«Порадь мені, старий батько...»

Михайло Грушевський

Порадь мені, старий батько,

И ти, рідная ненько.

Що робити тепер маю,

Хлопець молоденький.

Розіслалися дві стежки,

Та й кінця не маю,

Якою простувати,

Ніяк не вгадаю.

Ой, хто візьме першу стежку –

Має щастя й волю,

І шаноби, й панства, й царства –

Усего там доволі.

А на другій – зневажені, долею побиті,

Стоять люди, що устали

Правду боронити.

Радять люди – візьми першу,

Серце каже – ні, другу,

Йди по другій. Тай не знаю,

Що робить мені?

Мати зблідла,

Плаче, ридає,

Сина обіймає,

Слізно прохає:

«Ой, сину, мій сину, рідна дитино,

Не занапасти себе й нас, мій сину єдиний.

Будеш терпіти там всякеє лихо,

Без щирого слова, без жодної втіхи.

А чув ти про кари страшні ті, мій сину!

Як що-небудь, боронь Боже… я з горя загину».

А батько старенький

Брови насупив,

Чоло наморщив,

Очі в землю втупив.

Не хоче на старость душею скривити

Сина посилати Мамону служити,

Але горе, [тяжка] праця,

Злидні та зневаги,

Бідувати, зневажатись –

Се не мала вага.

Не зирне, не гляне

На свою дитину,

Язик одуб, не повернеш,

Склепилися губи.

Ой, небоже, хлопче молоденький,

Не питай ні батька, ні старої неньки,

Тай не радься й з людьми, а порадься з Богом,

Придивись-но краще до Письма Святого,

Там засяють ясно зорею святою

Слова оті «усе покинь тай іди за мною!»

Перегорнеш, ще побачиш, мій коханий друже,

Прочитай ти їх гарненько, та не мудруй дуже.

Лиходії красномовні будуть приставати,

На свій кшталт слова святії всі перевертати.

Зроблять з кривди щиру правду, на се дуже здатні.

Та не слухай, з серцем чистим слухай Письмо, брате.

Ті слова крізь всі напасти проведуть щасливо,

Поробивши, з тихим серцем ляжеш у могилу.

Примітки

Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 95–96.

Подається за автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 103. Датуємо приблизно 1884–1885 роками.

Сина посилати Мамону служити… – тобто переступити осі моральні норми заради власного збагачення. Мамона, Мамон у давніх сирійців – бог багатства та наживи; у християнських церковних текстах – злий дух, уособлення користолюбства.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 50 – 51.