Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Етнографія / [Рец.] В.Ф.Миллер. К былинам о Чуриле Пленковиче

[Рец.] В.Ф.Миллер. К былинам о Чуриле Пленковиче

Михайло Грушевський

(«Почин», 1895, ст. 286 – 302);

Былина о Батые (ibid., 1896, с. 348 – 372);

К былинам о Соловье Будимировиче («Журнал Министерства нар[одного] просвещения»,
1895, XI, с. 56 – 76);

Былины об Иване Гостинном сыне
(ibid., 1896, IV, с. 276 – 306)

В сих спеціальних розвідках шан[овний] автор далі застановляється над початком поодиноких билин: місцевістю і часом їх утворення, тримаючись висловленої давніше своєї теорії – важного значення Новгорода в утворенні билинного епосу.

В першій статті д. Міллер пробує на основі характерних подробиць билин означити, в якій місцевості і в який період виникли билини про Чурила.

Передовсім, каже д. М[іллер], звертає на себе увагу становище Чурила і відносини до нього князя Володимира: люди Володимира скаржаться йому на дружину Чурила та її кривди, Володимир сам їде до Чурила, аби довідатись, що се за людина, й покарати його, але розкіш Пленка робить на його велике враження, він приймає частування і дарунки, і, нарешті, каже, забувши про скарги на Чурила: «А тепер на Чурилу я суда де не дам»… Такі ознаки в постаті Володимира не могли виникнути в Києві, вони більш нагадують новгородських князів й їх відносини до Новгорода з його вічем і посадниками.

З другого боку, і в постаті Чурила є деякі подробиці, що нагадують д. М[іллеру] новгородських – Василя Буслаєвича з його невпинністю й Садка. Дружина Чурила – се спілка людей промислових, вона рибалить і полює, ловить печерських лисиць, їздить на латинських (чи як в одному варіанті – рицарських) конях, а риба сорога, котру ловлять люди Чурила, водиться лише в північних річках і назвою нагадує фінську «сарки».

В убранні старого Пленка деякі риси свідчать про безпосередні зв’язки з Західною Європою: «знамет» (sammet), «любські яблоки» (з Любеку), «полимажи» (plumages). Нарешті й зимовий пейзаж напередодні «честного Благовещения» міг вставити в билину про Чурила і Катерину лише північний автор.

Епітет Пленка – «Сароже(а)нин», на думку д. М[іллера], легше поставити в зв’язок з якою-небудь північною річкою Сорога (Черега), ніж – як звичайно те роблять – з Сурожем: тільки в такім разі нам буде цілком ясно, як Володимир міг не знати такого великого пана, як Пленко, що живе на Пучаї (Почайні): Почайну вставили вже пізніше замість дороги…

Розкіш обстанови Пленка, натяки на безпосередні зв’язки з Західною Європою – се свідчить, що билина виникла в багатім, торговельнім місті, де поруч з культурним розвоєм йшло моральне зіпсування. Може бути, що й отся билина, як і билина про гостя Терентіща, виникла між скоморохами і під впливом їх поглядів на людські відносини… Погляд на північний початок билини підпирає й район її розповсюдження: найбільш часто її записували в Олонецькій губ[ернії], потім в Сибіру і в Нижегородській губ[ернії]. Щодо часу, то натяк можна бачити в словах Володимира: «Охти мнѣ… Али же туть ѣдеть уже царъ съ ордой? Али тута ѣдеть король съ Литвой?»…

У другій розвідці застановляється д. Міллер над билинами про Батия. Батий не грає великої, показної ролі в билинній поезії: ми маємо усього 15 записів билин, де зустрічаємось з ним, але не всі записи однакової вартості й давнини, й д. М[іллер] застановляється лише над ліпшими, що відрізняються між собою головним чином в незначних, другорядних подробицях. Ся бідність може здаватися дивною, бо a priori треба думати, що нахід татарський – факт дуже значний в історії Русі – зробив вплив й на народну думку й народну поезію. Не відрікаючись від a prior’ного натяку ми повинні прийти до гадки, що в билинах, може бути, маємо лише незначні сліди розкішної поезії, відголос котрої дійшов до нас в інших літературних творах.

Переказавши далі зміст билини і занотувавши варіанти, д. М[іллер] висловлює свою гадку, що не всі частини билини однакової давнини. Між вступом, де читаємо, як Мати Божа плакала на мурі київськім, і самим оповіданням про Батия нема, каже д. Міллер, єдності: коли Мати Божа тужить над бідою, що йде на Київ, то ся біда повинна трапитись, а між тим богатир Василій П’яниця гонить Батия, губить його військо і визволяє Київ від лиха. Д[обродій] Міллер держиться тієї думки, що оповідання про Василя (друга частина), як і декотрі гумористичні закінчення билини, виникло тоді, як татари не були вже страшними (себто в XVI – XVII в.), й виникло між героями «царева кружала».

Для того, щоб вияснити питання про відносини билини до інших оповідань – відгомонів тієї епохи, д. Міллер бере легенди про смерть князя Федора й жінки його Євпраксії й оповідання про Євпатія Коловрата. Перше оповідання мало вплив на билину про Володимира й Євпраксію, де декотрі риси перейшли з постаті Батия на Володимира й з постаті Федора на Данилу Ловчанина. Певний вплив па билину про Батия зробило інше оповідання, чи ліпше сказати – пісня, бо воно, каже д. М[іллер], ще й нині має декотрі ознаки епічної поезії.

Щодо героя билини, то д. М[іллер] уважає можливим, що ми маємо тут факт аналогічний з переходом Євпраксії, жінки Федора, в Євпраксію, жінку Володимира – себто те, що Василій П’яниця виник з постаті князя Василя Костянтиновича, котрого сказання з часів татарщини представляє як ідеального князя й мученика.

У розвідці про Соловія Будимировича д. М[іллер] приймає гадку проф. Халанського, що в основі билини лежить західний прототип, представлений книжною повістю про Василя Золотоволосого, яка представляє з себе переклад, як думає д. Міллер, з польського. Уложено сей мотив в форму билини в Новгородськім краю, доводом на се д. М[іллер] уважає: билина звісна лише на півночі, Соловій, багатий купець, нагадує собою Садка; на край, де добре знали плавати кораблями, вказує опис корабля Соловія; Соловій, як і Садко, славний гусляр, а веде «тонці от Новгорода»; наостанку тип його матері нагадує новгородську матрону билин про Хотина, Ваську Буслаєва. В заспівах билини д. М[іллер] признає сліди творчості скоморохів.

Треба признати, одначе, що доводи сі не так сильні, аби можна бути певним в новгородськім початку билини: деякі подробиці, як корабель Соловія, роль його матері могли бути простими перенесеннями з інших билин (можливість таких перенесень особливо виставляє взагалі сам д. М[іллер]), інші знов, як тип багатого купця – не можуть уважатись специфічно новгородськими.

В розділі про билину за Івана Гостинного сина автор цілком відрізняє дві п’єси про нього – про кінські перегони й про те, як мати продала його, виступаючи проти погляду на се ак[адеміка] Веселовського і з його виводу пісень сих візантійського джерела.

Уставивши початкову редакцію билини, автор приступає до означення місцевості, де билина була зладжена; згадка Чернігова і чернігівського владики, на думку д. М[іллера], внесена за іншими билинами, сама ж билина зладжена на півночі, в краях новгородських, і в пізні часи: на се вказує «культурний характер пісні, її герой – син багатого купця, що пишається дорогоцінною соболиною шубою і дорогим купленим за морем конем» (в Новгород коні привозились з заходу, дорогою ціною); пиха задля багатства – мотив аналогічний з билиною про Садка; Іван посоромив князя як Микула; у ролі ж княжого антагоніста, владики чернігівського, і його поважнім голосі автор бачить згадки за владику новгородського; вважаючи ж на те, що замість Володимира подекуди виступає кн. Іван Васильович, автор, вправді – обережно, висказує здогад, що билина має на меті Івана III, хоч зауважує, що чи в XII чи XVI в. зложена билина – ніколи ми докладно не будемо знати.

Про сю аргументацію автора треба сказати теж, що вже вище сказано: що дає нам право уважати тип купця за щось виключно новгородського, адже верства «гостей» по всій Давній Русі виступає з великою вагою зараз по князях вже від найдавніших часів. Друге, коли в однім випадку хронологічні (імена Володимира, кн[язя] Івана) і географічні (Чернігів, Новгород, Галич) вказівки будуть відкидатись, як довільні, нереальні, поетичні подробиці, вставки, а в других кластися в основу аргументації – яку вагу матимуть виводи?


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. 17. – Кн. 3. – С. 4 – 7 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 242. – Арк. 111 – 114 зв. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 116 – 118.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 162

Модифіковано : 21.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.