Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Антонович В.Б. Раскопки в стране древлян

Михайло Грушевський

(Материалы по археологии России, издаваемые Императорской археологической комиссией, № 11, «Древности Юго-Западного края»).

СПб., 1893, 78 ст. + 7 планів, in fol.

Не зважаючи на цікавість, з якою звертаються до археології тепер навіть в ширших верствах громадських, не вважаючи на добрі поверхні обставини, існування спеціальних товариств з значними засобами, інституцій (як Петербурзький археологічний інститут), музеїв, періодичних з’їздів, не можна сказати, щоб становище сієї науки на Україні було веселе.

Значну, як не більшу частину розкопувань ведуть аматори або люди не конче приготовані; дневники розкопувань видаються in extenso доволі рідко. Колекції часто укриваються в приватних зборах, без публікації, так що довідатись часом можна хіба з побіжних і непевних звісток часописних або з зносин особистих. Дуже мало, майже зовсім бракує загальних систематичних оглядів здобутих даних. Так що в значній мірі ся наука зостається rudis indigestaque moles, серед якої орієнтуються хіба кілька одиниць-спеціалістів, що на протязі довгих літ слідили й ловили всякі й припадкові звістки й факти.

Тим важніше місце в такому стані науки займають систематизовані, науково оброблені результати кількалітніх, з певним планом ведених розвідок, як вищевиписана праця Володимира Антоновича. Взявши думку вислідити тип похоронний древлянського народу й етнографічні його границі, він кілька років робив розкопування з такою метою і в сумі розкопав 261 могилу (тимчасом як усіх могил на тій території розкопано 315). З сього числа на тип, що проф. Антонович відносить до древлян, припадає 245, додавши до сього 44 могили, науково розкопані й сумлінно опубліковані добродієм С[ергієм] Гамченком («Житомирский могильник», Жит[омир], 1888), матимемо коло 300 могил, число, на якому вже справді можна робити певні виводи про похоронний тип і культуру місцевих мешканців.

З сього погляду древлянському народу, так занедбаному в історичних джерелах, пощастило більш, як іншим, бо інші слов’янські народи України (окрім ще хіба сіверян) не мають так багато археологічного матеріалу і подібних монографій. Виводи з древлянських вислідок проф. Антоновича були й раніш в якійсь мірі відомі з коротких рефератів (напр., в «Чтениях» Київськ[ого] істор[ичного] товариства); тепер вони подані вповні. Згадана праця складається з двох частин – вступної розправи, де подані виводи з розкопувань (с. 1 – 23) й автентичних дневників (с. 25 – 78).

Могили сієї категорії не дуже багаті змістом, але все-таки зібраний матеріал дає докладно розуміння культури: хліборобського й скотарського промислу, існування рукомесл (між іншого, оброблення руди залізної), торговельних зносин. Хоч могили не подали хронологічних дат сієї культури (якими, звичайно бувають монети), одначе сама культура (гончарні вироби на колесі), панування заліза й срібла в виробах і т. ін. дають спроможність припасувати її до останніх віків доісторичного періоду, а тим самим до древлян, що в той час тут мешкали.

Вислідки проф. Антоновича, як згадано, мають ще те значення, що виясняють етнографічні межі древлянського народу, про які історичні джерела дають дуже невиразні відомості. Границями для зазначеного похоронного типу були Ірпінь на сході і Рось на східному півдні. Північні межі виясняють недавні розкопування проф. Завитневича в районі Прип’яті.

Дуже добре було б, коли б хто взяв на себе вислідити дальше на південь і на захід межі древлянського типу. Се дало б можливість зазначити й похоронні типи їх сусідів – західних і південних, а щодо останніх – се особливо важно, бо тільки хіба археологія може докладно об’яснити і поповнити бідні й невиразні звістки джерел про залюднення південних країв України. Видана праця проф. Антоновича розкішно, оздоблена мапами й рисунками, як, звичайно, видання Петербурзької археологічної комісії.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. IV. – С. 170-171 (Бібліографія).

Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – український історик, археолог, етнограф, археограф. Професор історії Київського університету св. Володимира. Редактор Київської археографічної комісії. Голова Київської громади.

…Петербурзький археологічний інститут… – учбово-науковий заклад для підготовки археологів та архівістів. Заснований у 1877 р. за ініціативою історика М.В.Калачова, який став його першим директором. Видавав «Сборник Археологического института» (1878 – 1898) і «Вестник археологии и истории» (1885 – 1918).

…опубліковані добродієм С[ергієм] Гамченком («Житомирский могильник», Жит[омир], 1888)… – йдеться про працю «Житомирский могильник: Археологическое исследование житомирской группы курганов», що вийшла в Житомиpi 1888 p. Гамченко Сергій Свиридович (1859 – 1934) – український археолог, військовий. Учень В.Антоновича. Перший дослідник пам’яток городсько-усатівського типу. Віце-президент Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН.

Північні межі виясняють недавні розкопування проф. Завитневича в районі Прип’яті – йдеться про Завитневича Володимира Зеноновича (1853 – 1927) – білоруського археолога, з 1884 р. викладача Київської духовної академії, професора. В.Завитневич визначав кордони розселення східнослов’янського племені дреговичів по Прип’яті. Див. його праці: «Из археологической экскурсии в Припятское Полесье» (К., 1890); «Вторая археологическая экскурсия в Припятское Полесье» (К., 1891).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 4 – 5.