Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Розмова під кущем цитроновим

Михайло Грушевський

Бучний бенкет у палаці шумить,

Тнуть без угаву музики,

Панства скрізь сила в покоях гуде,

Регіт та гомін великий.

Мазура разом садить почали,

Аж шибки од гуку дрижали.

Танець скінчали… Втираючи піт,

Пари рядком посідали.

От там у куточку, під гойним цитроном

Сховалася гарная пара,

Пахучії віти їх щільно укрили,

Од очей чиїх-небудь цікавих.

Хлопець русявий, високий та гарний,

Дівчина – мов квітка степова.

Схилились вони головами своїми

Тай любую мають розмову.

Полум’ям паше дівочеє личко,

Вмліває вся дівчина гречна,

І голос хлоп’ячий тремтить од кохання,

І ллються солодкії речи.

Але чогось хлопець одразу насупивсь

Тай ручку дівочу покинув.

Дивиться пильно хлопцеві в вічі

Та стиха питає дівчина:

«Що ти, мій милий, чого сполохнувся,

Чого ти одразу змінився –

Невже ж у сю добу кохання та щастя

Про що-небудь ти зажурився?»

«Тим часом, – одказує хлопець дівчині, –

Як я тут кохаюсь з тобою,

Мої товариші, голодні й холодні,

Над працею гнуться святою.

Нас діло святеє зібрало докупи

Од різних земель та народів,

Для неї ми кинули щастя та долю

І розкіш, хто жив у догоді.

Од ранку й до ночі усі товариші

Працюють пером або словом,

І кожну годину за діло святеє

До ката іти всі готові.

Прощай, моя мила, якби то звів мене

Господь милосердний з тобою».

І хлопець, зітхнувши, її уклонився

І швидко пішов із покою.

Минуло там скількись, і вже на майдані

Туркочать, гуркочать гучні барабани,

Зібралось народу зусюди багато

Дивитись, кого поведуть там до ката.

Ось привели вже, і хлопець бідашній

Дивиться сумно на люд необачний,

Шукає своїх товаришів очима,

Аж бачить ту саму красуню дівчину,

Ту саму, що його колись то кохала,

По вік свій кохати його присягалась.

«Ти не забула мене ще» – подумав

І голову в мотуз катній він бадьоро просунув.

А дівчина та на його й не дивилась,

Вона коло хлопця якогось схилилась.

І гарнеє личко додолу схиливши,

Неначе та вишня в садку, зашарівши,

Шепоче: «Мій милий, тебе я кохаю,

Нікого, пріч тебе не знала й не знаю».

Жовтня 9, р.Б. 1884


Примітки

Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 84–86.

Подається за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 20-21.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 44 – 46.