Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / Чужі й свої

Чужі й свої

Михайло Грушевський

Ів. Сем. Левицькому

«Скажи, віще серце,

чи скоро світ буде?»

(Куліш. Досвітки. Ст. 5)

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8


Примітки

Перша публікація – у виданні: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 155-235.

Джерела тексту:

1) чорновий неповний автограф, озаглавлений автором «Недобрий жарт. (На чужині меж своїми). Повість Михайла Заволоки (1-а редакція)». – ЦДІАЛ. – Ф. 401. – Спр. 56. – Арк. 25–68. Цей текст має розділи І–VIII, без епілогу, який є в останній редакції. На останній сторінці запис: Кисловодськ, 24 червця 1884 р. Р[оку] нев[олі] 230;

2) чорновий автограф – ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 263. – Арк. 130–265, без закінчення. Перша назва «На чужині меж своїми», потім – «Чужі й свої». На арк. 130 (першому аркуші чернетки) дати: кінець липця 24 червця, 20 листопаду 3 грудня, 17 грудня 2 студня / 2 місяці, жовтня 9 30. Також дати написання розділів – на зв. арк. 130: По днинам: гол[ова]І липця 26, II27–28; III– / червця; IV12 червця; V– 18 червця; VI – 19–26 червця; VII – 25–26 червця й решта VIII Епілог;

3) чистовий автограф з правками І.Нечуя-Левицького – ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 263. – Арк. 1–129. На першому аркуші – штемпель бібліотеки НТШ у Львові, запис рукою М.Грушевського: «Чужі й свої, повість Михайла Заволоки, 1884. Частина І.

Подається за цим останнім вказаним джерелом. Правки І.Нечуя-Левицького враховуємо як такі, з якими погодився автор.

Час написання: 1884–1885 рр. Свідчення про те, що доопрацювання тексту повісті відбувалося ще й у 1885 році, є в листах М.Грушевського (детальніше про це – далі).

У чорновому автографі (джерело № 1) збереглися план повісті й інші робочі нотатки автора. У «Плані» (арк. 27 зв.) лише прізвище головного героя Комашинського те саме, що в остаточному тексті, а решта дійових осіб мають інші прізвища. Також і схема розвитку сюжету відрізняється від остаточного тексту:

План

1. Ком[ашинський] і Щербинев стрічаються (вид города, гір, річки, [дими]). Щер. закликає до себе.

2. Комашинський (хто такий, батько, мати, виховання, збирається на вечір, стрічається з Пархіменком).

3. Вечір. Щербин, і Білогорови, їх розмова. Комаш., єго розмови, поворот додому.

4. Ідуть на [Ридо]. Білогор. розмовля з Комашинським. 3-а панночка. Мрії.

5. Комашинськ. у станиці (козаки, вид, дорога, розповідки козаків, мрії Комаш.).

6. Комашинський ревнує Білогорову. Єго думки. Одповідь.

7. Епілог – хвороба, чутки про єго.

Звертає увагу той факт, що автор назвав цей текст «першою редакцією», тобто він був свідомий того, що це лише перша спроба написання більшого епічного твору, яка його не задовольняла. І справді, ця перша редакція значно відрізняється від остаточного тексту, насамперед відсутністю виразних українських національно-суспільних моментів, які в остаточній редакції виписані виразно і доволі майстерно. Чернетка відображує рух творчої думки автора, багато фрагментів закреслені, виправлені, а то й просто переписані наново. На арк. 68 автор нотує для себе окремі моменти для подальшої роботи над текстом: «Для пам’яті. Хай дія йде у 1880 році. Тра розположить зобачення Івася та Катрі, тра щоб вона сказала, буцім єго любить, а мандрівку Івася (гл. VI) тра трохи підчухрать. Сказати дещо про єго думки про українське письменство». Загалом повість у першому варіанті має 8 розділів, без епілогу. Текст першої редакції, на жаль, зберігся не повністю.

У чистовому автографі (№ 3) присвята «Посвящаетця И.Левіцькому» надписана рукою Нечуя (про обставини її появи детальніше скажемо далі). Найпоказовіші редакторські правки: в автографі М. Грушевського – «з русими вусами» – виправив І.Нечуй-Левицький на – «з русявими вусами»; «[гори] скачучи одна на другу» – «скачучи одна вище другої»; «блищуть та сяють серед небесного блакиту білі верхи» – «блищать та сяють серед небесної блакиті білі верхи»; біля фрази «гулко оддавалися серед тиші» І.Нечуй-Левицький на полях пише: «кацапське», по-нашому – «гучно»; «оддали у гимназицьку бурсу» – «оддали у гимназіяльну бурсу»; «зневажало усе, що мусило шанувать» – «…що треба було шанувать»; «скубенти» – «студенти»; «не звертав жадної вваги» – «…уваги»; «усміхаючись» – «осміхаючись»; «звідці» – «звідсіль»; «гірше других» – «гірше од других»; «кури купою розгортали сміття і квоктали» – «кури розгортали сміття і сокотали»; «дуже я вдавсь у народовство» – «дуже я захопився народовством»; «Ще як був я зовсім молоденьким хлопчиком, ще як тільки почав виходити вус, я вже був увесь, з руками, з ногами народовцем» – «Ще як був я зовсім молоденьким хлопчиком, ще як тільки почав висипатись вус, я вже був увесь, з серцем, з душею народовцем»; «Тим часом, як мої товариші шуткували» – «Тим часом, як мої товариші жартували» та ін.

Першу згадку про повість «Чужі й свої» знаходимо в листі М.Грушевського до І.Нечуя-Левицького від 28 грудня 1884 р. (за ст. ст.):

«Кінчаю я своє оповідання, та тільки шкода – воно, певне, Вам не сподобається – не з туземного побиту; я хотів описать тутешніх українців, а поруч із ними – народовця і роман єго з панянкою. Нагадує дуже Ваші «Хмари». Як бачите, тут багато треба й талану, й знаття; народовця я писав ідеального, але що про тутешніх українців – усе не видумане. Пришлю, як дозволите, подивиться». – Листування… – Т. 1. – С. 32.

Перші три розділи повісті, яка на той момент була «вже уся готова й виправлена», автор переслав І.Нечуєві 22 січня (3 лютого) 1885 p.:

«H є знаю, чи сподобається вона мосці Вашій – багато є там правди, але багато я писав такого, чого сам не бачив, – з чужих речей, переказів; мабуть, наколотив гороху з капустою. Скажу тільки, що в остаючих главах у мене менше метикувань, а більш самого роману; боюся я, що передав цих метикувань у тих главах, що Вам посилаю». – Листування… – Т.1. – С. 33.

І.Нечуй-Левицький високо оцінив повість, але письменник висловив також цілу низку порад і зауважень:

««Свої й чужі» по ідеї дуже добра річ і правдива, тільки це не ціла повість, а епізод або тільки перша частина повісті. Коли хочете, то я так і надпишу: 1-а частина, або частина чи уривок з повісті, для друку. Тут повість тільки що зав’язується, іменно між Іваном та Катрею. Прочитавши, ждеш, що повість буде йти ще далі, що Іван та Катря вступлять в жизнь, стануть вповні людьми дорослими, прикладуть до діла свої теорії та національно-народні ідеї. Цікава річ, чи зійдуться вони, чи розійдуться? Тепер уже є на Україні багато порядного, розумного жіноцтва, і Катря повинна б бути луччим типом сучасної українки. Але… як автор схоче, так і поверне… Це оповідання можна пустити до друку, тільки Ви колись будете його тягти далі, розкажете дальшу, наступаючу жизнь свого симпатичного героя, тільки не пишіть зараз. Поживіть, назирайте над людьми, наберіться матеріалу і колись розкажете кінець цієї повісті, або й почнете, як самостійний одрубний твір, вдержавиш ймення та прізвища своїх героїв. Не беріться ще за великі здоровецькі повісті, а пишіть коротенькі». – Лист від 27 лютого ст.ст. 1885 р. / Листування… – Т. 3. – С. 32.

У листі від 8 березня ст. ст. 1885 р. М.Грушевський погоджується на те, щоб віддати до друку першу частину повісті, підписавши її псевдонімом Михайло Заволока, й переказує фабулу другої частини. «От й уся повість, як бачите, мало у неї й дії, й типів, й фабула стара й проста, позичена, гріха не ховаю, у Ваших «Хмар»»: Листування… – Т. 1. – С. 36.

Дізнавшись, що І.Нечуй-Левицький має намір передати рукопис повісті до друку, М.Грушевський раптом завагався. Чутки про переслідування українофілів у різних містах Росії проектувалися на досить радикальну, як на ті часи, авторську позицію «Чужих і своїх», і юнак радиться, як у разі публікації твору уникнути можливих претензій з боку влади.

«Взяла мене дума, чи не може яка-небудь халепа на мене впасти з-за «Своїх та чужих», хоч я й так чухрав їх дуже? Чи добре шанують в Галичині й в нас псевдоніми, не тра боятись, що про їх довідаються такі, од котрих краще було б сховатись? Як безпешно ж друковать, просив би я мосць Вашу – дозвольте Вам, яко добродію моєму і учителю в письменстві українському, посвятить цю повість, й як ласка Ваша, подпишіть на повісті – Ів. Сем. Левицькому. [Підкреслення автора. – Г.Б.]». – Листування… – Т. 1. – С. 37–38.

Ще більша тривога опанувала М.Грушевського після поїздки з батьками влітку 1885 р. до родичів:

«Я, бачте, пробуваючи сего літа на Вкраїні й слухаючи страховинні оповідання про народовців, набрався й сам ляку й тепереньки думаю, як би так зробить, щоб наймення мого не можна було дізнатись. Через се дуже прохаю Вас, добродію, як тільки можна, одписать у редакції, щоб поскидали з писань моїх визнаки міста й часу, коли вони писані, в тексті як є де назвиська міст і річок – Владикавказ, Тифліс, Терек, Кура, або що таке – щоб попереміняли якось…» – Листування… – Т. 1. – С. 41.

З тих самих цензурних міркувань М.Грушевський навіть пізніше наприкінці другої частини повісті підписав: М.Заволока. Астрахань (автограф № 3, арк. 129). Це прохання І.Нечуй-Левицький передав І.Белеєві у листі від 27 грудня ст. ст. 1885 p., але від себе додав ще й те, чого не було в листах М.Грушевського: «…і щоб викинули посвячення мені згаданої вище повісті». – Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: У 10 т. – К., 1968. – Т. 10. – С. 304. Можна висловлювати різні версії з приводу мотивів такого рішення відомого письменника, однак, на нашу думку, це розпорядження не йшло від автора, тому суперечить його волі. Отже, повість «Чужі й свої» повинна публікуватися з присвятою І.Нечуєві-Левицькому, що ми й виконуємо.

11 травня 1885 р. І.Нечуй-Левицький пише О.Кониському:

«Маємо нового і талановитого белетриста, Мих[айла] Заволоку; обіцяє велику родючість, бо йому сливе 17 літ, а він написав оповідання «Кутя», кавказький переказ і першу частину повісті «Свої й чужі». Це все думаю оддати в редакцію «Зорі». Стиль Заволоки легкий, язик літературний. Оповідання тягнеться гладенько». – Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: У 10 т. – К., 1968. – Т. 10. – С. 299.

Листом від 5 серпня ст. ст. 1885 р. І.Нечуй-Левицький повідомляв М.Грушевського:

««Свої й чужі» з’являться в «Зорі», і Вас просять, щоб Ви скінчили повість в цему році. В «Своїх й чужих» знайшли декотрі місця дуже талановиті. Я думаю, що кожний читальник не буде скучати, читаючи Вашу повість». – Листування… – Т. 3. – С. 34.

Повість тоді так і не була опублікована, проте встигла придбати собі читацьку аудиторію. Ще й у березні 1886 р. рукопис повісті перебував у Києві:

««Свої й чужі» ще не одіслана в Галичину; її читають у нас в рукописі, і вона знайшла таки доволі читальників. Скажу од себе, що друга частина слабіша од першої: в неї багато другорядних осіб дійових, а як їх багато, то й трудно обмалювати докладно їх характери. А все-таки і друга частина написана дуже добре! […] Тетрадь одішлю аж на Великдень». – Листування… – Т. 3. – С. 36–37.

Коли ж нарешті твір потрапив до Львова, з ним мали змогу ознайомитися члени редакції «Зорі». Про своє негативне враження від нього через багато років принагідно згадав І.Франко у листі до М.Драгоманова від 9 серпня 1894 р.:

«Про Груш[евського] я не знаю багато. Він дебютував у нашій літературі декількома новелами з підписом «Михайло Заволока» і навіть написав був роман [насправді – повість. – І.Б.] «Свої й чужі» – річ зовсім слабу». – Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1986. – Т. 49. – С 508.

У тому ж листуванні М.Грушевського з І.Нечуєм-Левицьким знаходимо кілька свідчень про те, що у 1885 р. автор ще повертався до тексту повісті. Так, у листі від 26 грудня 1885 р. (ст. ст.) І.Нечуй-Левицький пише:

«Коли скінчили повість, то, будьте ласкаві, пришліть мені, я перечитаю. Тільки обробіть її гарненько та зверніть увагу на фабулу, бо публічність, як я зауважив, любить цікаву фабулу, на що й я, грішний, не дуже зважав в своїх повістях». – Листування… – Т. 3. – С. 36.

Зрештою, у недатованій (приблизно з першої половини січня 1886 р.) відповіді на цей лист М.Грушевський написав:

«Посилаю Вам остатню частину «повісті». Виробляючи її, я передумав, й у мене се тільки 1 частина, а докончу колись потім, але воно й так щось цільне й викончене здається». – Листування… – Т. 1. – С. 42.

Про подальшу роботу М.Грушевського над повістю «Чужі й свої» не збереглося жодних свідчень, очевидно, автор більше до неї не повертався.

«Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?» (Куліш. Досвітки. Ст. 5) –епіграфом до повісті М.Грушевський обрав п’ятий рядок з вірша П.Куліша «Заспів», першого твору зі збірки «Досвітки» (1862).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 138 – 221.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1354

Модифіковано : 14.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.