Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

16.11.1898 р. До М. Грушевського

Париж Paris, 16 nov. 1898 12, Avenue Reille

Варіанти тексту

Високоповажаний Добродію!

Спасибі Вам велике за те, що потрудились написати і тим дали мені нарешті спроможність побалакати про виданнє видання «Матеріялів Матеріалів» з вами а не з добр[одієм] Беднарським…

Чудний-бо Ви справді чоловік, шановний Михайло Сергієвичу!.. Беднарський Вам усяку дурницю верзе, а Ви не тільки її слухаєте, а ще й мені пишете, та до того ще й з «строжайшим предписанієм» «оминати на будуще подібних затягнень!» Хоч мені й здавалося б що коли не що иньше інше, то хоч принаймні літа (я бачите трохи не у двоє мабуть старійший старіший від Вас) могли б вже увільнити мене од строжайших предписаній, одначе про се вже не будемо балакати, а от давайте краще поговоримо як подоба добрим землякам і людям що добра хотять братії і руській землі…

«Нові і нові статті» про котрі співа Вам д.Бед[нарський] – це мій додаток до Хвойкинських розвідок (9 стор.) і дрібні звістки (7 стор. – усього ж 16 стор. друку)! Що вони здаються новими д.Бедн[арському] то се мені не дуже цікаво, Вам же здається мусить бути добре відомо, що вони друкуються по Вашій же пораді (принаймні Додаток) замість «Гуцулів» Мосори і українців на Сибіру Т[алько]-Гринцевича, обрахованих і ухвалених Виділом чи секцією, але далеко більших.

Далі йдуть ще не видруковані але теж обраховані і ухвалені «Програми», передмова і алфав[ітний] покажчик… Що до «казання чекати на кліше», то я б Вам тільки порадив попросить д.Бедн[арського] щоб він показав Вам мій лист, у котрому більш ніж виразно і досить доброю українською мовою написано щоб почекати на кліше тільки у тому разі, коли через це не буде й найменчої найменшої задержки у друку…

Цього здається й досить щоб оцінити виправдування Бедн[арського] не поспішаючись дуже з предписаннями, можна було б, як бачите зробити цю оцінку і без моєї допомоги.

Це одно. Тепер про затягання узагалі. Давайте лишень подивимось гарненько що воно й як? По цей час, як може і Вам відомо, «Матеріалів» видруковано як раз 28 пів-аркушів. Це виходить тільки на 2 пів-аркуші більше ніж остатня одібрана мною книжка «Літ[ературно] Наук[ового] Вістника Вісника», котра містить у собі 26 пів-аркушів. Ріжниця Різниця бачите не бо-зна яка… Отже ж книжка ця як Ви теж бувши редактором повинні знати, мусила бути складена і видрукована у протягу одного місяця (бо виданнє видання щомісячне).

«Матеріали» ж замість того щоб друкуватись, а з виготовленнєм клишів, нехай 2, 3 місяця – друкуються вже 16 (шістнадцять!) місяців!.. Через що? Може довго не давали рукописів? Одначе ж усі статті, за виїмкою Додатку і т.д., себто того на чому стоїть тепер друкарня, були вислані Вам двома пакетами один 4-го липня, а другий 12-го 1897 р. (Поштові квитки лежать передо мною, а також картка од д.Паньківського од 16.VII. 1897 р. з звісткою що друга і остатня порція манускриптів одібрана), себто усі разом і завчасу!

Може були які додатки і перероблювання на коректах? Але ж додатків не було ніяких, а коректовано було тільки 2 сторінки у статті про Хвойку. Додано було до коректи кілька французьких sommairs і explications des figures, але ж уся сума їх у цілій книжці не перевишає одного піваркуша, себто 2, 3 днів, нехай 3-х тижнів праці, але ж не більше!

Може як скінчивсь матеріал, то прийшлось чекати на новий? Отже й того не було… бо Додаток і звістки були заслані разом з коректою ст[атті] Кордуби. Затягався час на посиланнє посилання і вертаннє вертання корект? Нехай! Але порахуймо трохи. Кожний пів-аркушу їздив 3 дні до мене, та 3 дні од мене, та у мене лежав день більше, окрім хиба хіба Хвойки, не лежала ні одна коректа! – себто рахуймо тиждень на кожний пів-аркуша. Припускаючи навіть що друкарня така вбога на літери, що поки один пів-аркуш іздив їздив, то другого нічим було складати, на це потрібно було б 28×7 = 196 днів, се-б то 6 ½ місяців… але-ж 6 ½, а не 16!!. Та й друкарня, хвалити Господа, не така вже й вбога!

Отже ж, дорогий земляче, як бачите затягненнє затягнення вийшло і не через те що манускрипти були здані запізно, і не через те що квота їх перейшла зарані обраховану міру (себто 15 арк., – переді мною Ваш лист 12(24).V.1897 де написано: т. І можна розширити до 15 арк. Досі видруковано 28 пів-арк., себ-то 14 аркушів) – і не через те щоб були які значні зміни, або додатки і не через запізнення з коректами…

А через що ж? Через те що відомо кожному хто не зовсім новесенький новичок у видавництві і мав коли небудь діло з друкарями. Через те що праця не йшла не перериваючись; що замість 3-4-х складачів робив тільки один, тай то одриваючись; через те, що д.Бедн[арський] як і усі друкарі, котрих не вміють держати в руках, набірає набирає роботи більше ніж може зробити, а може бере й сторонню роботу, зарані рахуючи спізнитись, то тут то там і вигадати часу… нарешті через те що він коли й поспішається то тільки з тим над чім у його стоять над шиєю, а як стояти нікому, то він з того й користується щоб загаяти діло…

Я вже примітив давно, що як з місяць або більше нема корект, то це значить що через кілька днів прийде книжка то «Лит[ературного] Вістн[ика]» або «Записок»… Після цього через тиждень пів-аркуша коректи, а там знов на місяць або й більше – нічого!..

Пишеш до нього – він одписує таку ж дурницю як і Вам верзе, пишеш до Видавництва, а воно каже що не може брати на себе обов’язків метронажа і радить переписуватись з Беднарським… а саме наче й не зна що у його у друкарні діється… Що ж будете робить, голубчику мій, у такій стороні ми працюємо і при таких обставинах, що іноді приходиться не то що за пажа, а навіть за розсильного самому справляти…

Я мусив трохи не усі статті задля «Матеріялів Матеріалів» і перекладати і навіть переписувати і на пошту писати, а мені й до голови не йде, що я цім цим зменьшую зменшую свою наукову поважність або втрачаю свій дорогоцінний час (і справді таки досить дорогоцінний, коли чоловікові приходиться не маючи «окладів» заробляти щодня на хліб і бігати трохи не щодня позичати кілька франків жінці на базар!).

А тепер побалакаймо і про дальші «Матеріяли Матеріали». Якщо Ви не вмієте або не можете формально обов’язати і примусити д.Беднарського видруковати видрукувати книжку у 15-20 арк. за 2, нехай за 3 місяця – тоді нема чого й захожуватись заходжуватись, бо даючи нашому виданню періодичний характер – запрошуючи до обміну – воловодити людей по ½ року не можна. Не можна також воловодити і дописувачів.

На зразок того у яку ситуацію Ви ставите мене своїми друкарськими порядками соблаговоліть прочитати хоч би прикладений при цьому лист д.Литвинової… А таких листів у мене вже чимало… і не диво коли усе посилатимуть у Москву а не до нас… Найперше стало-буть треба організувати як слід друкарське діло.

Щодо частійшої частішої появи то я на се дуже й дуже пристав би. Але усе ж таки кажу Вам, що давати у рік по 15 арк. занадто вже мало. Не згадуючи вже про великі європейські часописі як «L’Anthropologie» (за 1897 р. 768 стор.) котрі виходять по 6 книжок на рік, згляньтесь хоч на мизерні слов’янскі слов’янські: польські «Materiały antropologiczne» виходить раз на рік, але це том у 425 стор. (27 арк.); «Zbornik» загребської акад[емії] за 1896 р. 368 стор., за 1897-й – 515!.., про чеські вже нема чого й казати, а тим більше про болгарські…

Ви мені якось писали, що я усе на європейську міру хочу міряти… а на яку ж? Хиба Хіба ad majorem Ucraine gloriam придумали особливу мірку за для «несовершеннолітніх»?.. Коли вже захожуватись заходжуватись коло укр[аїнської] академії і університету, то захожуватись заходжуватись не з голими руками, а то нема чого і захожуватись заходжуватись – і иньшої іншої мірки окрім європейської у нас бути не може. А я навіть вже й не на європейську міряю, а на holb-азіятську азіатську себто доарійську.

Окрім того ви ще хочете й мінятись. От не далекі родичи, у тутешньому антр[опологічному] товаристві ціми цими днями читали доповідь обмінної коміссії комісії – і що ж подивляться що виданнє видання мізерненьке – і одмовляють! Та й справді треба ж таки мати й совість мінятись. Отже ж на мій погляд самий найменьший найменший мінімум задля «Матеріялів Матеріалів» може бути не менш 20 арк. на рік, книжками по 10 арк. 2 рази, або 4-ма по 5 арк. На 1899 р. я з огляду на свої особисті діла хотів би видати 2 книжки по 10 арк., а з 1900 по 4 книжки.

І знов таки з тим щоб друк не тягся більше як ½ місяця на книжку у 10 арк. і місяць на книжку у 5 арк. Якщо Ви запевните мене формальним обов’язком, що воно так буде, то я з свого боку берусь виготовити першу книжку до 1 червня щоб вона вийшла не пізніше 20 липня, а другу і к 1 листоп. щоб вийшла 20 грудня, при чому застерегаю застерігаю собі право змін і додатків але не більше як 8 стор. у сумі, на котрі щоб друкарня не мала найменьшого найменшого права зсилатися як на затягненнє затягнення.

Щодо цього тому то вже щоб з їм розв’язатись я згоджуюсь викинути програму Дикарева. Передмова котру зашлю через кілька днів буде не більш як на ½ аркуша, а алфабет[ний] покажчик стор. на 3-4! Знаю добре що од Дикарева буде мені біда – розсердиться та що ж робити… Зробить тільки як небудь щоб том вийшов на початку грудня.

Щодо Шухевича то між нами кажучи працю його треба добре передивитися, бо після робот Кайндля за гуцулів з голими руками братись не можна… Якщо він зробить її на зразок Кайндлевих, то краще й не треба, але инакше інакше… Ув усякому разі зробити з її цілий том – ніяк не можна, бо так не ув одній етнольогичній етнологічній часописі не робиться. Але якщо вона справді варта, то можна б було поділити на 2 книжки, або що у залежності від більшини. Тільки у першій на 1899 не знаю чи можна буде бо у мене є вже три статті, котрі конче треба умістити, бо инакше інакше автори навіки розсердяться.

З видавцем «Anthropologie» Массоном (у нас тут редакція до цього не мішається) балакав. Каже що тільки задля мене може скинути 20%, себто оддати усі 9 томів (з 1890 по 1898 р.) за 180 fr. замість 225. Справді на наук[ові] періодичні вид[ання] більше 10% не скидають. За пересилку вже не платитимете, та се як послати petite vitesse не багато буде. Антикварним способом купити безусловно не можна. Нема… або так рідко що треба чекати кілька років. Та вона у Франції мало й йде – більш у Европу Європу та Америку. Отже якщо схочете то присилайте гроші (через мене) то я й вишлю.

А при цій оказії чи не згодились б Ви трохи й про мене?.. ви колись писали що може ще там кілька прийдеться за аркуші. То отже тепер вже можна полічити, то Ви порахуйте – може там що перепаде, бо тут скрута така що не дай господи нікому.

Ну вибачайте, дорогий Мих. Серг., коли я може понаписував Вам чого прикрого. Але подумайте і вірте, що не [..?] хотів я образити чи що, а справді ж таки діло так йти не може – і треба якусь раду дати. Не сердитись же і бувайте здоровеньки

Ваш щирий

Хв.Вовк

З 1899 року «L’Anthropologie» мабуть буде з нами мінятись (звісно коли діло піде так, що можна буде балакати про заміну).

[..?] Нема чого й казати що усі вони будуть власністю Товариства і навіть Ваше запитаннє про це досить мене здивувало.

От і зараз 2 тижні коректи нема… Та наженіть же Ви будьте ласкаві цього Беднарського.

Чи Ви пак одружились чи що? Мені щось писали що Ви поїхали (ще улітку) до родичів жінки, а Инна Ник. Шеболдаєва (Рашевська) мені завше казала за Вас як за чоловіка не жонатого. Якщо так то од щирого серця поздоровляю Вас.


Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 389, с.400.

Вперше опубліковано у часописі «Родовід» (1997, № 15, с.56-58). Лист є відповіддю на лист М. Грушевського від 10.11.1898 р. М. Грушевський відповів на цей лист 21.11.1898 р.

не тягся більше як ½ місяця на книжку у 10 арк. і місяць на книжку у 5 арк.мабуть треба навпаки, по 2 тижні на 5 арк.

Литвинова-Бартош Пелагея Яківна (1833-1904) – етнограф і громадсько-політичний діяч. Родом з Глухівського повіту. Автор праць «Южнорусский народний орнамент» (1878, друге видання 1902 рік), «Весільні обряди і звичаї в с.Землянці на Чернігівщині» (Материяли Матеріали до українсько-руської етнології, 1900, Т.3).

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 156 – 160.