2 акт

Михайло Грушевський

В селі Рубаній Слободі, недалеко Полтави. Пліт Настіної хати. Тихо підкрадається Гарасим і посвистом викликає Настю. Настя виглядає над плотом:

– А ти все закрадаєшся, Гарасиме.

Гарасим обіймає й голубить її [«Все ніяк не привикну. Гарасим» – перекреслено. – М. Л.].

– Все ніяк не привикну, як бачиш (посміхається). Настя в задумі.

– Знаєш, від сього дня, як були ми в Полтаві, мені якось теж не ві-риться, що ми поберемось і будемо жити мирно!..

Гарасим з невдоволенням:

– Ну, що тобі верзеться, от уже зачали й весілля.

Настя:

– Я бачила нині сон – приходить моя матінка (образ сплячої Насті і над нею – невиразна постать, яка стає далі яснішою).

– Я ніби втішилась та й кажу: А мені снилось, що Ви померли та й не будете віддавати мене.

– Як же мені радісно, що Ви мене видаватимете за Гарасима (на образі вона радісно тягнеться до фігури, але та відступає).

– А вона так похитала головою (образ хитає, відсувається, далі зникає, і знов Настя і Гарасим під плотом).

Гарасим силкується її заспокоїти.

– Хто б снам вірив, от Бог дасть поберемось!..

Настя:

– Не такий бачу час, щоб за запічком сидіти.

Гарасим:

– Сидіти не будем, але то діло завтрашнє (голубить її), а сьогоднішнє – весілля!

Здалека з’являються [«двоє» – перекреслено. – М. Л.] дружко і піддружний та [«роблять знаки» – перекреслено. – М. Л.] махають Гарасимові, щоб ішов.

– Час по гільце, в добру годину!

Гарасим і дружко ідуть в ліс і стинають вершок ялинки, з церемонією. Староста благословить обряжати гільце, і мати Гарасима затикає його в хліб. Світилка з свашками йдуть на город – і, перепросивши його, натинають барвінку. По сім Гарасим з дружбами йдуть на село – просити на весілля. На селі стрічаються [з] походом Насті (і [Над рядком в дужках: «Се, може, забагато». – М. Л.] ще [з] другою [«весіль» – перекреслено. – М. Л.] такою ж весільною дружиною). Молоді цілуються і потім кождий похід іде своєю дорогою. (Можна дати церемонію запросин в одній-двох хатах, коли се можна добре вивести).

Дружби проважають Гарасима до дому і весело прощаються з ним. Гарасим здіймає з себе святочну одіж – коли входить мати.

– Там чогось кличе щетинник.

Гарасим виходить до нього [«до» – перекреслено. – М. Л.] на подвір’я.

– Мені тепер не до тебе – завтра весілля.

Щетинник кацап, що їздив по щетину в тій околиці і, як виявляється тепер, – був заразом агентом московської адміністрації, – кличе Гарасима набік, бо має щось важне йому сказати.

– Якого бісового батька ти мене тягнеш?

Але хоч неохоче, іде за ним набік. Тут обскокують його кілька московських солдатів. Гарасим пробує відбитись, але його б’ють рушницями і збивають з ніг. Він ледве встиг крикнути:

– Пробі, люди, рятуйте, – як йому зав’язали рота, взяли в тороки на двох коней і спішно поскакали разом з псевдощетиником.

Мати Гарасима, вибігши на крик, – метушиться, не знаходячи його, і підіймає крик собі. Збігаються сусіди, далі дружби. Сліди боротьби. (Розібраний пліт, загублена одним з солдатів ладунка, відірвана в боротьбі Гарасимом, дає зрозуміти, що сталось). Дружби [«бояр» – перекреслено – М. Л.] Гарасима приводять коней, щоб гонити за ним і відбивати; до них прилучається ще кількох молодих козаків. Настя, яка в тім часі прибігає, кидається з плачем до Гарасимової матери. Козаки тим часом вже поїхали.

Вони їдуть, кілька разів спиняючись, розпитуючись і розглядаючи сліди. Уже пізня ніч, коли вони побачили великі огні табору. Дружко Карпо з підружим Олексою пускаються на звіди. Виявляється, що се московський табір. Вони здибають ще кількох людей, які подібно до них, ідуть слідом за москалями, що забрали [«все» – перекреслено. – М. Л.] людей. Карпо закрадається до табора разом з господарем, котрому забрали коней.

Він бачить пов’язаних колодників, між ними – й Гарасима. Декотрі побиті, ледве живі. Карпо [«Він» – перекреслено. – М. Л.] стає против огню, так, щоб Гарасим його побачив. Гарасим сидить зв’язаний; він моргнув Карпові, що пізнав його. Москалі кидаються бити господаря, що прийшов по своїх коней. Карпо тікає разом з ним і вертає до товаришів.

Разом з іншими пошкодованими вони держать раду, що робити. (Один подає гадку, що треба їхати до гетьмана. Другий доводить, що від гетьмана не буде ніякої помочи. Спорять, змовляються їхати разом. Карпо з товаришами вертаються до Рубаного. Розпука Гарасимової матери й Насті).

Зібралась сільська громада. Гарасимова мати, Настін батько і молодший брат Івась присутні теж. Схвильований настрій.

– Іти на Запорожже та збивати на повстання?

Гарасимова мати просить шукати заступництва гетьмана, бо поки підійметься повстання, то тих бранців Москва замордує.

Настя проситься теж їхати:

– Я впаду до ніг гетьманові і не вступлюсь.

Люди настроєні до гетьмана скептично:

– Він лях і ніколи не був козацтву [Над словом «козацтву» написано «народови». – М. Л.] приятелем.

– Але що ж, може, на старість совість заговорить.

Рішають виправити людей від себе і з сусідніх [«сіл» – перекреслено. – М. Л.] громад, де теж побрали людей. По ваганнях Настю згоджуються теж узяти.

Четверо козаків [«між» – перекреслено. – М. Л.], з ними Карпо і Настя [«руш» – перекреслено. – М. Л.], їдуть до гетьманської резиденції, Батурина.

В дорозі стрічають по громадах тривогу; варти по дорогах. В Яготині попали на торг – москалі б’ють в барабан, московський закличник вичитує царську грамоту, щоб усіх зрадників видавали, а хто не видасть, буде нещадно битий батогом. Тут же, для страху, він велів бити перед людьми одного арештованого. Запорожці, котрі тут трапились, як звичайно, збунтували людей. Арештанта відбито, закличника і його команду побито. Карпо і Настя теж беруть участь в сім інциденті.

Під Батурином стрічають переляканих людей, які тікають з усім скарбом з батуринської околиці. Вони розказують страхи, – але Настя настроює, щоб таки їхати. Надвечір вони заїздять до Батурина і дійсно бачать страшний образ московської руїни: попалені будинки, людей побитих, повішаних де попало. Просяться до монастиря – не пускають. Надибають каліку козака, який нишпорить між [«згар» – перекреслено. – М. Л.] недогарками, шукаючи людських трупів. Він їм оповідає, що гетьман поїхав з військом на Короп до шведа, а москалі обступили і знищили Батурин.

Настя настоює, щоб таки відшукали гетьмана. Ватага згоджується. Гетьман недалеко, він їде до Батурина, але треба прокрастись між подвійним ланцюгом пікетів – московських, потім шведських. Вони переходять вночі. В однім місці московська сторожа їх запримітила і почала стрільбу. Але над’їхав козацький роз’їзд Мазепи і вирятував ватагу та провів до табора.

В таборі тихо. Подекуди горять малі огні і коло них варта. Гетьманські сердюки заступають дорогу:

– Гетьман радить з старшиною, не вільно проходити коло його кватирі. Почувши се, Настя благає, щоб допустили зараз до гетьмана, – вони ж шукали гетьмана в Батурині.

Почувши, що вони були в Батурині, старший над вартою береться поговорити з осаулом. Він вертає за хвилю і дає знак іти за собою. Настя й її товариші проходять між вартою і службою гетьмана до світлиці, де він сидить з старшиною. Настя припадає йому до ніг і благає визволити забраних москалями. Але гетьман хоче знати про Батурин.

– Ви були в Батурині.

– Були, Ясновельможний, але застали самі згарища і трупи.

Мазепа схвильований замовк і похилив голову. З його очей закапали сльози, і рука його безсило повисла.

– Ясновельможний гетьман струджений, – сказав писар Орлик, що сидів коло гетьмана з паперами. – Ви ж підночуйте; завтра вам скажуть, що робити.

Настя з товаришами мовчки вийшли й пішли, куди їх завели, – на подвір’я корчми, де ночував усякий люд.

Але їм не спалось. Що робити? Чи варто гаятись [Відчитання цього слова непевне. – М. Л.]? Коли гетьман не встиг урятувати свого Батурина, що він може зробити для них?

Примітки

Короп – тепер селище міського типу, районний центр Коропського району Чернігівської області.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 506 – 509.