Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Образ п’ятий

Михайло Грушевський

15 лютого 1649 р.

Світлиця в гетьманській господі. Два столи против себе – за одним гетьман з старшиною, за другим – комісари.

Гетьман

(підводячися й передаючи Киселеві папір).

Так от, милостиві панове, коли не хочете просто з листом до його королівської милості, пана нашого милостивого, від’їхати, – можете взяти отсі пункти, коли вони вам підхожі. Признаюся, що роблю се тільки з щирого афекту ку твоїй милості, пане воєводо, і інших ваших милостей, бо не думаю, щоб військо з сього було контентне.

Смяровський

(котрому Кисіль передав папір, читає з нього).

«Жалі наші криваві до того вже нас привели, що ми вже іншого пана собі мали шукати та кров’ю з неволі себе визволяти. Але послушні намовам ясновельможного пана воєводи брацлавського, готові зістатися при давнім вірнім підданстві нашім, коли сповнені нам будуть отсі пункти. Перше, аби скінчилася неволя, яку народ наш терпить в вірі своїй гірше, ніж від турків, – себто як з віків бувало, аби і тепер була одна Русь в старожитнім законі грецькім, просимо, і аби всі церкви наші в Короні й Литві при нім зіставались. По-друге – аби воєвода й каштелян київський були з народу нашого й віри грецької, – аби не наступали на віру нашу, як теперішній. І митрополит наш київський аби мав місце в сенаті – аби ми принаймні тих трьох сенаторів мали з народу нашого: митрополита між духовними, а воєводу і каштеляна київського між світськими, для охорони й пильнування прав народу нашого. Четверте… (Кисіль дає йому знак перестати).

Кисіль

Як бачу, ясновельможний пане гетьмане, в концепті тім, хоч в словах коротких, виложені річі важні й глибокі, котрі належить зважити і розібрати по-тонку. Для того позволиш, може, щоб ми їх обміркували між собою і коли в чім буде нам інакше видитись, на письмі ж свій концепт подали?

Гетьман

Справедливо кажеш, милостивий пане воєводо! Прошу хоч тут у моїй господі в котрійсь світлиці, де буде вигідніше…

Кисіль і комісари поволі виходять. Гетьман теж, по хвилі вертається.

Мясковський

(до Смяровського, з роздражненням).

А то собі понасмарували – не пожалували, прокляті смаровози! Митрополита схизматика в сенат, чи бачив хто! Та з ним там жаден біскуп не засів би! Образа Богові і християнству!

Смяровський

Недовго вже їм гримасувати! Не дні, а хвилини Хмелька пораховані. Бачив перед хвилею нашого конфідента. Справді, диявольсько поінформована бестія! Слідить у гетьмана не то що кождий крок, а кождий рух. Жде тільки відомості про наше військо.

Мясковський

Сьогодні мусить вернутися наш післанець.

Смяровський

Тоді Хмелькові кінець. Мальконтентів сила. Вибухне разом як огонь. Вже не в голові їм буде розправляти про сенат.

Мясковський

Чисто як сліпий про кольори!

Виходять і вони накінці. Осаул, провівши їх, вертається і зачиняє двері.

Виговський

(до гетьмана, обережно).

Сих пунктів вони, безперечно, не приймуть. Значить, війна, милостивий пане гетьмане?

Гетьман

(рішуче).

Так, пане писарю. На те й ставляємо сі пункти. Я думав з вами і сам. Багато. І бачу – мусить бути війна. Тепер і зараз! (Підводиться). Воля народна – воля Божа. Годиться їй скоритись! Чи правда, панове полковники?

Чорнята

(кидається до нього).

Отсе гаразд, Богдане!

Дорошенко

(теж поривається до нього).

Чолом за се, батьку!

Інші присутні

Авжеж, авжеж! Мусить бути війна! Треба ляхів кінчати! Не доки відкладати. Коваль клепле, поки тепле!

Чорнята

Люди вже терпець потратили. Щохвилі-години чекають тої вісті.

Гетьман

(святочно).

Мусимо сповнити волю святішого отця патріарха – як він нас благословив і кінчати ляхів наказав. Та й як не послухати – такого великого старшого гостя любого! З тим він нас благословив і з проступків наших розрішив.

Вешняк

Не первина за віру воювати! Голови наші будемо покладати і кров проливати!

Гетьман

Так, писарю! Приготов і лист до Москви – треба зараз дати знати, що ми за віру хочемо до кінця стояти. Коли мають сумління в серці своїм, мусять нам помогти, бодай на границю литовську наступати. І донцям наказати, щоб не зачіпали Орди, доконче. Треба когось швидкого вислати.

Чорнята

Семен може. Він проворний, нівроку.

Гетьман

Гаразд.

Дорошенко

На донців би комликів підняти, се певніше, як московський наказ.

Гетьман

До князя семигородського так само, з кріпким потвердженням, що ми по траві підемо конечно. Аби під Мункач наступав, з яким військом може, доконче, хоч би й невеликим. А ми, як з королем дійти кінця не могли і він нам на ворогів і кривдників наших управи не дав, – королем його мати не хочемо, і князеві будемо помагати Польської Корони доходити. Та щоб Радзівіла оповістив, що ми заодно з панами кальвінами у всім будемо.

Виговський

(записуючи гадки).

Гаразд, слухаю, милостивий пане гетьмане!

Гетьман

Про Радзівіла, про Радзівіла, пане писарю, з великим потвердженням напиши! Тут всьому ділу сук!

Виговський

Буде зроблено, ясновельможний!

Чорнята

По полках би вже тепер обіслати!

Гетьман

Не інакше. Всім полкам! Аби коней годували і в дорогу готові були, до скорого походу, без возів і армати! Знайду то все у ляхів. Хто б із козаків узяв оден віз на війну, велю голову стяти. І сам не візьму жадного – хіба юки та сакви!

Вешняк

А то веселе серце у людей буде!

Дорошенко

Громадою підуть, оден перед другим!

Джалалий

Щоб усі підіймалися, чернь і козаки, війну кінчати, аби більше панів не було!

Гетьман

З котрого двору не буде нікого, грошима по чотири таляри до скарбу. А хто йде, щоб тільки два фунти пороху мав та сухарів трохи.

О. Дам’ян

По церквах розписати, щоб Господа за гетьмана і військо просили. А короля більше нема чого поминати, тільки пана гетьмана з військом Запорозьким. Час нам себе з неволі лядської свободити. І в листах писати військо не «короля його милості», тільки «Божою милостю, іменем його милості пана гетьмана».

Гетьман

Ну, се до війни не тичеться!..

О. Дам’ян

Чому? В таких речах все тичеться, все важне, менше і більше. Не схотів його милість король королем нашим, королем руським бути – нас і себе з неволі панської свободити, Бог з ним – належить нам власну свою главу в місце його возставити й ушанувати. Показав Господь волю свою над ним в очах християн і чужовірних. Годиться і нам ласку його ушанувати, піднестися і сміливо в очі світові цілому глянути!

Гетьман

Ну, се довга історія, отче ігумене, поговоримо про се іншим разом. Іди, пане писарю, кажи писати канцеляристам листи!

Виходить, старшина помалу розходиться.

1 полковник

Не знати тепер, де правда, чи те, що війна буде, а пункти тільки про око, чи про війну – про людей, а на сі пункти будуть знову пункти, та по пунктах ще пункти, аж поки ляхи Україну знов не обсядуть.

2 полковник

Ворожки хіба спитати, може, вона що знає, – а більше, мабуть, ніхто.

1 полковник

Ми у неї, а вона у нас! Дивись, он зазирає, хоче знати, мабуть, на чім порішили.

Ідуть до Докії, що показалася з дверей. Входять і інші, між ними Яким, по хвилі Семен – бере його набік.

Семен

Ти знову тут, Якиме? Чи не занадто вчащаєш? Та що ти такий? Не ведеться тобі чи що?

Яким

Ні, все йде як у дзигарку. Готове все – маленька іскра впаде, і все злетить у повітря: і гетьман і його панство!

Семен

О? Ти таки наважуєшся!

Яким

От тото ж і єсть, що не наважусь! Все готове – а певність пропала.

Семен

Справді, се річ страшна, пропасти можна!

Яким

Пропасти? Ну сього я не боюсь, на се йшов. Та не так воно й страшно. Думаю, що властивої небезпеки для мене нема – якби навіть і не вдалось. А прийшлось би згинути – знав би, принаймні, за що. За те, що хотів вислобонити народ наш з чар сього лукавого чаклуна, що заворожив його, відібрав у нього розум, волю, обпутав невидними нитками в найвищий час, як сила народна піднялася, і гинуть люди тисячами, на смерть ідуть і смерть несуть іншим – не задля свободи, не задля добра народного, а на потіху марних забагів сього лукавця, що сам перший сміється з їх віри й охоти. Сокирою бути, щоб розрубати сю хитру машину й спинити її штуки!.. Але – в останню мить – я стратив віру… Хто розгадає сього хамелеона, що в одну хвилю заграє червоними кольорами, пурпурою царською, засяє золотом, камінням дорогим, блисне, оманить… Чи він тоді щирий, як віщує народові волю й славу, козацьке українське панство? Чи тоді, як укладає господарство для себе, для Тимошка свого? Мацає привілеї на воєводство? Чи, може, й сам він не знає, куди його хвиля несе, куди винесе, і сам кидається у всі боки, не знаючи чого хопитись?

Семен

Ну, я ж тобі давно казав, що його не так легко вгадати, а ти напирав на своє…

Яким

Говорити можна без кінця – ти в сей бік, а я в той. А тим часом минає хвиля велика, і зістанеться наша Україна знову на мілині, і прийдуть ляшки й недоляшки, і скрутять її знову, знеможену, і запряжуть у свій плуг на сотні літ. Але (притишеним голосом) – коли справді я підійму руку на чоловіка, котрому судилось її не запропастити, а визволити? Як відпокутую я сю помилку? Як тут угадати? Я заглянув йому в душу так глибоко, як тільки було можна, але я не прочитав його душі. Ах, Семене! Як страшно помилитись в той чи в сей бік – випустити його, коли він ворог, а погубити – коли він свій. Я стільки працював над сим! Я вложив всю душу, всю силу – так що як я сю справу кину, я зістанусь мертвим чоловіком – трупом, якому вирізали серце. А я – не певен…

Підходить Докія і перебиває.

Докія

Якиме, чому ти не прийшов вчора ввечір? Я тебе шукаю скрізь. (Семенові). Семеночку, тебе там батько питавсь, отам, у отаманській світлиці я його бачила. (Семен іде). Слухай, Якиме! І я, і Марія дуже стривожились…

Яким

(стривожено).

Марія? А вона ж звідки? Що вона може знати?

Докія

Що ти так дивишся? Ніби я їй розповіла? А що я могла розповісти? Хіба ти мені казав? Ти тільки підходив до мене та випитував, та вертів мною, як лялькою. Ні, Якиме! Я нічого їй не казала про тебе. Навіть і того, що могла б сказати, – що бачила і знала, хоч і не від тебе. Але сеї ночи відкрилося все!

Яким

Як відкрилося?

Докія

Як саме, хочеш знати? Ну, скажу! По зорям, серденько! Ся ніч була така, що відкриває. Се наше і твоє щастя.

Яким

Яке ж тут щастя?

Докія

Таке, що якби не се, то ти, може, й справді підняв би руку на гетьмана – за чотири дні, о вечірній годині. (Яким схвильовано дивиться на неї). І згинув би.

Яким

(понуро).

А тепер би то вже не підійму?

Докія

Не підіймеш, серденько, не підіймеш! І я на те сьогодні бігала за тобою скрізь, щоб тобі сказати, аби ти кинув і не баламутив людей, і не плескав більше нічого, бо все однаково відступиш від сього.

Яким

(так само).

Що б таке мене відвернуло?

Докія

Та вже не вгадаю, що саме. Мабуть, переконаєшся, що не личить тобі се діло.

Яким

Гм, цікаво! А, може, ви ще що прочитали по зорях?

Докія

Прочитали? (Вагаючись). Ну що ж, скажу. Тільки ти, мене не спитавши, не смієш більше ні одній душі більше сказати.

Яким

Ну?..

Докія

(хвилюючись).

Гетьман проживе ще несповна десять літ. Він до самої смерті буде воюватися з західнім королем, і ніколи не буде миру. З його смертю почнеться усобиця і страшенна війна. Україна буде лежати пустинею і сусіди будуть ходити по ній, і ніхто їм не зборонить. Пан північний, полудневий і західній будуть битися за неї, а вона лежатиме мертвим трупом… довго, довго – аж тоді воскресне і встане. По двістьох літах, як новий чоловік… (Задихується).

Яким

(помовчавши).

Ти й гетьманові се казала?

Докія

Ні, гетьманові Марія не казала говорити. Вона каже, що людині недобре знати, що її чекає. Вона сьогодні рано була у нього і спитала, чи буде війна. Сказав, що буде нестеменно. Тоді вона сказала, щоб спішився, бо буде мати велику побіду. Більш нічого.

Яким

Так ти думаєш, що я через се відстану від того, що задумав?

Докія

Не думаю, а таки знаю. Упертий ти, Якиме, і тяжко тобі відставати від сього, що виносив у собі! А таки нема ради!

Надходить Семен, радісно схвильований.

Семен

Ну, братця, війна, війна, велика війна буде! Мене посилають гінцем до Москви – лист до царя і до Силуяна відвезти, на Литву підіймати. Тільки про се – батько казав – нічичирк!

Докія

Так ти, слухняний, так і робиш!

Семен

Ну, тобі можна, і Якимові також! Просись, Якиме, зі мною! Поїдемо удвох. Ех, розсунься, світе, тепер! Україна гуляє!

Яким

Ну се ще побачимо, як загуляє!.. Що до Москви ти поїдеш, се вірю, але чи буде війна – се я ще посиджу тут та почекаю.

Семен

Ще не віриш? От чортова личина! Тобі вже не як святому Хомі – пальця вложити, а під гармату підложити та розторощити, щоб увірив!

В світлиці збирається багато людей, вони схвильовано розмовляють з осаулом, добиваючися побачити гетьмана.

1 чоловік

До ради, каже, підожди. А коли її діждешся?

2 чоловік

Доти лядське військо знов усю Україну знищить і в неволю поверне!

4 чоловік

Де прийдуть, нікому помилування нема! Впень рубають, палять!..

2 чоловік

Жінки ні одної не минуть!

1 чоловік

Не можна ждати, ніяк не можна…

4 чоловік

Гетьман!

З’являється гетьман. Люди притихають.

1 чоловік

Не погнівайся, батьку!

2 чоловік

До твоєї милості, пане гетьмане!

Гетьман

Ну, що ж тут знов? Та ж се ті самі, що оногди у мене були?

1 чоловік

Та ми ж, ми!

4 чоловік

Не вели мовчати, вели слово сказати!

1 чоловік

Не можемо чекати до ради! Погибіль нам!

3 чоловік

Зрада явна! Що ж ти на се, пане гетьмане?

2 чоловік

Військо лядське наступає, а тут трактати!

4 чоловік

Так нас за трактатами всіх, як горобців, руками заберуть!

1 чоловік

На те й сидять тут та манять.

Рух між людьми.

Голоси:

«А диви, прокляті ляхи! Бити їх, недолюдків! Гетьманові покажіть!»

Люди протискаються наперед, з поклонами передаючи гетьманові розкриту шкатулу.

Гетьман

Ну, а се що ж знов?

5 чоловік

Та не гнівися, твоя милость!

6 чоловік

От що комісари з собою попривозили!..

Гетьман

Звідки ж ви се взяли?

5 чоловік

Та в комісарській же господі.

7 чоловік

Трактати, кажуть, – а вони людей на зраду призводять!

Гетьман

(гнівно).

Як же се ви поважилися без мого та й військового слова таке вчинити? На послів руки підняли, пограбували!

5 чоловік

Ані пальцем не рушили нічого, тільки отсі їх листи.

6 чоловік

Які посли, коли вони між людьми королівські листи пускають?

Гетьман

Се моє діло, ми з ними трактати ведемо. І ніяких листів вони пускати не можуть – ніхто їх не прийме. Бачите сами – що привезли, то й лежить у них. Між нами нема зрадників, тільки вірні люди! Ніхто на привілеї королівські не польстився. Не час тепер привілеї приймати! Тепер війна мусить бути!

Радісні голоси

Війна! Війна! Ляхів кінчати! В похід усі!

Гетьман

Листи в полки вже готові. Ану, пане писарю, прочитай, як воно буде.

Виговський

(читає).

Пане полковнику! За одержанням сього листа нашого зволь зараз усім людям оповістити, аби коней годували, порох і борошно готували і були готові по Велиці дні за першим обісланням нашим, нічим не вимовляючися, під карою військовою…

Голоси

(з великим захватом).

Так, карати! Хто не піде, на смерть карати! Так, батьку! На війну всі!

Гетьман

Аби не було так, що тут у мене під носом на війну кричать, а як до війни – то і з дому не витягнеш!

Голоси

Сами поб’ємо! За ноги витягнемо.

Гетьман

Велів нам святіший отець патріарх ляхів кінчати, аби вірі нашій святій вже раз свобода настала. Мусимо то зробити – визволити народ наш від неволі панської! Не положимо зброї й рук не покладемо!

Голоси

Не покладемо! Поки крові й життя нашого!

Гетьман

(з завзяттям).

Не постоїть мені нога жадного ні князя великого, ані малого шляхетки на Україні. Зажену дуків і князів за Вислу, а як котрийсь з менших захоче нашого хліба з’їсти, нехай нашому війську Запорозькому буде послушний, а на нас не брикає!

1 голос

«Нависли, вражі ляхи, нависли,

Неначе мухи на Віслі…»

Гетьман

Так! А станувши на Віслі, скажемо: «Сидіть і мовчіть, ляхи!»

Голоси

Поки цілі! А будуть за Вислою ще кричати, знайдемо і там їх певно! Знайдемо! Дістанемо! Підемо за ними скрізь!

Гетьман

Виб’ємо з лядської неволі народ наш весь! Поможе нам в тім уся чернь – по Люблін і Краків. Не одступимо її, бо то права рука наша. Не буде того ніколи – аби, хлопство знісши, на козаків не вдарили. Будемо мати двісті, триста тисяч свого війська, а орду всю при тім – на охорону вільності всього народу нашого.

Голоси

Так-так, батьку! Скінчилося лядське панування! Настає наш час.

Гетьман

Ідіть же, скажіть усім – нехай будуть доброї мисли і до війни готуються. Не буде ніякої згоди, ніяких трактатів – війна, війна мусить бути, доки не буде свободи у всім нашім панстві Українськім!

Голоси

Спасибі, батьку! Поможи Боже, батьку! Звеселив нас гетьман! Кінець тепер Польщі, братця!

2 голос

(заводить півспівом):

Гей тепер, братця, у скоки,

Візьмемося у боки!

Заженемо ляха, вражого сина,

Аж за той Дунай глибокий!

Виходять гучно і гамірливо. Гетьман вийшов тим часом. В світлиці різні люди з’являються, розпитуються й виходять, жваво розмовляючи, в піднесенім настрою.

Семен

(побачивши Олесю, що заглянула теж до світлиці).

На добридень, Олесю, тобі. А що ж ти така смутна, та й либонь плакала?

Олеся

Та чула вже, Семеночку! Ідеш та й так далеко! Та й сумно у нас, пані так плачуть!..

Семен

Плачуть, кажеш? А ми тут радіємо, як на Великдень.

Докія

(Якимові, ласкаво, беручи його під руку).

Ну що ж, Якимоньку? Не вгадала я? Мабуть, нічого з того, що ти був задумав?

Яким

(що досі задумано і радісно слідив за тим, що діялося перед ним, відповідає поволі в тій же радісній задумі).

Мабуть, угадала, Докіє!

Докія

Так, Якимоньку, се треба облишити! Гріх такій хвилі впоперек плисти. Без пана гетьмана тепер не обійтися. Та й він против хвилі не попливе, як би не насідали на нього, щоб у інший бік завернути.

Яким

(так само).

Не попливе, мабуть, не попливе!

Осаул

Розійдіться, люди добрі, комісари йдуть на розмову з паном гетьманом.

Докія

Не проміняє він ні на воєводство київське, ні на господарство молдавське сього щастя, щоб іти в головах сеї хвилі великої!

Яким

(з наглим поривом).

В головах народу свого – в поході до волі, до долі! (З новим поворотом непевності). Ах, якби певність!

Входить гетьман з старшиною, за хвилю – Кисіль з товаришами.

Гетьман

Що ж, ясновельможний пане воєводо?

Кисіль

Против переданих твоєю милостю пунктів списали ми свої й просимо тебе, ясновельможний гетьмане, і всіх ваших милостей їх розважити і гадку свою об’явити. (Передає папір, гетьман мовчки передає його Виговському).

Виговський

(читає).

«Хоругов і булаву од маєстату його королівської милості і Річи Посполитої прийнявши, пан гетьман і все військо Запорозьке зістаються в вірнім підданстві своїм, що і листом тим своїм освідчають. А що для недостатку живності коням, велике військо – всі полки для спорядження реєстру і відділення згромадженого поспільства на сей час стягатися не можуть, то комісія відкладає то до трави, до Зелених Свят руських, на котрий то день пан гетьман війська Запорозького має спорядити п’ятнадцять тисяч, тримаючися давніх звичаїв і привілеїв війська Запорозького, аби якнайближче Дніпра і шляхів воєводства Київського військо споряджене…

Гетьман

Дай сюди, пане писарю!

Виговський

Прошу, ясновельможний пане гетьмане! (Передає).

Гетьман

Се все, що ви, вельможні панове, написали, не придасться на ніщо. Бачу я, що ніяких пунктів не буде і поїдете ви з сим листом до його королівської милості! (Перечеркує пункти і передає Киселеві).

Кисіль

(збентежений).

Що робиш, ваша милість! Спам’ятайся, ясновельможний пане гетьмане!

Мясковський

Се нечувана інсоленція!

Бжозовський

По всіх милостях найяснішого короля не годиться тобі зневажати його послів, ясновельможний гетьмане!

Гетьман

Єсть час і на ласки! Жалую, що ваші милості поспішилися привезти королівські привілеї, коли ще комісія не була покінчена. Їм час був тільки по трактатах хіба!

(Бере з столу й передає Киселеві й його товаришам привілеї, захоплені людьми).

Кисіль

(в замішанню).

Але… Що ж се… Звідки сі листи?..

Мясковський

(роздражнений і збентежений).

Ат, до дябла!

Смяровський

(потиху до нього).

Ну, тепер пропало все! Пропали й ми!..

Гетьман

Не годилося їх везти вам, милостиві панове! Хто ж може з нас прийняти королівські надання перед укінченням комісії! А з комісії нічого не буде, я ж се сказав вам!

Кисіль

(смиренно).

Розуміємо, ясновельможний пане гетьмане, що тепер тобі час не до гідний, отже, й просимо відложити.

Гетьман

Нічого не буде, милостивий пане воєводо! Тепер мусить бути війна. Я вже казав – був час трактувати, тепер нема. В тім нікого не услухаю і ні перед ким не уступлю. Правда, що я малий і незначний чоловік, але Бог мені то дав, що я тепер став самовладцем і самодержцем руським. Мушу, поки жив, народ свій з неволі лядської вибити – інакше буду за се одвіт перед Богом мати.

Кисіль

Бог велів нам християнам за віру против неприятеля хреста святого стояти, ясновельможний пане гетьмане, а не між собою, між християнством cruentas lixas вчинати.

Гетьман

Ні, пане воєводо! Не з турками нам воювати, коли дома маємо неволю, гіршу від турецької. За границю на війну не піду, шаблі на татар не піднесу! Досить маю тепер на Україні, Поділлю, Волині! Досить вчасу, достатку і пожитку в тій землі і державі моїй – по Львів, Холм і Галич! Правда, панове полковники?

Голоси

Так, милостивий гетьмане! Істинно! Досить ми Короні Польській служили. Час нам уже про себе подумати!

Дорошенко

Миліший нині нам поганин татарин, що з кормиги лядської вибитися нам помагає, аніж вельможні пани-католики, що нам знову ярмо наставляють!

Джалалий

Скінчилося лядське панування! Час уже нам свою Річ Посполиту козацьку мати!

О. Дам’ян

Не схотів король нашим руським королем бути, будемо мати свого великого князя!

Гетьман

(встаючи).

Так от, я думаю, милостиві панове, що тут вашій комісії й кінець. Лист до його королівської милості виладимо і просимо його з униженим поклоном нашим передати.

Кисіль

(переговоривши з товаришами потиху).

Коли така твоя постанова, милостивий пане гетьмане, не будемо суперечити. Роздумайся лише добре, як сю справу кінчаєш. А ми просимо тебе тільки одного нам на прощання не відмовити – в’язнів, котрі у тебе, слуг і жовнірів короля його милості з нами відправити.

Гетьман

Про се вже була між нами мова, ясновельможний пане воєводо. Що сказав тоді – і тепер не переміню: без ради військової не можу їх відпустити.

Мясковський

(роздражнений).

Але ж подумай, пане гетьмане, – і невірні погани пускають в’язнів на знак доброї приязни! І через мене самого Ібрагім-султан, цар турецький, тому дев’ять літ дарував королеві його милості покійному кілька сот в’язнів з галер і сараю свого, – а ваша милість, будучи підданим короля його милості, взявши хоругов і булаву від пана, не хочеш слуг панських і дворян рукодайних панові свому віддати?

Бжозовський

Кодацьку залогу, ясновельможний пане, навіть не шаблею, не на пляцу бойовім взято, але за кондиціями трактатовими, – а їх в тяжкім голоді і неволі тримаєш!

Мясковський

Що ж далі про твою віру, послушенство і зичливість ми і вся Річ Посполита мають розуміти?

Гетьман

(починає хвилюватись).

Шкода про се говорити! Коли в Річі Посполитій Ярема Вишневецький верховодить, годі мені думати, як вона про мене має розуміти!

Кисіль

Але ж король, ваша милість!..

Гетьман

Нехай король не дивує! То річ завойована! Бог мені то дав. Пущу їх, коли не буде жадної зачіпки на війну від Литви і від ляхів. А тим часом нехай Потоцький почекає тут свого брата, що мені Бар зайняв, місто моє власне. На моїм Поділлю кров християнська ллється! Я вже велів туди полки рушити і Потоцького живого до мене привести. Скінчилося! На добраніч, милостиві панове! Час не ранній, а по місті багато всякого народу ходить і нелегко робити з ним порядок.

Кисіль і комісари

На добраніч, ваша милість! На добраніч вашим милостям!

Прощаються й поволі виходять. В хаті потроху темніє. Яким, поки комісари виходять, з поклоном приступає до гетьмана, їх розмови не чути. Вбігає осаул.

Осаул

Там, батьку, люди знов приловили кількох кодацьких, що до комісарської господи наважилися тікати. А твоя милість не велів. Люди бити взялися.

Гетьман

Скажи, щоб пустили. Видати їх не годиться, а котрого щастя, що втече, не кажи їх дуже ловити, а боронь Боже – бити. Ми з того бідніші не будемо. (Осаул виходить. Гетьман до старшини, з утомою). І нам, панове, час на спочинок. Притомилися. Та не одно й обдумати треба. Рання рада від вечірньої мудріша, кажуть.

Старшина прощається й починає розходитись.

Докія

(прокрадається до Якима, що все ще стоїть, чекаючи, аж старшина вийде).

Чую, що й ти ідеш, Якимочку, в далеку дорогу?

Яким

(з радісним заспокоєнням).

Іду, Докіє! Скінчилося. Гора з плеч упала!

Докія

Приходь же попрощатися. (З ваганням). Я вже тебе не побачу потім, Якиме! (Значуще). Знаєш?

Яким

(спокійно і також радісно).

Що Бог судив, Докіє!

(Докія непомітно обіймає його).

Темніє більше. З других покоїв вибігає Хмельницька й підбігає до гетьмана, що в утомленій позі сидить на ослоні, – вона падає на коліна, обіймаючи його.

Хмельницька

Богдане, що ж се? Війна? А ти ж казав!?

Гетьман

Не можна інакше, Олено! Буде, як люди хочуть. (Хмельницька тихо плаче).

Хор парубків

(десь за сценою):

Ой, де вони йдуть, там луги гудуть,

Поперед себе вороженьків лавою женуть…

І зійшла зоря, осіяла всіх –

Підіймається наша Україна,

Весь хрещений світ.

Гетьман

Підіймається! І хто спинить її? Нема сили такої.


Примітки

Мункач – угорський та німецький варіант назви міста Мукачевого (тепер Закарпатська область). У 1648–1649 рр. у Мукачевому, яке на той час було столицею трансільванських князів династії Ракоці, побували посли Б. Хмельницького, які вели переговори з князями Дьєрдем І і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

до Зелених Свят руських… – тобто до Дня Святої Трійці, на п’ятдесятий день після Паски.

…Ібрагім-султан, цар турецький… – йдеться про турецького султана Ібрагіма (1615–1648).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 287 – 298.