Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

8. Грицько писарем при Хмельницькому

Михайло Грушевський

Грицько Піщенко був досить сильно порубаний під Корсунем і перележав три місяці на місці, а коли міг рушити, військо вже з-під Білої Церкви пішло на Волинь. Хмельницькому дуже немила була ся перспектива дальшої війни, але, зневірений в охоту сейму щиро полагодити справу, провокований зібраними проти його військами під проводом Заславського й Вишневецького, він для свого забезпечення мусив іти проти них. Грицько перебував при головнім відділі війська і в Волинській війні мав знову нагоду заслужитися. Належачи ще до перших кадрів козацтва, він був добре відомий Хмельницькому, і той дуже цінував його здібності:

– То справедливий козак, – казав на нього не раз Богдан, – чи ворожу ватагу знести, чи лист написати – то все утне, як на те здався.

Грицько справді переходив все від якого воєнного поручення до канцелярської роботи при гетьмані, де мав товаришем колишнього київського писаря, овруцького шляхтича Івана Виговського, виміняного «за єдну шкапу» Хмельницьким у татар по Жовтоводській битві. Сей тоді ще не здобув собі такого незвичайного впливу та віри у гетьмана й разом з Ліщенком служив до ведення різнорідної кореспонденції, яку провадив гетьман.

Лежачи в Корсуні довгі місяці, Грицько мав більше часу й уваги для свого кохання, думав і тужив за Настусею. Але тепер його знов обійняв той підвищений духовий настрій, що обіймав і цілі маси руського народу, – свідомість незвичайної ваги тих подій, які на його очах творилися і в яких брав він участь. Не бувши прирожденим козаком, здобувши вищу, як на той час, освіту, Піщенко виносився над рівень спеціально-козацьких інтересів, що панували над провідниками руху і над самим Хмельницьким, «добрим молодцем, давнім запорожцем». Така узкоглядність проводирів трохи завдавала йому жалю. Перед очима Піщенка носилася перспектива увільнення цілого народу «росского», по шкільній термінології, «аж до Вісли, Любліна й Кракова».

Їхати до Київа не було що й думати. Рушаючи на Волинь, Грицько переслав лист до Настусі, де потішав її, як умів. Пилявецька катастрофа, коли Польща вдруге нагло стратила військо в боротьбі з козаками, давала ще поважніше значення війні: всі з напруженою увагою слідили, що з того вийде, й, розуміється, Грицько тепер нізащо не поїхав би з війська. Похід був тяжкий. Почалися осінні дощі, болоття. Хмельницький, не спускаючи з уваги нарад елекційного сейму в Варшаві, поволі, навмисне тягнучи час, посувався на захід: стояв під Львовом, потім – під Замостям. Грицька, як і багатьох інших, ся тяганина нудила й дражнила; чому не використувати часу, поки Польща без короля й без війська не могла собі дати раду, не перевернути тієї Польщі догори ногами й не визволити український нарід на віки вічні!..

Натомість прийшла вість про вибір короля, а заразом і лист від ново-вибраного Яна Казимира до Хмельницького, де він, дякуючи за «афект» до нього (Хмельницький обставав дуже за його вибором), обіцяв задовольнити жадання козаків та хотів, аби Хмельницький відвів своє військо «на Україну» чекати королівських комісарів. Хмельницький звелів бити з гармат на віват новому королю, показував велику радість і 14 падолиста козацьке військо рушило назад, взявши незначний окуп з Замостя.

Поволі рушало військо по падолистовій груді й бездорожжю. Грицько був дуже незадоволений таким несподіваним кінцем війни, й під впливом сих думок його ще більше тягнуло в Київ, скоріше побачити Настусю. Але гетьман якраз показував йому особливу ласку, і Грицько в усякім разі мав стільки поваги й любови до нього, що не схотів би зробити йому прикрість, відпросившися наперед.


Примітки

військо вже з-під Білої Церкви пішло на Волинь – після перемоги під Корсунем Б. Хмельницький з усім військом, рухаючись понад Россю, підійшов до Білої Церкви. Відсвяткувавши перемогу й укріпивши місто, він відпустив полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.

зібраними проти його військами під проводом Заславського… – у серпні 1648 р. польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та біля замку Човганський Камінь (тепер Теофіполь Хмельницької області). Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів) – князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколу Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Олександра Конецпольського.

Однак жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Микола Остророг хизувався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина і «дитина». Владислав Домінік Заславський-Острозький (1616–1656) – польський граф, один із найбагатших латифундистів. Він був причетний до однієї з найганебніших поразок польського війська на межі Поділля і Волині 23–24 вересня 1648 р. в битві під Пилявцями (тепер село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).

овруцького шляхтича Івана Виговського – Іван Остапович Виговський (?–1664) – український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорізького у 1657–1659 рр. Народився на Овруччині, випускник Київської братської школи. Працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Згодом поступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де дослужився до ротмістра.

На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими Водами 1648 р. на боці урядових військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений Б. Хмельницьким. Після переходу на бік козаків працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 р. отримав посаду військового писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані – Генеральну військову канцелярію.

«аж до Вісли, Любліна й Кракова» – у лютому 1649 р. під час переговорів гетьманської адміністрації з польськими комісарами на чолі з А. Киселем у Переяславі Б. Хмельницький уперше чітко визначив україно-польський кордон – вздовж Вісли по лінії Люблін–Краків. На правобережжі Вісли насильницьке окатоличення й ополячення населення розпочалося лише наприкінці XVI – на початку XVII ст., і там відчувався значний вплив «руської» віри.

Пилявецька катастрофа – битва під Пилявцями відбулася 11–13 (21–23) вересня 1648 р. Українська армія захопила всю ворожу артилерію та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 мли злотих. Блискуча перемога української армії в Пилявецькій битві мала велике військово-політичне значення. В результаті Пилявецької битви польська армія була розгромлена, повністю звільнені Волинь і Поділля, виникли сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».

Хмельницький, не спускаючи з уваги нарад елекційного сейму в Варшаві… – елекційний сейм – сейм Речі Посполитої в XVI–XVIII ст., який скликався для виборів короля. Після смерті Владислава IV королем був обраний Ян II Казимир Ваза (1648–1668).

козацьке військо рушило назад, взявши незначний окуп з Замостя – похід Хмельницького в Галичину не виправдав сподівань найбільш рішучо настроєної частини козацтва. Облога Львова, а потім Замостя закінчилася перемир’ям. На думку сучасних істориків, вивід козацьких військ з Галичини став однією з найбільших політичних помилок у всій кар’єрі гетьмана як державного діяча.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 115 – 116.