9.01.1885 р. До І. Нечуя-Левицького

Шановний пане добродію мій!

Дякую перш усего усього Вам дуже за перегляд моїх писаній і за пораду щиру Вашу, за ласку велику.

От бува ж часом така чудасія – більш усего усього сподівався я на вірші свої, думав, що й форма в їх вироблена, що вони не будуть, не смійтесь тільки, переспівами з чужого голосу, аж ба, пішли ік лисому дідьку усі мої об’єктивні й необ’єктивні лірики… А що до «Німого свідка», то я усе каявся, що послав єго його до Вас, хтів хотів навіть прохать, щоб вернули, аж он що!.. Тільки може чи не краще було б єго його трохи підчухрати й виправити, як ви пишете, що мова подекуди розтягнута і великорусизми є? Але як певні Ви, добродію, що вартий справді він друку, що не тра треба буде потім одхрищуватись одхрещуватись мені од єго його, то щиро дякуватиму, як надрукуєте (тільки під псевдонімом Михайла Заволоки). На той раз, як надрукують, бажав би я мати кілька напечатків, чи оттисків, чи не можна? Тільки вже переказом єго його, вибачайте, найменувати не можна, бо усе це чиста фантазія – ні оповідання я такого не чув, ні печери якраз такої не бачив у Кисловодську. Сподіваюся, що се єму йому ваги не зіб’є?

Кінчаю я своє оповіданя оповідання, та тільки шкода – воно певне Вам не сподобаєцця сподобається – не з туземного побиту побуту; я хтів хотів описать тутешніх українців, а поруч із ними – народовця і роман єго його з панянкою. Нагадує дуже Ваші «Хмари». Як бачите, тут багато треба й талану, й знаття; народовця я писав ідеального, але що про тутешніх українців-усе не видумане. Пришлю, як дозволите, подивицця подивитись. От тільки переписувать – як позирну, то аж звомплю… Пан Гете, здаєцця здається, у «Вільгельмі Мейстері», каже, що нема кращої доби гля для поета, як поки він ще сам переписує свої твори. Певне вже я не поет, бо їй-Богу у сім нічого гарного не бачу.

Тут у нас у одному збірнику надрукували з 100 пісеньок, на Кубані зібраних. Може цікаве Вам буде? Мені вийде кілька оттисків, бо я виправляв пісні з редактором – той, хто збирав, а ні біса не знав у українській мові, а редактор трохи лучче. Прислать?

Що ж бо Ви, добродію, про себе нічого не скажете, що Ви пишете, готуєте гля для літератури нашої? Чи, може, спочиваєте трохи?

Нарешті ще раз дякую мосці Вашій й наперед ласки Вашої прошу, зичу з наближаючим святом усе добре, весело начати, весело скінчити, а з новим роком нової сили, нового щастя, нової слави.

Щиро мосць Вашу шануючий

М.Заволока

З 20 декабря й по 5 января буду я дома, дак що, як схочете може написать, пишіть: Владикавказ. Его высокородию Сергею Федоровичу Грушевскому, с перед[ачей] Мих. Г.

Примітки

Вперше надруковано у журналі «Слово і час», 1996, № 10, с. 21 – 22. Публікується за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 1, № 27860).

Кінчаю я своє оповідання… – Тут йдеться про непубліковану повість М.Грушевського «Чужі і свої».

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 32.