Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

21.12.1884 р. До І. Нечуя-Левицького

Тбілісі Тифлис, грудня 9, р[оку] Б[ожого] 1884

Варіанти тексту

Добродію дорогий мій, Іване Семеновичу!

Вибачайте, що докучаю Вам листами своїми – дуже зажурився, од Вас одвіту відповіді не маючи. От вже чвертий четвертий тиждень минає, як послав Вам деяки деякі писання свої, й тепера, що й думати, не знаю, чи то їх дорогою загублено (хоч здаєцця здається не повинна посилка або заказне загубитись?), чи може не сподобалося компонування моє, й Ващець одвернулися відвернулися од мене, чи може не хочете мині мені жалю завдати, сказавши, що кебети не маю?.. Будьте ласкаві, добродію мій милий, як вийде зайва часиночка, одпишіть коротенько, доволі буде сего, щоб увесь мій сум розігнати.

Одіславши писання своє, узявсь я за перше своє оповідання; так добре сперше йшла моя праця, так швидко писалася серед гармидеру пансионського пансіонського й колотнечі, як не писалося й літом, на волі…, а тепера й перо в руках не держицця держиться, думки йдуть зпокволу спроквола, недоладу, якісь недужі, дак що я й кинув своє писання, нічого не виходить.

Я дуже ще боюся, добродію, щоб прочитавши вірши мої, не мали Ви мене за пустомовця, за недоростка, як то кажуть, в Байроновій кереї, яких багато було росплодилося розплодилося. Як Шекспір в сонетах своїх, оповідав я іноді в ліриці не те, що думав, бажав або чув сам, але хто другий, може й сами Ви се побачите-моя лірика часом бува – не знаю, чи доладу буде сказать так, трохи об’єктивна, епічна. Але що я розводився із своєю лірикою, коли може вона, епічна чи суб’єктивна, а все щербатого шага не варта… Одпишіть, добродію мій, мені суту, не підправлену правду, прохаю Вас щиро. Не розгнівайтесь тільки на, хоч докучаючого, але щиро поважаючого мосць Вашу.

М. Заволока

Одпишіть по адресу мені такому на адресу мені таку: В г. Тифлис, в 1 – ю Классическую гимназию, Михаилу Сергиевичу г-ну Грушевскому.

На решті додаю Вам вірша.

Сумний вечір

Все повкладалося, все вже заснуло,

Масла зовсім в каганці небагато…

Марно сижу я – не хоче папіру паперу

Рука більше рядками каляти…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Щиреє слово мене підкрепило підкріпило,

Крила пришило в мене за плечима,

З тими крилами летав я високо,

Скрізь зазираючи пильно очима.

Звітки Звідки і сила взялася у мене,

Звітки Звідки й той час гля для роботи,

Йшла моя праця так гарно та мило…

Гарная доба, без жалю, турботи!..

Тільки затих вже мій голос привітний,

Щирого слова вже більше не чути,

Сила пропала, крила одпали,

Не можу я вже полинути!..

Часи ідуть, каганець загасає,

Півні вже вдруге співають,

Сумнії думи в головонці головоньці ходять,

Сум та нудьга все мене допікають…

Наче шепоче все щось мені в вухо,

Наче лунає кглі мене:

«Нащо ти гнесся гнешся, кому користь з сего?

Кинь, хлопче, працю нікчемну!»

Справді, дарма я тут часи все трачу,

Ой, підвели ви мене, мої мрії!

Як загасає цей кгнотик гнотик маленький,

Зникли і марні надії!

5 грудня М.Заволока

Не забудьте, добродію, новий адрес нову адресу свій написать.

М. Г.


Примітки

Вперше надруковано у журналі «Слово і час», 1996, № 10, с. 20 – 21. Публікується за автографом (Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського, ф. 1, № 27859).

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 30 – 31.