[Рец.] Ksawery Chamiec. Wśród stepów і jarów
Михайло Грушевський
(«Biblioteka Warszawska», 1894, IV, с. 90 – 110; XI, с. 342-383; 1895, V, с. 294 – 322; VI, с. 446 – 494)
Під тим титулом автор наміривсь представити в ряді студій історію життя людського і його розвою на просторі між Дніпром і Бугом, себто сучасної губ[ернії] Київської й східних повітів Подільської. План задумано широко: в названих вгорі числах, на яких 140 стор[інках], автор не дійшов ще властиво до історії колонізації краю, а тим часом автор обіцяє сказати на пр[икладі] про Січ і «її вплив економічний на становище того краю».
Розпочинає він оглядом географічним, в розділі «Ziemia», де на підставі праці Реклю, доповненої іншими джерелами (як: Лелевель, мапа Мурчисона, Осовського «Палеонтологія могил», Брун, Яворницький) подає він відомості про зверхній вигляд краю, його ґрунт і будову геологічну, ріки, причім робить екскурс в сферу Геродотової географії.
Друга серія – «W mroku» присвячена археологічним пам’яткам з найдавніших часів. Автор починає загальними увагами про час появлення чоловіка і про розвій людської культури (користуючись головно працями На-даляка й Уварова), далі переходить до «української» території; находка київська 1893 р. зісталась йому тут незвісною [Говорить про неї в дальших студіях («Bibl[ioteka] Warsz[awska]», 1896, IV), про які будемо говорити другим разом.], для того існування палеолітичної культури він виводить з аналогії находок в Гонцях і на Смотричі; по палеолітичній культурі кладе він «переходову», і до неї реєструє київські печери і находки з-під Сміли (автор вправді не витримує консеквентно своєї термінології й на іншім місці – с. 358 – називає се періодом палеолітичним).
По кількох здогадах про расу людських тих часів автор переходить до пам’яток земляних – городищ і валів. В оповіданні про городища виступає він прихильником теорії Ходаковського щодо найдавніших – округлих городищ, покликуючись на те, що «досі нікому не вдалося звалити» її; від них відрізняє він, як пізніші, городища на горбах; з тих старших подає він ширший опис Грубська. Третя глава присвячена валам, де зведено відомості Ліпомана, Грабовського, Фундуклея і Антоновича.
Третя серія – «Kurhany» (1895, V і VI) присвячена могилам; автор коротенько говорить про народні перекази про могили (на взір їх бере він новелу п. Л[юдмили] Старицької «Жива могила», і докладно оповідає, аналізує, роблячи різні спостереження етнологічні). По сих вступних увагах переходить він до опису могил різних категорій, їх вигляду, способу роблення у нас і деінде, подає й різні назви їх у різних народів etc., говорить про їх грабування. Приступаючи до класифікації, застановляється над поділом, предложеним Грабовським і Фундуклеєм, ширше говорить про майдани, далі наводить класифікації могил – Самоквасова, Антоновича і Бобринського.
Праця автора, як видно з вищеподаного, є популяризацією здобутків спеціальних розправ, зведених в одну загальну картину. Розуміється, при браку подібних ширших оглядів популяризації того роду відповідним способом зроблені дуже корисні й пожадані. Авторові треба признати, що він старався совісно зібрати новішу літературу (особливо археологічну) й об’єктивно подати її результати.
Але при тім не завсігди може він удержатись на висоті наукового трактування речі й остерегтися від безпотрібних в його праці і малоаргументованих догадок і взагалі висловлень: так, напр., говорячи про Дніпро, догадується він, що Хортиця завдячує своє ім’я княжим псам, бо князі, їдучи на Візантію, бавились полюванням дорогою, а на сім острові їх лишали; так і мішання між нові здобутки археологічної науки перестарілих, непровірених відомостей і спостережень; такі, напр., виводи етнологічні, засновані на белетристичнім утворі п. Старицької.
Може, для оживлення інтересу не раз затягає він справу белетристичною поволокою, вдається в деталі менш важні. За всім тим і в такім стані праця ся цікава для ширших кругів громади (для яких і призначається), знайомлячи з виводами спеціальних, неприступних для неї праць, і від них авторові належиться за се подяка.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XV. – Кн. 1. – С. 1 – 2 (Бібліографія). Автограф зберігається в: Центральний державний історичний архів України в м.Києві (далі – ЦДІАК України ). – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 237. – Арк. 145 – 152. Підпис: M.Гpyшевський.
Хамець Ксаверій (1848 – 1910) – вивчав право і працював адвокатом у Києві. Рецензував «Археологічну карту Київської губ.» В.Б.Антоновича (Światowit, red. E.Majewski. – Warszawa, 1899. – Т. 1. – S. 135 – 145). Автор польського перекладу з чеської праці Л.Нідерле про походження слов’ян, що вийшов у Варшаві (1907-1910).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 14 – 15.