Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Археологія / [Рец.] Věstnik slovanských starožitnosti

[Рец.] Věstnik slovanských starožitnosti

Михайло Грушевський

Indicateur des travaux relatifs à l'antiquité slave,
vidava dr. Lubor Niederle, кн. I, Прага, 1898, с. 135

Д[октор] Любор Нідерле, проф[есор] Празького університету і директор Чеського етнографічного музею, автор поважного археологічного курсу, котрого нове видання обговорив я в попередній книжці «Записок», і численних статей з кругу слов’янських старинностей (особливо його інтересне «О původu Slovanů», обговор[ювались] в «Записках», т. XX), взяв собі спасенну гадку: заснувати періодичний огляд літератури слов’янських старинностей, чи як він каже в редакційнім проспекті: подавати огляд праць і результатів сучасних дослідів на полі слов’янської археології, етнології, історії, лінгвістики й т. ін.; скільки сі досліди кидають світло на питання найдавнішого розвою слов’янства. Такий огляд д[октор] Н[ідерле] задумав подавати в формі річників: в сій першій книжці подано реферати з праць 1896–1897 pp., другу заповіджено на літо 1899 p., і вона буде обіймати огляд літератури 1898 р.

План д[окто]ра Нідерле можна повітати тільки з якнайбільшою симпатією. При тих тісних зв’язках, які існують особливо для перших стадій історичної еволюції, між антропологією, археологією, етнологією, історією, лінгвістикою, існування такого перегляду, де б лучились результати студій з сих наук, дуже потрібне, а особливе для слов’янських старинностей, що розроблюються в сімох (чи й більше можна нарахувати) слов’янських літературах, не кажучи за неслов’янські, часто в локальних малорозповсюднених і малоприступних виданнях.

Д[октор] Нідерле, як бачимо з сеї першої книжки, старається стягнути співробітників з різних слов’янських народів і з європейських наукових кругів; дуже добрий теж спосіб на те – різномовність видавництва; в сій книжці бачимо реферати, окрім німецьких і французьких, ще на мовах: російській, польській, чеській, словенській, і ми певні, що автор взагалі признав у своїм видавництві право горожанства всім слов’янським мовам; якийсь аристократизм, якісь виїмки були б тут дуже не на місці, а ставши вповні всеслов’янським виданням, «Věstnik» справді міг би здобути собі й широкі симпатії й широкий круг співробітників у всіх слов’янських народів.

Люди сушили собі й сушать декотрі й нині ще голову над вибором всеслов’янської мови, але життя, наукові й культурні взаємини ведуть по іншій дорозі: нині вже кождий, хто займається чи історією, чи етнографією, чи літературою слов’янства, не положить книжки, писаної тою чи іншою менш розповсюдненою слов’янською мовою й не скаже собі: graeca sunt, non leguntur; життя веде до присвоєння кождим культурним слов’янином всіх слов’янських мов.

Розуміється, видання з таким широким планом може виробитись і уставитись тільки з часом; перша книжка може служити скорше мірою замірів і планів автора. Повноти матеріалу шукати нема що; значна частина рефератів взята з інших джерел, хоч є кілька довших й інтересних самостійних оцінок (н[а]пр[иклад], Полівки про праці Ягича й Стояновича; самого Нідерле про праці Піча, Філевича; Шишманова про праці Мілетича, Сизова й Харузіна про праці Кондакова і т. ін.); чимало подано [що]йно самих титулів, без всяких пояснень. Розуміється, в дальших книжках шан[овний] автор зведе число таких титулованих згадок ad minimum; уживання ж рефератів, перейнятих з інших джерел, розуміється, може зістатись і надалі.

Можна б жадати і трохи більш раціонального поділу надалі: тепер автор поділив матеріал на такі категорії: праці антропологічні (с. 6–9), праці про найдавнішу історію й етнологію (с. 9–61), відомості про археологічні нахідки (с. 61–103), праці, що дотикаються різних сфер старослов’янської культури (с. 103–125). Шан[овний] автор признає, що сей поділ не визначається ясністю й раціональністю, а окрім того й різні книжки поділені між сими розділами досить довільно; чому, н[а]пр[иклад], статті Піча про чеські археологічні нахідки опинились в II відділі? чому стаття Брікнера по литовській колонізації й культурі стоїть тут, а Пазонена по фінській культурі – в IV відділі? і т. ін. Розуміється, се дрібниці, але при браку докладнішого покажчика (є тільки покажчик імен авторів) читач, щоб знайти, що йому треба, мусив би читати все від початку до кінця.

Думаю, що автор безпотрібно ставить собі хронологічні границі: що в II т[омі], скажім, будуть обговорені видання з 1898 p.; з редакторської практики можу сказати, що се дуже невигідно, що, складаючи огляд літератури з якогось року три місяці по його закінченні, редактор мусить мати великі пропуски, значить – робити додатки в пізніших оглядах і т. ін. Далеко практичніше давати огляди взагалі, в міру зібрання матеріалу, розуміється, – пильнуючи по можності, аби він не передавнювався, а притім добре б випускати сей огляд частіше ніж раз на рік, аби відомості були свіжіші, тим більше, що й розміри оглядів мусять рости з часом, в міру як редактор буде все повніше опановувати матеріал і розпоряджати все численнішим кругом співробітників.

Тим кінчимо свої початкові уваги на се симпатичне і корисне видавництво.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. 27. – Кн. 1. – С. 1 – 3 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, on. 1, спр. 234, арк. 210–217. Підпис: М Грушевський.

…Полівки… – Полівка (Polivka) Їржи (1858–1933) – чеський філолог і фольклорист. Професор Празького університету. Академік Чеської й інших АН, іноземний член ВУАН (1924).

…Стояновича… – Стоянович Любомир (1860–1930) – сербський філолог, історик, громадський діяч. Професор Вищої школи в Бєлграді, пізніше – міністр народної освіти міністерства Аввакумовича. Відомий як видавець середньовічних історичних і літературних пам’ятників, досліджував та публікував архіви Вука Караджича.

Автор праць: «Стари српски хрисовульи, акти, біографіje, летописи» (1890), «Мирославово Jеванђелье» (1897), «Рукописи и старе штам-пане книге» (1903), «Стари српски записи и натписи» (1902–1905) та ін.

…Піча… – Піч (Ріč) Юзеф Ладислав (1847–1911) – чеський історик та археолог. Від 1905 р. – професор Карлового університету в Празі. Перший завідувач ранньоісторичного відділу Народного музею в Празі (1893). Секретар Археологічної комісії Чеської академії наук (1893).

Основні праці: «Starožitnosti země české» (1899–1909), «Archeologický výzkum ve střednich Čechách» (1893), «Přehled české archeologie» (1908).

…Філевича… – Філевич Іван Порфирійович (1856–1913) – російський історик і публіцист.

…Мілетича… – Мілетич Любомир Георгієв (1863–1937) – болгарський філолог. Професор та один із засновників Вищого училища в Софії (1888), згодом – Софійського університету (1904). Академік (1898) та президент (1926–1937) Болгарської АН. Член-кореспондент Петербурзької АН (1901). Один із засновників і директор (1928–1937) Македонського наукового інституту в Софії і редактор наукового журналу «Македонски преглед» (1924–1936).

Основні праці: «Членът в българския език» (1887), «Старобългарска граматика с упражнения, текстове из старобългарските паметници и речник» (1888), «Нови влахо-български грамоти от Брашов» (1896), «Старото българско население в Североизточна България» (1902), «Das Ostbulgarische» (1903), «Седмоградските българи и техният език» (1926), «Единството на българския език в неговите наречия» (1929), «Към историята на българското аналитично склонение» (1935).

…Харузіна… – Харузін Микола Миколайович (1865–1900) – етнограф, історик та археолог.

…Брікнера… – Брікнер (Brückner) Олександр (1856–1939) – польський мовознавець, літературознавець, джерелознавець, славіст.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 88 – 89.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 112

Модифіковано : 5.02.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.