Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Етнографія / [Рец.] Ф.Г.Мищенко. Этнография России у Геродота

[Рец.] Ф.Г.Мищенко. Этнография России у Геродота

Михайло Грушевський

(«Журнал Министерства народ[ного] просвещения», 1896, V, с. 68 – 89).

Известия Геродота о внескифских землях России (ibid., 1896, XII, с. 103 – 124)

Наш земляк, професор Казанського університету Федір Міщенко здавна вже спеціалізувався на Геродоті, переклав його в цілості по-російськи і дав кілька студій про Геродотову Скіфію. В минулім році з’явилось аж дві статті його в сій справі – два відчити, один читаний на загальних зборах Казанського етнографічного товариства, другий – на Археологічнім конгресі в Ризі. Почасти характер відчитів для ширшого кругу був, мабуть, причиною, що обидві статті не запускаються в деталі, обертаються більш в крузі загальних висказів і навіть потроху самі себе повторяють.

В першім відчиті автор починає з загальних уваг про Геродота й його писальницьку манеру, далі коротко характеризуються відомості Геродота про Скіфію, і автор переходить до національності скіфів. Тут він повторює свій погляд, висловлений в давніших студіях («К[иевская] старина», 1884), що під іменем скіфів злучені монгольські кочові орди і осіла арійська людність, і коротко переказує свою давнішу аргументацію, подаючи при тім кілька уваг про висловлені з того часу погляди в науці; археологічний матеріал він не уважає можливим ужити до ілюстрації відомостей Геродота, бо ні одної могили з розкопаних досі не можна «бодай з якоюсь правдоподібністю» зачислити до геродотових скіфів.

Друга стаття починається теж загальними увагами про відомості Геродота про Скіфію і їх позитивні і негативні сторони. Далі автор збиває здогад, що Укек на Волзі, нижче Саратова – то геродотів Гелон, і по тому переходить нескіфські народи Геродота, вияснюючи їх географічне положення й національність; кінчиться стаття загальними увагами про інтерес Геродотових відомостей. Головна тема займає лише 11 стор[інок], і вже тим самим виключена можливість детальних студій. Тим часом при сучаснім стані геродотової літератури лише детальні досліди топографічні, археологічні, етнологічні, лінгвістичні можуть посунути наше знання наперед в численних суперечних і темних питаннях геродотової географії й етнографії.

На сторонах рецензії ми не можемо розводитись над всіма питаннями, зачепленими автором, і обмежимось лише кілька увагами.

Автор боронить монгольство головної скіфської орди, хоч не заперечує слідів іранства на нашій території; до іранців він зачисляє західних, культурніших скіфів і деякі нескіфські народи, як: неврів, будинів etc. Але трудність в тім, що сліди іранства, які ми маємо, в першій лінії треба приложити до геродотових скіфів «κατ’έζοχήν» – «царських скіфів». Далі сам автор признає, що для похоронного скіфського обряду не можуть вказати паралелі «ані іраністи, ані тураністи» (с. 107).

Тож одиноким аргументом за монгольством «царських скіфів» зістається ославлена дикість їх побуту і звичаїв, що мовби-то неможлива у арійського народу – аргумент найнепевніший з усіх можливих. Та при тім і присутність монгольської орди в чорноморських степах в V в. перед Хр[истом] дуже трудно пояснити: у відомостях наших турецька міграція на захід починається значно пізніше. Се одно робить неможливою гадку автора, що під іменем масагетів треба, між іншим, розуміти теперішніх киргизів і деякі з народів, що входять тепер в склад киргиз-кайсаків (с. 121).

«Приналежність неврів до іранців ледве чи може бути заперечена», каже автор без дальшої аргументації, зіставивши читача в непевності, що властиво може бути сказано в оборону іранства неврів. Про національність будинів автор говорить ширше, але одинокий аргумент про їх іранство, який можна найти – се колір їх очей, шкіри і волосся, і коли автор перестерігає, щоб не уважати будинів слов’янами на підставі їх фарби (с. 114), то теж саме можна сказати і про їх іранство.

Нарешті, скажу ще, що не годилось подавати таких докладних рахунків, як, напр., що скіфи-хлібороби сиділи на 13.475 квадратних верст і т. ін. – адже сам автор згадує про непевність Геродотових мірянь.

На полі геродотової етнографії й географії роботи ще багато, й ми можемо лише пожадати, щоб наш шановний земляк, натрудившись вже стільки коло Геродота, й на дальше працював би на сім полі – дорогою детальних і обережних дослідів.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XX. – Кн. 6. – С. 5 – 6 (Бібліографія). Автограф зберігається в: ЦД1АК України. – Ф. 1235. – Он. 1. – Спр. 237. – Арк. 34-39; 133-134. Підпис: М. Грушевський.

Міщенко Федір Герасимович (1848 – 1906) – український мовознавець, літературознавець та перекладач. Професор Київського університету. Основна праця – переклад «Географії» Страбона (1880).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 21 – 22.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 203

Модифіковано : 7.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.