[Рец.] Zbiór wiadomości do antropologii krajowej

Михайло Грушевський

wydawany staraniem komisyi antropologicznej Akademii Umiejętnosci w Krakowie, т. XVIII.

Краків, 1895, ст. ІХ + 76 + 492 + план

Сей том краківського видавництва поділяється, як звичайно, на часть археологічно-антропологічну й етнографічну.

В першій до нас безпосередньо належить розвідка Г[отфріда] Оссовського «Справоздання четверте з палеоетнологічної екскурсії по Галичині (р. 1892)». Мова йде про розкопку в Більчі-Золотому, де показалося кладовище подвійне, в двох шарах землі, одно над другим. Верхнє – цілком аналогічне з кладовищами, вислідженими тим же ученим вже перед тим в тім же Більчі, в Васильківцях і Вигнанці – се, як він називає їх, могили цегляні, що характеризуються палінням небіжчика, по чому останки й попіл його укладаються в начиння, і се покривалося покровом з глиб паленої глини, що нагадують цеглину.

Нижче кладовище представляє собою старший, більш примітивний тип того ж самого похоронного обряду: останки спаленого небіжчика кладуться на землю й покриваються якимсь черепком, або кладуться в начиння, присипаються попелом, і се місце окружається кількома куснями паленої глини. Уважаючи на те, що знаряддя знаходжено лише кам’яне, кістяне або з рога, ніде не було металічного, обидва типи автор зачисляє до періоду неолітичного, а ближче пробує датувати на основі керамічних виробів: гробовища обох типів характеризуються різнорідними начиннями з спеціальним характером виробу й мальованим орнаментом: автор добачає і в способі виробу, і в орнаменті наслідування грецьких взірців, а на тій основі робить вивід, що сей народ стикався з греками в їх колоніях чорноморських, найправдоподібніше – перед VII в. до Христа.

Вивід дуже інтересний, і таке датування було б дуже важним фактом, тільки треба б наперед докладніше сконстатувати залежність тієї галицької кераміки від грецької. А тим часом насувається питання, як пояснити, що ті мешканці, бувши в такій стичності з грецькою культурою, що перейняли її техніку керамічну, не перейняли вищої, металічної культури і в такій чистоті заховали свою камінну?

Крім того, знаходимо в сім відділі дві антропологічні статті д-ра В[ладислава] Олехновича: «Характеристика дрібної шляхти з Грабо в губ[ернії] Ломжинській» і «Характеристика литвинів з околиць Олити» – обидві, отже, етнографічно виходять за границі нашої території. Зауважимо лише, що з ширшими виводами антропологічними, поки зібраний матеріал ще так невеликий, треба бути дуже обережним; се вправді відчував і автор, як видко з слів на ст. 73.

У відділі II уміщені матеріали, що хоч не належать до нашого народу, мають, одначе, цікавість для етнографічних студій українських своїми паралелями і аналогіями – Ю[зеф] Ростафінський умістив «Зільник чародійський»: словник рослин з означенням зв’язаних з ними забобонів і вірувань, вибраних з зільників і тому подібної літератури польської XVI – XVIII в.

Далі наступає збірничок пісень білоруських з пов[іту] Дисненського, з мелодіями, зібраний д. Ад[амом] Черні, з філологічними поясненнями проф. Бодуена де Куртене, та додаток до публікованого в т. XVI збірника з пов[іту] Сокольського (губ[ернія] Гродненська) того ж д. Бодуена де Куртене; зміст збірників дуже різнорідний.

Том закінчується продовженням праці д. Стефани Ульяновської про латишів з Велони. Ся частина містить в собі утвори народної літератури – казки, легенди й анекдоти, подані в оригіналі з перекладом польським; багато тут є паралелей до нашої словесності народної, напр., № 14 – про дурня, № 17 – про дурних людей, № 18 – про чоловіка, що біди шукав (належить до серії оповідань про ворожбита, куди входить і «Москаль-чарівник»), № 21 – про трьох німців має ті ж мотиви, що анекдот про двадцятьох «руських» в І т. «Етнографічного збірника», а анекдот про москаля (с. 27), оброблений Руданським, знаходить собі цілковиту паралель в латиськім анекдоті на с. 483 і т. ін.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. 12. – Кн. 4. – С. 1 – 2 (Бібліографія).

Оссовський (Ossowski) Готфрід Йосипович (1833 – 1897) – польський та український археолог, геолог.

Основні праці: «Sprawozdanie z badan archeologicznych w Prusach Krolewskich z polecenia Komisji Antropoiogicznej Akad. Um. w Krakowie, dokonane w r. 1878» (1879), «Sprawozdanie z badan geologiczno-antropologicznych, dokonanych w r. 1879 w jaskiniach okolic Krakowa» (1880), «Sprawozdanie drugie z wycieczki paleoetnologicznej po Galicyi» (1891).

Бодуен де Куртене (Baudoin de Courtenay) Ян Іґнацій Нецислав (1845 – 1929) – польський та російський мовознавець, засновник Казанської лінгвістичної школи. Професор університетів Дерпта, Кракова, Казані, Петербурга, Варшави. Дійсний член НТШ, член Польської академії знань (від 1887), член-кореспондент Петербурзької академії наук (від 1897).

Основні праці: «Нарис історії польської мови» (1922), «Избранные труды по общему языкознанию» у 2 т. (1963), ««Українське питання» з позанаціональної точки зору» (1961).

Руданський Степан Васильович (1833 – 1873) – український поет і перекладач. Працював міським лікарем Ялти.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 36 – 37.