1. Історія Барського староства

Михайло Грушевський

До вельми цікавих куточків нашого краю належить колишнє Барське староство, розташоване на вододілі Бугу й Дністра, у північній частині теперішньої Подільської губернії. Своєрідні особливості його минулого й нинішнього привертають до нього увагу дослідника, тим більше, що ці особливості цікаві не лише самі по собі, але й дають часом матеріал для вивчення загальніших явищ місцевої історії, деяких досить важливих і складних питань місцевого суспільного ладу.

Цікава історія цього староства. Упродовж кількох століть воно було порубіжним зі степом. Бар тривалий час слугував одним із важливіших опорних базисів і відігравав значну роль в історії оборони, а заодно й колонізації цього краю. Завдяки такій ролі Бар має неабияке значення в історії козацтва: як відомо, це було одне з давніших козацьких гнізд; тут, поруч із деякими іншими окраїнними староствами, воно здобуло свою первісну організацію. Згодом ми зустрічаємо тут службову шляхту, значною мірою аналогічну до козаків. Організація цього шляхетського населення також має схожі риси з козацькою організацією: вся шляхта загалом складала «барський полк», на чолі з полковником, з іншими військовими чинами. Вивчення історії і суспільного ладу староства, як мені здається, може дати немало відомостей для з’ясування ґенези козацтва і його первісного ладу.

Досить рано – за сеймовою постановою 1659 р. – Барське староство перетворили на спадкову власність гетьмана Івана Виговського (це дідицтво Виговського становить також одну з цікавих сторінок історії Барського староства); потім староство переходило з рук до рук і врешті закріпилося за князями Любомирськими, які володіли ним майже ціле століття. Через це в організації староства утворилося поєднання державних і приватно-правових елементів, особливо цікаве тому, що під владою староства, під його присудом, перебувало численне, згадане вище, шляхетське населення, околична шляхта, зобов’язана різноманітними повинностями на замок. Така доля староства вельми сильно вплинула на її становище. Зберігши за собою шляхетські права, ця шляхта de facto опинилася на рівні, нижчому навіть за той, на якому стояло русько-литовське боярство; по суті невеликий демаркаційний простір відділяв її від селянського населення старостинських сіл. Дуже цікаво простежити це підкорення шляхти старостами-дідичами й перетворення її на тягле населення. У старостинському управлінні, крім звичайного суміщення функцій адміністративних і господарських, є також своєрідні особливості, внаслідок присутності цього військово-шляхетського елементу; своєрідний також устрій шляхетських сіл-околиць, на чолі з намісниками, з загальним зібранням шляхтичів – шляхетським колом.

Цікава сама по собі ця барська околична шляхта (так її називають з XVI ст. [Люстрація Барського староства 1565 р. – в «Архиве Юго-Западной России», ч. VII, т. II, с. 232]). Зазвичай у нас з ім’ям правобережного дворянина, шляхтича, особливо періоду після козацьких воєн, пов’язується уявлення про щось польське, різко обмежене, відчужене від народної маси, вороже їй. Околична шляхта значною мірою не підходить для цього звичайного уявлення. Вкажу на досліджену в цьому плані в науці овруцьку околичну шляхту [Акти про овруцьку околичну шляхту видав проф. В.Б.Антонович у І томі IV частини «Архива Юго-Западной России» разом із дослідженням про неї]; як і вона, барський шляхтич до кінця днів Речі Посполитої зберігає місцевий, південноруський вигляд і стоїть близько до народної маси. Тут ми можемо спостерігати зустріч польського й місцевого елементів, прийшлої і місцевої культур, їх боротьбу й амальгамування.

Я означив лише деякі питання історії й суспільного ладу Барського староства; можна довго перелічувати всі цікаві особливості, колоритні відомості, якими заповнені барські акти. Деякі з цих питань ледь намічені, деякі цілком невідомі в науці. Можна лише пошкодувати, що головне й найбагатше джерело для їхнього дослідження – книги Барської юрисдикції – ми маємо лише за кілька десятків років минулого століття; це незамінне джерело, особливо для вивчення побуту. Відомості інших джерел, таких як летичівські книги, книги барського магістрату , процеси про право володіння землями Барського староства тощо лише до певної міри заповнюють цю прогалину.

Невдовзі я постараюся опублікувати найцікавіші матеріали про Барське староство, його устрій і побут, як і дослідження цих питань, а тепер дозволю собі запропонувати один із епізодів, а саме – етнографічні відомості про барську околичну шляхту.

Примітки

… колишнє Барське староство… – формування Барського староства бере свій початок від існування замку Рова, що згадується з 1405 р. У 1452 p., як повідомив Ян Длугош, його знищили татари. У першій третині XVI ст. замок поступово відновлюється, але центр староства був перенесений до містечка Зінькова. 1537 р. Рів та навколишня територія була викуплена Боною Сфорцою – дружиною Сиґізмунда І Старого у подільського воєводи Станіслава Одровонжа. Саме тоді поблизу Рова розпочалося спорудження Барського замку, названого від імені італійського Барі – родової маєтності Сфорц у Італії. Після його побудови Рів стали називати Баром Верхнім або Чемериським. Крім того, за укріпленнями Бару виник Бар Руський. Ці три складові творили центр Барського староства, що проіснувало до 1789 p., коли розпалося на приватні маєткові комплекси [Грушевский М. Барское староство. – С. 45, 49 – 51; Крикун М.Г. Повітовий устрій Подільського воєводства в XV – XVI ст. Перспективи джерелознавства історичної географії України // Український географічний щорічник. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 167-168].

… «Барський полк»… – автор має на увазі шляхетське ополчення Барського староства, що очолювалося полковником – заступником старости у військових питаннях. Полковник, крім того, був головою барського шляхетського суду, тобто реалізовував судово-адміністративні функції [Грушевский М. Барское староство. – С. 375 – 376]. Першу інформацію про існування полкової організації барської околичної шляхти подав В.Б.Антонович [див.: ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. І. – С. 90].

Виговський Іван Євстахійович – генеральний писар Війська Запорізького (1648 – 1657), гетьман (1657 – 1659), київський воєвода (1659 – 1664). Як гетьман був прихильником компромісної угоди з Річчю Посполитою. Свої наміри реалізував у формі Гадяцької угоди 1658 р. Сейм 1659 p., оцінюючи заслуги І.Виговського, надав йому Барське староство у спадкове володіння. Це, зважаючи на звинувачення І.Виговського у зраді й страту в 1664 p., зреалізувати не вдалося [Костомаров Н. Гетманство Выговского. – СПб, 1862; Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговських: (Історично-родовідна розвідка) // Український історик. – 1970. – № 1 – 3. – С. 152 – 154; Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. – К., 1998. – С. 230 – 354].

Любомирські – польський шляхетський рід гербу Шренява. Значення і могутність роду зросли завдяки укладенню шлюбних контрактів з князівською родиною Острозьких. Першим барським старостою з Любомирських став Юрій, що в 1698 р. набув права на староство у Євстахія Виговського. Деякий час його права були лише номінальними. Після смерті у 1702 р. Станіслава Яблоновського, що перед цим фактично виконував обов’язки старости, Любомирські майже безперервно старостували в Барі, вважаючись спадковими володільцями староства [Яковенко Н. Українська шляхта…. – С. 212; Грушевский М. Барское староство. – С. 342 – 344].

… шляхетським колом… – йдеться про органи шляхетського самоуправління, сеймики та з’їзди, у роботі яких місцева шляхта мала право брати участь. Залежно від різновиду сеймику на ньому вирішувалися питання обрання послів на сейм, депутатів на трибунал, кандидатів на вакантні елекційні земські уряди, оподаткування, організації оборони тощо [Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII і XVIII wieku. – Warszawa, 1991].

… книги Барської юрисдикції… – книги, які вів персонал старостинсько-го суду у Барі упродовж XVI – XVIII ст. На час написання статті, як зазначає сам автор, збереглися лише за XVIII ст. Вони переховувалися у Київському центральному архіві; у роки Другої світової війни – загинули [Каманин И.М. Список актовых книг, хранящихся в Киевском центральном архиве. – К., 1864; Ковальский Н.П. Источниковедение истории Украины XVI – первой половины XVII вв. – Днепропетровск, 1979. – Ч. 4: Обзор основных отечественных собраний архивных источников. – С. 38; Кенедді Ґрімстед П. Доля скарбів української культури під час Другої світової війни: Винищення архівів, бібліотек, музеїв. – К., 1991. – С. 21-22].

… летичівські книги… – йдеться про земські й гродські книги, що велися у відповідних канцеляріях одного з повітових центрів Подільського воєводства – Летичеві. Тут гродський уряд функціонував протягом 1581 – 1793, а земський – 1767 – 1793 pp. [Крикун М.Г. Повітовий устрій… – С. 157 – 178]

… книги барського магістрату… – книги барського міського уряду (ратуші). На час написання автором дослідження у Київському центральному архіві давніх актів зберігалося 4 книги барської міської ратуші за XVI – XVIII ст. [Ковальский Н.П. Источниковедение истории… – С. 46]

… процеси про право володіння землями Барського староства… – ймовірно, йдеться про виписи з гродських і земських книг, а також матеріали королівських комісій 1776 – 1778 pp. щодо визнання законними прав Любомирських на спадкове володіння землями староства [див.: Грушевский М. Барское староство. – С. 342 – 350].

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 323 – 324.