1.10.1922 р. До О. Олеся

Дорогий Олександр Іванович!

Дістав Вашого листа, а другого дня приїхав Юрій Пил[ипович] і доповнив його устною усною повістею. Було нам справді дивно і прикро, що Ви, два члени президії «Союза гол[одним] Укр[аїни]» не інформуєте нас, і не дали ніякого коментаря до листів, писаних з поручення Берлін[ського] комітету Винниченком і повних різних натяків на те, що діється (в такім дусі дістав я недавно листа і від Антоновича) – якраз у сфері запомоговій.

Прикро було слухати Ю[рія] П[илипови]ча, сей образ страшного занепаду, розпорошення, гризні й інсінуацій інсинуацій серед еміграції, на котрі приходиться дивитись тут, робить вражіннє враження безконечно гнітюче. Се доповнює образ страшного знищення України на грунті. Їй так би треба чути, що за межами досягання нинішньої окупації є щось живе, сильне, конструктивне, а тим часом з того, що доноситься до неї, вона бачить тільки безконечну гризню й розвал. Думав я, що запомогова акція внесе якесь примиреннє примирення, доцільність, організованість – виходить, що й її люде люди трактують як трамплін для політичних польотів. Замість кооперації запомогових організацій виходить новий вид боротьби.

Сумно, що справа виїзду Винниченка і молодого Тищенка так безвихідно застряла застрягла – навіть не ясно, на чім саме. З Київа Києва писали мені з дому, що вони не вірять в виїзд В[ашої] дружини.

Витаємо Вітаємо Вас щиро!

Ваш М. Г.

Wien IX, Spittelanerlände, 3/26.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ІЛ, ф. 114, № 16/7).

Місце написання – за змістом.

З Київа Києва писала мені з дому… – У Києві у цей час жили родичі М.Грушевського – брат Олександр Сергійович і сестра Анна Сергіївна з сім’ями.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 237 – 238.