Третя дія

Михайло Грушевський

Монастир святого Пантелеймона під Галичем. На лавці під деревом – княжич Олег з дядьком і підручним; вони ладять лук.

Дядько

З рогу таке вістря не буде, як з кості, та й кість теж не однакова.

Олег

А з єдинорогового рогу?

Дядько

Е, з єдинорогового. Піди добудь його. Єдинороговому рогові ціни нема! З нього зробити стрілу, і вона пробиває чоловіка, не роблячи знаку, і вертається назад до тула. Вічна стріла і нема їй переводу. За таку стрілу сорок срібла не жаль дати – якби її дістати.

Олег

Я у батічка попрошу.

Дядько

Що ж, попроси, тільки щось не чувати, щоб у нас була така стріла. Єдинорога ріг дістати – се, брате, не жарт. До нього їхати треба за дванадцяте море, за тринадцяте царство, через великі пустині безводні, через великі гори непрохідні. І там тече Гіон ріка великая…

Під час їх розмови з’являється ватага каліків прочан зі Святої землі. Вони стають півколесом на монастирськім дворі, з отаманом посередині, й зачинають голосно співати свій стих – з викриком спочатку, далі мірніше:

Ой, у полі-полі, на оболоні,

А над річкою над Почайною,

Ізбиралася там славная рада,

Славная рада – мужів громада:

Сорок було добрих молодців,

Сорок було із старшиною.

Говорить старшина їм такі слова:

«Гей, славна ти, дружино хоробрая!

Скільки було в світі бито, граблено.

Скільки перед Богом було грішено –

Час уже, дружино хоробрая,

Перед Богом тим гріхам замолитися,

До його Святої землі потрудитися –

Гробові Господню поклонитися,

У Єрдан-ріці скупатися,

Із гріхами попрощатися!»

Під час співу клеплють у било, сходяться дехто з монахів, надходить Настуся з братом Ратьшою.

Настуся

Чи здорові, дружино Божа? Звідкіля йдете, путь держите?

Старшина

Від Святої землі, бояриня милостива, від города Цар-города, від святої гори Афонської.

Настуся

Прошу ж у нас погостити, спочити і покріпитися.

Старшина і каліки

Спаси Біг на милостивім слові, бояре ласкаві. Ішли ми справді дорогу дальню нині, з раннього рана не приставаючи.

Настуся

Ти вже, брате, будь ласкав розпорядити там що треба!

Ратьша забирає каліків. Настуся з мамкою присідає коло сина.

Настуся

Що, синочку, тут майструєш?

Олег

Самостріл сарацинський се. І знаєш, матінко, я до нього хочу стрілу з єдинорога у батічка попросити – таку, що сама вертає, устріливши. Як думаєш, батічко дасть мені?

Настуся

Коли єсть у нього, то певно що дасть! Чому б не дав, коли ти добрий, синочку. Але як ти упрів тут! І не маєш ширинки. Стривай – я зараз принесу.

Мамка

Та не трудися сама, княгине, я принесу.

Настуся

Ні, ти не знайдеш, я приложила! (Іде).

Олег

Тятиву краще сим боком заложити?

Дядько

Однаково! (Майструють). Але тятива ся недобре скручена – тут тонша, тут грубша.

Олег

Трісне, ти думаєш?

Дядько

Мабуть. Бачиш, який гудзок тут?

Під той час входить княгиня Ольга з конюхом – недоладна, висока і сухорлява, з різкими і неприємними рисами.

Конюх

Отут перепічнеш, княгине милостива, поки іншого коня приведуть!

Ольга

Яке нещастя… Ти його сполошив! І я таки хотіла вернути від тої стрічі – не на добре вона була! Такий день! Куди ж ми заїхали?

Конюх

Се монастир Пантелеймонів.

Ольга

(придивляється Олегові, з здивуванням).

А хлопець се чий же?

Мамка

Се княжич, бояриня милостива.

Ольга

(з роздражненням).

Я не бояриня, а княгиня твоя. А княжич – який же се княжич?

Мамка

Князя Ярослава – Олег князь, княгине!

Ольга

У князя Ярослава оден син Володимир, хіба ти не знаєш?

Мамка

Так, Володимир від тебе, а Олег від Настасії.

Ольга

Так се Чагрович, Чагрова чадь, а не княжич! Ат, смерди! І княжича собі зробили смердовича.

Мамка

Не смердя, княжа кров в нім, як і в твоїм сині, княгине!

Під час сеї перепалки надходить Настуся і спиняється здивовано. Перший рух її – ухилитись, але, зиркнувши на сина, підходить з гідним уклоном.

Настуся

Вітаємо, милостива княгине! Розгостися, коли ласка твоя.

Ольга

Я тут у своїй землі скрізь у себе і не в гостину до тебе прийшла! Уступися, аби не бачити мені тебе, смердко!

Настуся

Таки ти в гостях у мене, княгине, і не можу тобі сказати прикрого слова на твої речі, як би належало. А коли не хочеш бачити мене, я тебе трудити не буду! (Обертається).

Ольга

І ти, гаддя, вступися! (Сильно штовхає малого Олега).

Олег

(заточившися, устояв на ногах, до Настусі).

Правда, мамо, на жінку я руки підняти не можу?

Настуся

(відводячи його).

Не можеш, сину. І я не можу. (До Ольги). Признаєш, княгине, що княжича свого виховуємо гідно, не як смердовича, а як кров княжу? (Відходить).

Ольга мовчить в невимовній злості.

Чагро

(надійшов за той час з Ратьшею).

Така ти пишна, княгине, князівством твоїм – а ділом його безчестиш! Ображаєш дитину, жінку беззахистну в її домі.

Ольга

(вибухає).

А, й ти тут, стара гадюко, – то ти всьому приводиш! Не розтоптав покійний князь твоєї голови із іншими! Залізли-сьте в княже гніздо!

Чагро

І смерд, і князь – усі з одної глини! Із глини взяті, в глину вернемось. Всім рівні ми, ділами різнимось – чи повищаємо, чи падемо додолу. А інших топчучи, себе не підвищити!

Ольга

Ні до чого твоє мудровання, нуждо! Ні мудрованням, ні хитрованням не піднятись вам! Хоч як розноситесь з своїм виродком! Не на потіху буде вам воно!

Чагро

Хто зна, княгине, що нам суд судив!

Ольга

Тим присудив, що смердом уродив.

Чагро

(роздражнений).

Княгиня ти прирожденна – а забуваєш, видно, що по отцю столи спадають, не по матері!

Ольга

(несподівано вражена й збентежена).

Столи?

Ратьша

(щоб перебити розмову).

Струдишся, княгине, коней ждучи! Ще не так скоро поспіють. Може, зайдеш до господи – або хоч тут присядеш?

Ярослав

(надходить, до крайнього розгніваний).

Що хочеш ти тут, Ольго? Що за розум їхати сюди! І з чим? Чую, тут бушуєш, сваришся, б’єшся – себе й мене безчестиш, осмішуєш перед людьми. Де твої коні?

Ольга

(схвильована).

Розбився кінь й мене сюди завели. Не знала я, що ти тут своїх підложниць і байстрят ховаєш. Не переступила б, певне, сеї брами – зісталась на дорозі, щоб того безчестя не бачити. (З новою силою). І ти ж іще мені безчестям докоряєш? Хто терпів таку наругу, як я – де не обернусь, скрізь повно твоїх підложниць, їх рідні, дворян, прибічників, підлиз, що через них навчилися шукати в тебе ласки. До мене вже тепер ніхто не вдасться! Зі мною тримати – у тебе в гніві бути! Се вдячність за те все, що бачив ти від батька – хоч ти із батьком своїм тільки його ласкою та поміччю і жили! Якби не він, не в Галичу, а в Звенигороді вам сидіти! Он де ваше місце! Або замість Івана витирати чужі кути… Іван би ще вам себе показав і зараз!

Ярослав

(з холодним гнівом).

Ото й біда, що нічим більш похвалитися тобі, як тільки батьком. Авжеж, тільки через батька, через нього держу тебе у себе, живу з тобою! Інакше давно б у Суждалі кукувала б. Думаєш легко мені зносити (іронічно) твою вдачу милу, на красу твою дивитись? (Зі схвилюванням). Але вже більш моєї терпеливості нема! Може твій батько гніватись чи ні, може Івана тримати, випускати, полки свої з ним посилати. Але я більш годити тобі не буду і примхам твоїм також. Або сиди тихо в горниці твоїй, аби я тебе не бачив і не чув, і не мішайся ти ні в що, – а ні, то кажу тобі коней ладити і вертай з Богом до Суждаля! Досить мені всього того! Ще мені світ милий!

Ольга

І сина зі мною до Суждаля по волость відправляєш?

Ярослав

(здивований, поволі).

Сина? Ні, пощо ж? Для моїх синів (з притиском) знайдуться волості і тут. Земля Галицька велика.

Ольга

(їдко).

Багато у тебе синів?

Ярослав

(удавано холодно).

Два тільки – Володимир і Олег.

Ольга

Я думала, що більше знайдеться. Що ж так мало? Не знати тільки, чи бояре позволять волостьми байстрят твоїх наділяти.

Ратьша

Коні готові, княже.

Ярослав

(спокійніше).

Ну, от можеш і їхати, Ольго. А то твоїх ледве чи на вечір приведуть. Розваж, що я тобі сказав, і вибирай!

Ольга

Розважу й виберу. Аби не жалував тільки з мого вибору.

Ярослав

Уже тому так і бути. Прощай.

Ольга

Здоров зіставайся.

Ратьша

Я попроваджу, милостива княгине! (Виходить з Ольгою).

Ярослав

(поволі відходить і сідлає на лаві в утомі).

Прийшло се скорше, ніж я думав. (З роздумом). Й інакше не укладалося. Забагато нараз до бою покликалося.

За той час каліки вертаються, виходячи з монастиря; їх проводжає Настуся, Чагро, Ратьша. Вони стають півкругом перед князем і співають:

О, прекрасная пустине,

В любов свою приїми мя,

В тихість твою безмолвную,

У палату зеленую!

Древа, кущі, трава, цвіти –

З вами рад я вік прожити,

Світ прелесний забувати,

А Богові роботати.

Пом’яни, Боже, князя із княгинею

З їх щедрою милостинею –

Процвіти їх цвітом чесним,

І з княжичем проживати –

Славу його оглядати.

З поклонами виходять поволі, їх проводять за браму. Ярослав з Настусею зістаються на лавці сами.

Ярослав

(продовжуючи розмову).

Сказав їй все, що мав, що знав, що думав.

Настуся

Все?

Ярослав

Або нехай сидить тихо, аби я її не чув, не бачив, не знав, – або нехай забирається до Суждаля.

Настуся

І що ж вона?

Ярослав

Звичайно – гнівалася, грозилася. Казала, що бояре не пристануть на наділок Олегів.

Настуся

То ти і се сказав їй?

Ярослав

(нетерпеливо).

Я ж кажу, що сказав усе! Трудно було стерпіти її образливі слова про тебе і Олега. Я й сказав, що оба сини мені рівні і наділок дістануть оба.

Настуся

Мені страшно за малого – так його на ненависть і гнів виставляти.

Ярослав

Не бійся, він постоїть за себе, коли настане час! В нім добра кров, Ростиславичів – і Чагрів теж! (Дивиться з ласкою). Утишися, спокійна будь, ладо моя мила! Ще єсть і в нас приятелі на світі, і власна сила, хист і розум. Захистимо, і тебе, і його – до часу. А скуштувати лиха, і гніву, і боротьби мусить кождий. Зла не видавши, добра не постигнути. Але от бояри вже надходять! (Іде назустріч боярам, що зближаються з поклонами). Чи дужі, братіє-дружино?

Григорій дворський, Воротислав, Судислав, Пленко, Чурило

На милостивім слові чолом б’ємо, княже-господине! Княгиня і князь молодий чи здорові?

Підходять до Ярослава і починають розмову на другім плані. На передній сцені Чурило з Настусею.

Настуся

Кого покинув, з ким розсварився, Чурилоньку, що тут показався?

Чурило

(посміхаючися злегка).

Отже, ні з ким, княгине! Їздив по селах, і тепер з батьком в орудках до князя. Як же живеш, милостива княгине, чи по-здорову? Давно не бачив тебе!

Настуся

Що ви мене нині всі княгините так оден перед другим? Тут правдива княгиня була – виспівала вона мені княгиню! Ну, та се, відай, пусте!

Чурило

Пусте, княгине! І хоч би тебе звали королевою, царицею і не знаю ще чим, все було б пусте! Найкращу діадему ти прийняла не від людей, не від мужа – ти з нею в світ прийшла, вінчана нею з правдивої ласки Божої, і ніякі княгині, ніяке слово зле і супротивне не затьмить її – і ніяка окраса людська, ні золото, ні каміння, ні узороччя хитре нічого не додадуть до неї.

Настуся

Ти знов мені, Чурилоньку, сі хвали заводиш? Облиш! Чи годиться мені, старій, слухати се? Пройшли мої часи, і не веселить уже мене ніщо, навіть і твої красні слова.

Чурило

Твоя краса в тобі, в єстві твоїм – вона відсвічує в очах твоїх, лунає в голосі – але се тільки відгомін невидного, укритого, чого не відберуть від тебе ні роки, ні пригоди – коли й лице твоє красне прив’яне, і стан твій високий погнеться. Так, княгине! Тепер я тільки починаю розуміти, чому ніяка краса жіноча, котрої я так жадібно шукав, жадаючи упитися досита, до нестями, – мене милила, зраджувала і так скоро відпихала від себе.

Настуся

Ну-ну, в чім же тут причина?

Чурило

Ти посмішкуєш з мене? Що ж, я сам тому винен! Мене вабило гарне лице, очі, усміх, голос – і я прагнув заволодіти тим усім, і випити ту чашу втіх до дна. Як купець захланний, скуповував я жадібно дорогі каміння, міняв гірші на кращі, і тратив зараз охоту, коли траплявся мені ще кращий. І аж тепер знайшов я бісер найцінніший, перед яким усі – ніщо! Та тільки – диво – я зовсім і не прагну ним заволодіти ! Я вид його ношу в собі, своїй душі – і досить! Не зависний, що іншому ти належиш, що він тобою володіє! Інакше я звів би бій за тебе з цілим світом, не побоявся б нікого, аби тобою тільки володіти. Я не тужу, коли далеко пробуваю: коли я їздив по тих далеких нетрях любачівських, – твій образ був у мені…

Мамка

(надходить).

Княгине милостива!..

Настуся відходить з нею далі. Ярослав з групою бояр, до котрих прилучається тепер Чурило, а раньше надійшов Чагро і Ратьша – переходять наперед в живій розмові.

Ярослав

Ми так уже звикли думати, що без Суждаля нам устоятися не можна – а тим часом за сі роки змінилося багато, відколи не стало Ізяслава. Цар грецький вже нам не потрібний, і король угорський нам не страшний; князі польські мають досить клопоту у себе дома. Ми тепер більше потрібні Юрієві, як він нам!

Воротислав

З Іваном міг би ще він нам досить наробити клопоту!

Ярослав

Не доки нам трястися перед тінню! Нехай раз покаже, що може. Що ж думаєте, бояре, що ми тепер слабші, ніж тоді, як отець небіжчик тлумив людей галицьких?

Судислав

Надіятися на силу свою добре, але накликати напасть на себе таки не годиться. Як сама прийде – против стати. А в Божих руках усе.

Пленко

Я мислю, княже та й братіє, що княгиня до Суждаля таки не поїде. Князь Юрій ослаб і довгого віку йому не віщувати. Привезли сю вість з Київа гості, добре свідомі. Бачили його о заговині: уже земля його припала. Княгиня се знає. По батькові її братам буде досить діла й дома – не нею журитися. Вона не поїде до Суждаля. Коли щось замишлятиме, то ближче.

Ярослав

(дивиться на нього уважно).

Ближче, кажеш, брате?

Судислав

Так, княже, тут не в ній вага, а в синах! На наділок Олегові бояри не пристануть.

Ярослав

Сим і вона погрожувалась.

Воротислав

Костянтин і так гнівом дише. Бояр збиває.

Ярослав

Костянтин?

Григорій

Та вже. Не може забути, що не розсудив єси його, княже.

Воротислав

Щось він замишляє, видко. Царевича гостить раз у раз і бояр при тім збирає.

Ярослав

Ну, царевича я ж сам йому віддав в опіку!

Воротислав

Се так, але се не Костянтинова вдача так ним опікуватися. Забави, лови справляє, велико на те тратить. А тим часом з царевичевими людьми Костянтинові люди скрізь їздять – до Угор, і до Грек, і до Суждаля…

Чагро

Змінився Коснятин до нас, се правда. Щось інше у нього в голові!

Воротислав

Ну, та на нинішній день, мабуть, досить! Доброї ночи, княже! Час і тобі спочити!

Ярослав

Доброї дороги, братіє! (До Григорія). А ти у нас ночуєш, отче?

Григорій

Твоя воля, княже.

Бояре прощаються і відходять. Зістаються Григорій, Чагро, Ратьша.

Ярослав

(по хвилі мовчання).

Єсть речі, за котрі чоловікові приходиться звести смертний бій, коли він хоче зістатися чоловіком, а не мертвою скіпкою. Я мушу вирватися з сеї неволі, в котру мене закував отець небіжчик – а бояри мене держали. Ви знаєте, яка вона була мені противна від початку. Та й усі її не любили! Все наше було їй бридке, і все вона суждальськими своїми порядками доїдала вам.

Григорій

Ну так, тільки у них у Суждалі був лад і розум, а у нас – розпуста, нелад, непослух, зам’ятня!

Ярослав

І тим батьком своїм, і поміччю його, і порадами його – за котрі я мав бути вдячен йому і їй, відслужувати в великім і малім, і її любити, вважати гарною і любою! Досить з тим насильством, з тою неволею. Над тисячами панував я – а в себе дома мусив бути невільником!

Григорій

Твердий накорінок, що й казати!

Чагро

Вона так не піддасться й тепер.

Григорій

Що ж зробить? Се правда, що на батька надія мала.

Чагро

Бояр підійме. От як грозилася – против Олегового наділку, щоб Галичини не ділили.

Григорій

Далека то річ!

Чагро

Сам знаєш, як вони того бояться! А Коснятинові справді тепер у те лиш заграти!

Ярослав

Що ж думаєш про се, отче?

Чагро

Довго говорити, княже!

Ярослав

Нічого, говори! Григорієм не в’яжися, він мені, синові свому, сприяє!

Ратьша

Князеві і до ліжниці вже час!

Ярослав

Неохота! Вибив мене нинішній день з колії. Говори, тестю!

Чагро

Вибачай, що здалека почну. Боярська сила велика стала і справді небезпечна й тобі, княже, і землі всій. Поти слухають тебе, поки ти їх волю твориш. Тоді ти господин і цар, і всі вони за тебе голови складати раді. А ну ж щось проти їх волі – не крикнуть вони тобі: «Не позволимо»?

Ярослав

Ну, певно! Чи раз!

Чагро

Вони панують в землі, вона в їх руках. Тебе князем називають, а самі всю землю держать. А відколи так стало?

Григорій

Усе так було!

Чагро

Ні, не було. І в нашій землі колись мужі і старці на віча сходились і князеві волю свою об’являли. Княжі мужі тільки головщину судили, а всім старці людські орудували. І княжий двір, і сіни отвором стояли людським оруддям і людській обиді.

Ярослав

М’ятеж і голка в людях теж невелика втіха!

Чагро

Пішла коромола з того, що бояре стали все забирати, і князь боярами від людей відгородився. З батька твого, княже, пішло се.

Ярослав

Бояре йому багато послужили! З ними землю він зібрав.

Чагро

Для себе вони її збирали, не для нього! Задавили людей – і його іграшкою в своїх руках зробили. Позбавили його підпори і підстави. І ти, княже, вибач на немилім слові! І ти в їх руках – лиш іграшка дорога та мудра. Хочеш бути господином себе і землі – вернися до людей, на них оприся!

Ярослав

Що раз зробилося, змінити трудно: вернутися до того, як було за діда-прадіда, переступивши через батька!

Григорій

Не вернути води, що рікою сплила! Се правда, Чагре!

Чагро

Я не про воду й кажу, а про людей! Не про те, що було, а про те, що буде. Життя людське не стоїть на місці ніколи, все йде, і про те мова, куди його вести – стояти однаково не буде! В твоїй се власті, княже. Бог дав тобі мудрість, смисл і відвагу. Лиш волю май!

Ярослав

За тим би не стало!

Чагро

Тільки! І пам’ятай: що скорше зачнеш, то скорше і легше зробиш. Тобі се легше прийде, ніж твоїм дітям, їм буде з тим незмірно тяжче!

Григорій

Се певно!

Ярослав

Так!

Хвиля мовчання. Знов клеплють в клепало. З поклонами проходять ченці.

Ярослав

Велике ти діло підняв, отче, хвилю велику в мені розбурхав! Мушу розважити се сам на сам, і з собою на самоті розправитися. Доброї ночи вам, браття!

Григорій

Мислі лиши на завтра, вернуться до тебе ясніші. Спи здоров, господине!

Чагро і Ратьша

Спи здоров, княже!

Ярослав і Григорій ідуть. На кону зістаються Чагро і Ратьша, за хвилю Настуся.

Чагро

(сильно схвильований дивиться вслід Ярославові).

Розбурхав-таки сим разом? Коли б!.. Щоб інші не приспали!

Ратьша

Грізну силу викликаєш ти, отче!

Настуся

Князь пішов?

Ратьша

Пішов. Схвилювався.

Настуся

Схвилювався, тепер?

Ратьша

Розмова була. Батько говорив.

Чагро

(врочисто).

Велика хвиля піднялася.

Настуся

(тривожно).

Про що то? Про княгиню?

Ратьша

Було і про княгиню, а батько знову звів на бояр і на людей – щоб на них князь оперся, коли княгиня бояр підійме.

Чагро

Що не посмів би для себе, посміє для сина!

Ратьша

Але, отче, чи вийде то на добро малому, що ти підіймаєш?

Настуся

(в великій тривозі).

Що підіймаєш, батічку?

Чагро

Щоб був князем не боярським, а людським.

Ратьша

Добре то, отче-господине, що й казати, але ж бо треба подумати, як до князівства малого довести! Чи князь бояр придавить, ще не знати, але що бояре малого не допустять до столу, коли почують в нім ворога, то се певніше!

Настуся

Вони згладять з світу і нас, і його, батічку, і князь йому не поможе! (В крайнім страху). Ох, батічку, не накликай їх гніву на малого! Він такий слабенький і ніжений, а бояре немилосердні!

Чагро

Ви маловіри! За нами буде не тільки князь, за нами будуть люди, вся земля. Нехай вони почують, що ми несемо їм щастя й волю, – що стримає тоді їх? (З натхненням). Вони проломлять мури. Вони рознесуть стіни. Не бійся, Настусю! Не треба! А яке ж то щастя – послужити тому визволенню! Щоб син твій став вождем народу вільного! Щоб ми принесли з ним йому свободу, людськість, правду!

Примітки

А з єдинорогового… – єдинорог – міфічна істота, яка символізує невинність. Уявляли її у вигляді коня з одним рогом в центрі лоба.

І там тече Гіон ріка великая – Гіоном у давньоруських літописах називалася ріка Ніл.

… від города Цар-города, від святої гори Афонської – Царгород – одна з назв Константинополя (з 1930 р. – Стамбул). Свята Гора Афон – монастирська держава на східному виступі Айон-Орос Халкідонського півострова у Егейському морі. Висота 1935 м над рівнем моря. Візантійський імператор Костянтин Погонат (правив у 668–685 рр.) віддав Айон-Орос у виключне володіння ченців. У VIII ст. грецькі самітники створили на Афоні так звану чернечу республіку. Перший монастир на Афоні заснований у 962–963 рр. Згодом на Афоні виникло близько 20 укріплених чоловічих монастирів, і він став відігравати роль великого релігійного центру православної церкви.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 326 – 335.