Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1895 р. / [Рец.] Лекции и исследования по древней истории русского права В.Сергеевича

[Рец.] Лекции и исследования по древней истории русского права В.Сергеевича

Михайло Грушевський

Спб., 1894, ст. VIII + 282

Ся книжка петербурзького професора, одного з найбільших авторитетів в історії руського права, представляє собою скорочене повторення видання 1883 р. Автор відкинув новий (петербурзький) період, обмежившись «давнім періодом» по термінології автора, себто давнім правом руським і правом Московської держави. При тім з історії давнього права не увійшли сюди ті партії, які вийшли у виданих томах курсу «Юридических древностей», себто про устрій державний (Staatsverfassung) Давньої Русі (територію, людність і власть) віча, власть княжа, увійшли в се видання.

Таким чином, книжка розпочинається вступними увагами про джерела права, з глави про право державне, увійшли з «давнього права» княжа власть і адміністрація московська, по тім ідуть в цілості розділи про право карне, цивільне і процес. Що автор назвою «давнього періоду» обіймає зарівно Давню Русь і державу Московську, тож тут і не розділяється докладно право давньоруське від права московського (як-то робиться, наприклад, в іншім широкорозповсюдненім курсі історії руського права проф. Владимирського-Буданова).

Не вважаючи на зв’язки, що зв’язують право московське з давнім правом руським, мусимо признати таке мішання цілком безпотрібним і шкідливим для самої речі, бо ж між правом давнім руським та московським заходять дуже значні різниці. Не кажу вже про те, що витворюється тим чином фальшиве розуміння історії руського права. Ся сторона звичайно залишається без потрібного освітлення.

Пам’ятки давнього права руського, право московське і право імперії Російської становляться в одну лінію, ніби факти однорідні, ніби наслідуванням тих моментів вичерпувавсь весь розвій руського права. Коли в пам’ятках московського і імперського права маємо ми норми права загальні, для цілої держави обов’язкові, обов’язкове значення «Руської Правди» й інших деяких пам’яток давніх на всім просторі земель Руської держави зовсім не доведене, не вияснене.

Далі, право московське з’являється такою ж модифікацією давнього руського права, витвореного деінде і пересадженого на інший ґрунт, як і право держави Литовської, ба ще – хоч в меншім розмірі, увійшло воно і в право руських земель Корони Польської. Коли іде мова про право руське по термінології російській, то по історії права давнього мають наступати, як рівноправні партії: історія права В[еликого] кн[язівства] Московського і руських земель В[еликого] князівства Литовського й Корони Польської. Звичайна ж схема курсів історії права властиво є ґенезою права держави Російської.

Вертаючись від сих уваг, висловлених з поводу книги проф. Сергієвича до самої його праці, в перегляд його поглядів на історію права державного (звісна «теорія трактату», умови, що лежала в основі відносин) або карного та приватного запускатись ми не будемо, тим більше, що поодинокі партії сього курсу, мабуть, будуть з часом виходити в курсі «Юридических древностей», і то пильніше оброблені. В курсі, що про його говоримо, при всій його вартості, предмет представляється без докладнішного зважання літератури (загальні реєстри літератури подаються лише на початку поодиноких глав), а часом і основи того чи іншого виводу, вказівки джерельні не подаються ближче, чого не можна сказати про «[Юридические] древности».

З розділів про право Московської держави варто зауважити кілька сторінок, присвячених прилученню України до царства Московського. Розказавши зміст умов сього прилучення, д. Сергієвич застановляється над питанням про характер самого прилучення: «Україна (Малоросія) не прилучена як провінція, як напр., були прилучені Твер, Рязань і ін. князівства. Україна зосталася окремою державою, з своїм окремим устроєм, з своїм військом, з своїм законодавством і навіть з правом зносин з чужими державами. Питаємо, в яку категорію можна занести се прилучення – в категорію «особистого» чи «реального» прилучення?

Як взяти під увагу ті умови, на основі яких Україна прилучалась до Росії, й привілей («жалованную грамоту»), наданий Україні, то характер сього прилучення легко виясниться. В привілеї говориться: «Україна приймається під нашу (царську) високу руку і обіцяється служити нам, сину нашому й спадчикам». Звідси видно, що прилучення мало характер особистий, а не реальний. Україна не сполучалась з Московською державою, а тільки признала своїм володарем володаря, що царює в Москві, з його нащадками.

Се випадок особистого сполучення наслідком вибору. Але що вибрано московського володаря з його нащадками, тож і сполучення мало тривати доти, доки тривало потомство Олексія Михайловича» (с. 43). «Самі умови прилучення були такі, що легко могли привести Україну до конфлікту з Москвою. Є причина думати, що в Москві не розуміли дійсного змісту умов, а може – й не хотіли розуміти. В привілею Україні, що підтверджує давніші права й вільності, стрічаємо таку фразу: «І в усім буть в нашій государській волі і покірності (послушании) навіки» (с. 44).

Сі погляди тим інтересніші, що висловлені, як сказано, одним з найбільших авторитетів російських в сфері історії права й науки права державного.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. X. – Кн. 2. – С. 9 – 11 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 34 – 38. Підпис: М.Грушевський.

Сергієвич Василь Іванович (1832 – 1911) – видатний російський історик-юрист. Автор найпотужнішого збірника з історії права «Русские юридические древности» (1890, 1893). В.Сергієвич відомий своїми оригінальними висновками й сміливими теоретичними побудовами. Вплив його праць на російських та українських істориків незаперечний. В.Сергієвич був яскравим представником державницької школи в російській історіографії, надавши російській історії вагому схематичність. (Цамутали A.M. Борьба течений в русской историографии во второй половине XIX века. – М., 1977. – С. 184-196).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 71 – 73.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 180

Модифіковано : 7.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.