k. m. przeplenisz Ukrainę, ktora puki będzie ludna, zawsze oni о tem myślić będo, jako korone Polsko intrygować w nowe woyny. Во і uż ja widze, że ta lucta tak długo trwać będzie, że albo Ukraina Polske ab Polska Ukrainę obali: Srogie tu mnostwo ludzi haniebnie złych у swowolnych. Poki Ukraina nie będzie pociągniona versus sua principia, nigdy pokoiu nie będzie w Polszcze – to iest aby tylko kilka horoduw było iako przed tym w Ukrainie, to kiedy ich nie wiele będze, to będą dobrzy.].

Тільки тим способом Україна може бути поневолена, бо поки вона буде «людна», доти все буде втягати Польщу все в нові та нові війни. Треба Україну (то значить Східну, Наддніпрянську її частину, що була огнищем козацьких і народних рухів) вернути до її давнішого стану – щоб було в ній лише кілька міст: поки буде українців мало, доти будуть добрі. Польська шляхта на свою голову понастягала сюди людності, а Хмельницький своїми повстаннями роз’ярив її против Польщі, і тому з нею нічого не зробиш. «Страшенна сила тут людей незвичайно злих і своєвільних». І Потоцький мав те переконання, що «боротьба ся буде тривати, поки або Україна Польщі, або Польща України не повалить».

Інші свої ради до poskromienia swywoli української Потоцький заповідає королю в уснім представленні; в листі він кладе ще раз натиск на головну справу – потребу порозуміння з Москвою і з іншими державами, щоб мати вільну руку супроти України – могти приперти її до стіни. З Кримом Польща була в приязних відносинах – треба було доконче прийти до порозуміння з Москвою.

Програма ся була сповнена: Польща і Московщина за порозумінням розділили сфери свого володіння на Україні, і «українська своєволя» була задавлена як в польській, так і московській Україні. Але се був тільки антракт в народнім житті України, по якім її змагання прокинулися з новою нестримною силою. Трудно дипломатичними штуками задавити живу силу народного життя.

17.V.1908


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1908. – 26 (13) червня. – Ч. 141. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. У кінці зазначена дата: 17.V. 1908. Як свідчать записи в щоденнику, М.Грушевський розпочав писати статтю 9 червня 1908 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 192-192 зв.).

Подається за першодруком.

У статті М.Грушевський проводить історичні паралелі польсько-українських стосунків другої половини XVII ст. та початку XX ст. Політика його сучасника, намісника Галичини А.Потоцького стосовно українського руху, русофільства, намічені проросійські настрої перегукувалися з основами політики представника роду 250-річної давнини.

Приводом до написання статті стало вбивство А.Потоцького студентом М.Січинським 12 квітня 1908 р. (див.: Граф Потоцький убитий // Діло. – 1908. – 13 квітня. – Ч. 82; Ввесь світ в українській справі: Подія 12-го квітня 1908 року [Відгуки преси на вбивство А.Потоцького] / Упоряд. В.Степанківський, Л.Юркевич. – К.., 1908). Цю подію М.Грушевський аналізує у своїй статті «Кров», видрукуваній у травневій книзі ЛНВ за 1908 р. (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 363 – 367). Історичні сюжети середини XVII ст., пов’язані з ім’ям А.Потоцького, М.Грушевський подає у своїй «Історії України-Руси» (т. IX, ч. 1 – 2).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 55 – 57.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 76

Модифіковано : 23.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.