Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Василь Доманицький

Михайло Грушевський

+ 28.VIII.1910

Ще одна утрата сього сумного, многосмертного року! Правда, віджалувана вже наперед, відколи стан здоров’я покійного признано безнадійним, і кождий новий місяць здавався вже ласкою долі, – а проте незмірно гірка і обидна. Таке невичерпане джерело непережитої енергії, такої глибокої й непереможної любові до свого народу, до українського життя і його відродження закрилося, важкою землею забилося з сею смертю!

Покійник зістанеться назавсігди характеристичним репрезентантом того, молодечого бадьорого руху, що прокинувся на Україні російській з кінцем минулого [19] століття. Не розбираючи ідейних різниць чи гурткових рахунків, кидався він в найрізніші сфери, несучи молодечий запал і незвичайну роботячість всюди, де лиш був «український дух», не розбираючи дуже між точками приложення своєї енергії, не дуже між ними вибираючи. Не зіставив тому таких тривких результатів своєї праці, які міг би лишити при своїх видатних здібностях і незвичайній робучості навіть за такий молодий вік, але скрізь покидав замітний слід своєї праці й свого одушевлення для розвою українського життя.

Як вихованець одної з київських гімназій, належав до жвавого і свідомого українського гімназіального гуртка і, як товариш одного з синів пок[ійного] Володимира Антоновича, зблизився до нього й став його пильним учеником і близьким чоловіком. Записавшися в 1896 р. на історичний відділ і працюючи під проводом Антоновича, заразом працював в «Киевской старине», ведучи в ній хроніку, і значно оживляв журнал замітками і звістками з сфери українознавства. Заразом війшов в кружок молодежі, що гуртувався коло пок[ійного] Ол. Кониського, займаючися видаванням популярних книжок (будуче видавництво «Вік»).

Скінчивши університет в 1900 p., ділив свої заняття далі між інтересами науковими і отсими редакційними та видавничими. В історії його інтереси осереджувалися головно коло української козаччини і, крім кількох дрібніших статей і справоздань з сеї сфери в «Записках Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка» та Науковім збірнику 1906 р., дав він більшу монографію: «Козаччина на переломі XVI – XVII вв.»; се була його кандидатська праця, котру він розширював і доповнював потім, але через недогідні обставини свого пізнішого життя не міг довести до такого вигляду, яким бажав її бачити і мусив надрукувати в півобробленім виді (1904).

Заняття в редакційнім архіві «Киев[ской] старины» насунули йому іншу працю, яка потягнула його інтереси в інший бік: в руки йому попала збірка пісень Ходаковського, він зайнявся її студіюванням і результати сих студій подав в ціннім причинку до історії української етнографії «Піонер української етнографії Зоріан Доленга Ходаковський» (1905), але видання самого збірника не міг, на жаль, зробити.

Займався також археологією і в своїм сільськім осідку, в с. Колодистім (в Звенигородськім] повіті), зробив цікаві розкопки, що викрили тут оселі т. зв. передмікенської культури (пізньонеолітичної доби, з характеристичними глиняними мазанками і оригінальною глиняною посудою); на жаль, речі з сих розкопок пропали, а й справоздання покійного, вислане ним до Петербурзької археологічної комісії, видрукуване О.Спіциним без імені Доманицького (в «Известиях» археол[огічної] ком[ісії], кн. XII) [Зазначую се, сповняючи бажання покійника, висловлене в однім з передсмертних листів його до мене.].

Наукові заняття приходилося йому вести лише уривками: грудна недуга, прокинувшися при кінці університетських студій, змушувала покійного вести життя мандрівне, відривала раз у раз від задуманих планів, від розпочатих робіт, від наладжених занять. Кілька зим перебував він в Криму, то у батька на селі, в Полудневій Київщині, то виїздив на Адріатичне побережжя.

Але й сі виїзди для порятування здоров’я не були ведені систематично й планово, та й занадто часто покійника, при його гарячій енергії й невсипущім бажанні попрацювати для українства, захоплювала якась справа, і тоді вся гігієна йшла в кут. Так, сидячи у батька на селі в 1905 p., захопився він справою кооперації, організував товариські крамниці в своїй околиці й справді багато зробив для коопераційної справи і для народного усвідомлення в своїх сторонах, але заразом придбав собі в урядових сферах репутацію пренебезпечного ворохобника, і з сього часу приходилося йому тікати раз у раз від особливої уваги начальства.

Поручена йому редакція нового видання «Кобзаря» перекинула його в 1906 р. до Петербурга, де він пробув довший час, працюючи над Шевченковими автографами, з великою користю і для тексту «Кобзаря» і з великою шкодою для свого здоров’я. Результатом були дуже цінні видання «Кобзаря» 1907 й потім 1908 р., що робили значний поступ і щодо повноти, і щодо уставлення тексту, і велика праця: «Критичний розслід над текстом «Кобзаря»» (1907).

Заразом дуже діяльну участь брав покійний також в виданні популярної газети для селян «Рідна справа», що виходила в Петербурзі зимою 1906 – 1907 рр. як орган української фракції в другій Державній Думі й мала великий успіх серед селянства, потім – в видаванні «України», себто «Киевской старины» в новій українізованій формі, що виходила в р. 1907.

Але того ж року нагінки адміністрації, що закінчилися його висилкою в Вологодську губернію, змусили покійного виїхати за границю і тільки се вирятувало його від невільної подорожі на Північ. Перед виїздом йому привелося познайомитися з рукописною спадщиною Марка Вовчка, що саме умерла тоді, й се дало новий напрям заняттям і інтересам покійника. Він зайнявся розслідом старого і замотаного питання авторства Марка Вовчка, участі в нім Оп. Марковича і П.Куліша і справді розсвітив се питання основно, можна думати, вже назавсіди.

Так з’явилися його статті: «М[арія] Олександрівна] Маркович – авторка «Народних оповідань»» в «Л[ітературно]-н[ауковім] віснику», 1907 p., «Авторство Марка Вовчка», в «Записках Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка», 1908, і ряд менших статей в різних виданнях. Сі заняття Шевченком і Марком Вовчком рішуче звернули інтереси покійного від історії в сторону історії літератури й дали йому в історії сеї другої науки у нас тривке і почесне місце. На жаль, дальших студій в сім напрямі не позволило йому здоров’я.

Я зазначив лише головніші моменти, де діяльність покійного полишила особливо замітні сліди. Поруч з тим ішов безконечний ряд заміток, рецензій, дописей, фейлетонів, перекладів по різних журналах і газетах України російської й австрійської. З-під пера покійника вийшов довгий ряд популярних книжечок для народу по сільському хазяйству, кооперації, етнографії й історії; чимало наукових популяризацій і заміток про шлюб і розвід на Україні, про українські домагання перед комісією 1767 р., про портрети Мазепи й т. ін. Безнадійно хорий, ледве живий, до останніх днів він працював неустанно, запопадливо, в тім знаходячи єдину утіху, й найбільшим горем його було, що все менше й менше часу позволяли йому віддавати сій праці.

Останні роки покійний прожив в Закопанім і воно добре служило йому. Досить нещасливо порадили йому відси переїхати до Полудневої Франції: переїзд змучив його страшенно, в новім окруженні почув він себе ще більше чужим і з останніх листів його з Arcachon все сильніше віяла туга. Діставши від російського правительства право повороту до Росії, він став вибиратися на Україну і зовсім зібрався був в дорогу – але здоров’я погіршалося і, не виїхавши, покійний вмер в Аркашоні 12 н[ового] ст. вересня, до останніх хвилин ще сподіваючися вернутися на Україну.

Не довелося зложити кості свої в землю, котру так любив він і котра любила й його!..


Примітки

«Василь Доманицький» (1910 р.)

Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1910. – Т. 51. – Кн. 9. – С. 541 – 543. Автограф статті з виправленнями автора та його вказівками: «Підверстайте перед Смутком, зараз» зберігається в ЦДІАЛ України (Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 12-15 зв., 16).

Подається за першодруком.

…вихованець одної з київських гімназій… товариш одного з синів пок[ійного] Володимира Антоновича… – В.Доманицький навчався в 4-й київській гімназії, учні якої в 1894 р. склали основу українського гімназичного гуртка під керівництвом сина В.Б.Антоновича Дмитра. Активним членом гуртка, а згодом також української студентської громади, був В.Доманицький. У цей час зав’язалася дружба В.Доманицького та Д.Антоновича (докладно див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Ч. І. – С. 211 – 215).

…й став його пильним учеником і близьким чоловіком – спогади «Пам’яті незабутнього учителя (Спомини про В.Б.Антоновича)», опубліковані в газеті «Рада» (1908. – 16 берез. – С. 1 – 2), переконливо засвідчують велику роль В.Антоновича в становленні насамперед світогляду В.Доманицького. З посвятою «Присвячує учителеві своєму учень» В.Доманицький видрукував також нарис: Володимир Антонович. З нагоди 45-літнього ювілею наукової і громадської діяльності // Нова громада. – 1906. – № 9. – С. 27 – 46.

…заразом працював в «Киевской старине»… – ще зі студентських років В.Доманицький став фактичним секретарем редакції журналу «Киевская старина». Він, як згадував С.Єфремов,

«проти волі й наперекір редакції намагався пустити в видання живого духу сучасности. Це й зробив він у тих замітках з газет та журналів, що почали були з’являтися при кінці кожної книжки й викликали найбільший інтерес у звичайних, неспеціялістів, читачів цього журналу» ( Єфремов С. Про дні минулі [Спогади] // Молода нація. – 2004. – № 1. – С. 189 – 190).

Окрім оглядів, на сторінках часопису В.Доманицький подав більше 40 публікацій (докладно перелік цих праць див. Систематический указатель журнала «Киевская старина» (1882 – 1906). – Полтава, 1911.

…та Науковім збірнику 1906 p. – йдеться про статтю «Чи була реформа Баторія?», що була видрукувана у виданні: Науковий збірник, присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894 – 1904). – Львів, 1906. – С. 237-248.

… «Козаччина на переломі XVI – XVII вв.»… – ця праця була опублікована у виданні: ЗНТШ. – 1904. – Т. 60 – 62; 1905. – Т. 63 – 64.

… «Піонер української етнографії Зоріан Доленга-Ходаковський»… – це дослідження було видрукуване у виданні: ЗНТШ. – 1905. – Т. 65.

…видрукуване О.Спіциним без імені Доманицького… – йдеться про статтю О.Спіцина «Раскопки глиняных площадок близ с. Колодистого Киевской губернии» (Известия императорской археологической комиссии. – СПб, 1904. – Вип. XII. – С. 87 – 118). У вступі до статті О.Спіцин лише відзначає добросовісну роботу В.Доманицького при розкопках глиняних площадок та його грунтовний звіт. У 3-му виданні «Історії України-Руси» (К., 1913) М.Грушевський посилається на цю роботу, зазначаючи в дужках: «справоздання пок. Доманицького» (С. 37).

Зазначую се, сповняючи бажання покійника, висловлене в однім з передсмертних листів його до мене – згаданий лист В. Доманицького до М.Грушевського від 11 квітня 1910 р. зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 457. – Арк. 368 – 369 зв.). Написати його спонукали відомості про підготовку перевидання 1-го тому «Історії України-Руси» М.Грушевського та висловлені автором докори про відсутність публікацій результатів археологічних розкопок В.Хвойки і В.Доманицького. Молодий дослідник писав:

«Що до сього, то мушу пояснити, що таки не гаячись, я взявся основно розробляти свій матеріял, але за зіму встиг розробити тільки може 1/4 частину… Далі звалила мене хвороба (1901), мене вислали в Ялту, але перед виїздом я переслав Спіцину всі матеріяли викопані і писані (оброблену часть і дневники розкопок). Чому Спіцин видрукував їх аж в 1905 (чи 1904?) році, по п’яти літах, сього я вже пояснити не можу, так само, як не ясно мені, як то можна було на моїй праці поставити вгорі «А.Спицын» 3 говорити про мене в 3-ій особі, коли се робота написана мною, а не Спіциним? Ну, то се вже така етика у Ермітажських археологів» (Там само. – Арк. 369 – 369 зв.).

Результатом були дуже цінні видання «Кобзаря» 1907 й потім 1908 р. – це було перше повне видання «Кобзаря», яке вміщувало 215 творів, з них неперевіреними за рукописами залишалися лише вісім. Видання 1907 р. вийшло накладом 10 тис. примірників, друге, доповнене (1908 p.), – 25 тис. Третє видання вийшло 1910 р. після смерті В.Доманицького (докладно див.: Возняк М. З приводу двадцятиліття «Кобзаря» в редакції В.Доманицького // За сто літ. – 1930. – Кн. 5. – С. 272 – 304; Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. III. – С. 129-143).

…«Критичний розслід над текстом «Кобзаря»… – це перше й найповніше на той час поезій Т. Шевченка в 1906 р. друкувалося на сторінках «Киевской старины» (Кн. 9. – С. 21 – 82; Кн. 10. – С. 198 – 268; Кн. 11 – 12. – С. 331 – 564), а наступного року вийшло окремим виданням. Воно стало передумовою для друкування повного тексту «Кобзаря» в 1907 р. Під час роботи В.Доманицький переглянув та дослідив 270 автографів, 18 копій з них, усі прижиттєві та посмертні видання поета. В останні роки життя працював та планував видати 2-й том «Критичного розсліду».

…в виданні популярної газети для селян «Рідна справа » … – на запрошення української парламентської фракції Другої Державної Думи В.Доманицький разом з В.Піснячевським був фактичним редактором газети і, за споминами О.Лотоцького, «виконав сей громадський обов’язок не лише сумлінно й талановито, а й просто – блискуче» (див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Т ІІІ. – С. 145).

…потім – в видаванні «України»… – у цьому журналі В.Доманицький подав огляди: Українська преса в 1906 р. // Україна. – 1907. – Т. І. – Кн. 1. – Ч. 2. – С. 48 – 65; Українська література в 1906 р. // Там само. – Кн. 2. – Ч. 2. – С. 102 – 127 та декілька літературознавчих заміток та рецензій (див.: Науковий часопис українознавства «Україна» (1907 – 1932). Покажчик змісту. – К., 1993. – С. 21-22).

… «М[арія] Ол[ександрівна] Маркович – авторка «Народних оповідань »… – стаття була опублікована у вид.: ЛНВ. – 1908. – Т. 61. – С. 48 – 75.

… «Авторство Марка Вовчка»… – це грунтовне дослідження було опубліковане у виданні: ЗНТШ. – 1908. – Т. 84. – С. 111 – 171. Зазначені дослідження В.Доманицький здійснював одночасно з підготовкою до друку неопублікованих за життя творів Марка Вовчка в ЛНВ, про що свідчать листи М.Грушевського до В.Доманицького (див.: Листування Михайла Грушевського. – Т. І. – С. 203-217).

Не довелося зложити кості свої в землю, котру так любив… – ця фраза пояснюється тим, що стаття М.Грушевського була написана і видрукувана невдовзі після смерті В.Доманицького, коли питання поховання ще не було вирішено. Зусиллями друзів тіло молодого вченого було перевезене з Аркашона (Франція) і поховане 4 листопада (ст.ст.) 1910 р. в рідному с. Колодистому на Звенигородщині (див.: С[ергій] Є[фремов] . На похороні В.Доманицького // Чистому серцем… – С. 133 – 137; Яновська Л. Враження з похорону // Там само. – С. 138 – 143; Чикаленко Є. Щоденник. – Львів, 1931. – С. 154, 157 – 158, 166 – 169).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 414 – 417.