Північна торгівля, торгівля з Центральною Європою
Михайло Грушевський
Система Дніпра, що збирала з ріжних сторін товари для того полудневого, візантійського експорту, розносила з поворотом візантійські і взагалі полудневі товари в ріжних напрямах, не тільки в землі Руської держави, але й далі. В очах літописця XI в. Дніпрова дорога передовсім „путь изъ варяг в греки“; путь ся розходиться на двоє, одна дорога йде з верхнього Дніпра через річки системи Двіни (їх поминає літописець в своїй описи) в р. Ловать, звідти в Ільмен, потім Волховом в Ладозьке озеро, а звідти Невою в Балтійське море: друга дорога йде з верхів’я Дніпра Двіною в море. Літописець головний натиск кладе на першу – дальшу і тяжшу дорогу, бо її держав у своїх руках центр північної руської торгівлі Новгород, тим часом, як за Двіну не знаємо, чи держала її коли Русь цілу в своїх руках.
Але проторили сю дорогу „з варяг“ у Грецію варязькі ватаги певне не скорше, як по сформованню Руської держави, що служила їм переходовою стацією, з котрої сі вояки переходили потім часом і до Візантії. Варязькі купці ледве чи коли проходили сю дорогу аж до Візантії (виключивши таких варягів, що служили на Руси і провадили свою торгівлю), тим більше, що головний напрям балтійської торгівлі, судячи по монетним нахідкам, був тоді переважно східний, йшов Волгою до Болгара. Посередництво ж в торгівлі північних країв з Грецією, а в часті і з арабами держали в своїх руках руські купці. З Руси в балтійскі краї йшли головно товари візантійські й арабські; на Русь окрім тих же сирових продуктів, що постачали для заграничної торгівлі руські землі, та деяких балтійських спеціальностей (як горючий камінь), певно і тоді вже (як се бачимо пізніше – в XIII-XIV в.) йшли такі речі, як сіль, метали та західно-європейські фабрикати, переходячи через руки німецьких і слов’янських купців – зав’язки того, що в далеко більших розмірах (з розвитком промислу північної Європи) бачимо ми в пізнішій новгородській торгівлі.
Найдавнішу звістку про транзитну торгівлю в західнім напрямі знаходимо у Хордадбега, в 1-ій пол. IX в., але в ній не вказані ближче ті дороги. Хордадбег оповідає про жидівських купців, що „їздять з заходу на схід і зі сходу на захід, суходолом і морем, і вивозять із західних земель (на схід) євнухів, дівчат і хлопців, брокати, боброві, куничні й інші футра та мечі; з Франції вони їздять на західне море“; „вони говорять по-арабські, перські, римські, франкські, іспанські й слов’янські“ ; на іншім місці він вичисляє предмети експорту з Маґріба (півн. Африки), а посередньо – з „земель слов’ян і аварів“: слов’янські, римські, франкські, льонґобардські невільники, римські й іспанські дівчата, футра і перфумерія (стіракс і мастіки) [Вид. de Goeje, с. 115, для пояснення останього тексту служить парафраза його у близького своїм часом аль-Факіха (вид., de Goeje, с. 83-4).]
Інші звістки говорять про західну торгівлю безпосередньо самих руських купців. В німецьких митних постановах коло 904 р. йде мова про слов’янських купців, що в міста середнього Дунаю приходять з Чехії й Руґії [De Rugis vel de Boemanis. Тут не може бути про мови якихось руґів (вказували на Ріґен або на Мораву, колишню Руґію, але Ріґен задалеко і дрібна країна, щоб про неї могла тут бути мова, а Морава згадується нижче з звичайним іменем – mercatum Moravorum). Русь же зветься Руґами і частіше, як у звістці продовження Реґінона про охрещення Ольги]; з їх товарів згадані: віск, невільники й коні [Рафельштетські митні постанови – Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae, I, с. 72]. Жидівський подорожник 2-ої половини X в. Ібрагим ібн-Якуб оповідає, що в Прагу приходили руські й слов’янські купці, жиди й турки, з ріжними товарами і „візантійськими червінцями“, а звідти вивозили невільників, цину і футра [Сей текст має багато варіантів і толковань: замість невільників – мука, зам. цини – боброві шкіри, зам. футер – олово; вид. Розена, с. 49, пор. Jakob, Welche Handelsartikel, с. 9, Вестберг, Комментарий, ч. 14.].
Потім про торгівлю подунайських міст з Руссю маємо ряд звісток з XII в.; тільки сі пізніші звістки говорять, здається, лише про торгівлю німецьких купців і їх подорожі на Русь, не русинів, а Ібрагим ібн-Якуб виразно говорить про активну торгівлю Руси і, згадуючи про Краків, виказує нам напрям сеї торгівлі через теперішню Галичину [Шельонговський попробував довести, що дороги на захід через Галичину на Краків не було в IX-X вв., бо вона з’явилася аж пізніше. Він опирається на покладах арабських монет, що ширяться від балтійського побережжя в поріччя нижньої Вісли, Варти, нижньої й середньої Одри і бачить в них сліди старих доріг з балтійського побережжя на Дунай, а найстарших доріг з Польщі на Русь і Грецію шукає на Мазовшу. Одначе опирати все на самих монетних покладах не дуже безпечно, і згадка Ібрагима про руських купців, що приходять до Праги з Кракова (а Краків сам лежить поза територією арабських покладів і балтійсько-одрянської дороги) досить виразно вказує на підкарпатську дорогу]. Про транзитну торгівлю через Польщу на Русь каже польський хронист Мартин Ґаль (XII в.) і згадує про давні подорожі західних купців на Русь через Польщу [Monumenta Poloniae hist. I, с. 394].
Як бачимо з наведених звісток Хордадбега й Ібрагима, і в сій торгівлі, як і в балтійській, Русь головно була посередником для товарів візантійських і арабських. З заходу приходили на Русь сирові продукти, невільники й деякі фабрикати (між ними могли бути й італійські, й іспансько-арабські). З них маємо названі мечі, і ми дійсно бачили вже кілька звісток про уживання на Руси західної зброї (франкські мечі русинів у ібн-Фадлана, шоломи латинські Слова о полку Іг[оревім]). Нема спеціальних звісток про вивіз на захід невільника з Руси; але сей товар експортували з Центральної Європи і спеціально з слов’янських земель в великім розмірі, отже мабуть везли туди його і з східно-слов’янських земель, хоч сі мали й свої місця збуту на полудні і сході. Важну ролю при тім відігравали власне ті жидівські купці, про котрих оповідає ібн-Хордадбег; вони ж спеціяльно займались кастрацією сих слов’янських невільників. Ібн-Хаукаль (X в.), оповідаючи, звідки беруться слов’янські євнухи, пояснює, що торг невільником йде в двох напрямах – на схід, в Хорасан (головно через Русь, очевидно), і на захід, через Іспанію в Єгипет і Маґріб (півн. Африка), і невільників сього західного експорту каструють жиди [Вид. де Ґуе, с. 75, див. про торгівлю невільником у Якоба, Welche Handelsartikel, с. 6 і далі, де зібрано й тексти].
Примітки
Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 291 – 293.