Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографії. Некрологи / 1910 р. / Смерть Толстого

Смерть Толстого

Михайло Грушевський

Відлетів великий дух!

Не стало чоловіка, що панував над уявою і почуттями людей так сильно, так довго, проводжаючи покоління за поколіннями і будячи в них все нові й нові ідеї своїми образами, покликами і гнівними докорами.

Приносив так багато, що давав кождому щось. Ті, що не надавали великого значення його філософії, клонили голову перед незрівнянним артистом, незглубимим знавцем життя і чоловіка. Ті, в котрих не знаходила відклику краса і сила його творчості, глибоко шанували його як натхненного учителя життя. Ті, котрих не задоволяв його крайній індивідуалізм, шанували його проповідь гуманності і любові чоловіка до чоловіка.

Для мільйонів людей він передусім був могутнім апостолом протесту проти соціальної неправди, і знов мільйони його ближчих співгорожан відзивалися всею душею, коли силою авторитету, який давав йому пошанівок цілого культурного світу, він громив неправду і гніт, що давили життя його ближчої отчини. І в сій незмірній многогранності його духу, в невичерпанім багатстві його творчості лежала головна причина тої нечуваної популярності, котру здобув він, зробивши своїми приклонниками і адептами людей різних рас, культур, суспільних клас і поколінь.

Людство піднесло його на такий високий п’єдестал, як се не міг мріяти ніхто з його сучасників, і він тримався на нім так тривко, панував над духовим життям людства так довго, що й самі звичайні фізичні вимоги тратили свою силу перед сею незвичайною силою духу. Вона побіждала час і просторонь і ставала чимсь ніби пре-мирним. Сяєво вічності оповило її вже за життя, і здавалося неможливим, щоб звичайна доля людська могла мати над нею силу. І тому таке пригноблення обхопило сучасний світ, коли звичайний людський кінець завитав над сею вічною головою десь там, серед сірих рівнин його сповитої мороком країни. Одвічна трагедія людського життя одправилася ще раз перед жахливими очима людства, і наповнила його страхом і почуттям немочі.

Так, і він був тільки чоловік!

Тільки тепер, коли се сталося, перечитуючи його останній твір («Три дні в селі»), відчуваєш, як тоді уже катастрофа нависла над головою Великого Старця. «Ісход» вже став перед ним! І не тільки в контрасті його родинної обстанови, серед якої він мусив жити, і того соціального окружения – безконечної темноти біди і безрадності, котра стояла навколо розкоші його сім’ї, – але також і в повній безрадності його теорій особистого досконалення супроти того залізного перстеня соціальних і політичних обставин, які на чисту іронію зводили його викохані теорії.

Ті копійкові подачки, які він був змушений протав своїх преконань роздавати бідоті, і ті обіцянки – «розвідатися і що буде можна – зробити», які він мусив подавати в відповідь на звернені до нього благання помочі, були виразом безсильності сеї релігії індивідуального усовершення там, де кожда рисочка того образу, який він бачив навколо себе, звала до організованості, солідарності, соціальності.

Сі образки кінчилися його приспівкою останніх літ – проповіддю соціалізації землі. Але за старою приспівкою виступало вже предчуття перелому – ісходу.

Чи була се путь за новими ідеями, що неясно предбачалися вічно молодому духові і гнали його з насиджених місць, утертих стежок до усвідомлення і розв’язання сих ще неясних нових гадок, що непокоїли його уяву? Чи була се дорога до невідомих берегів дальшої творчості, і немічна плоть перервала новий могутній лет духа? Чи була се утеча знесиленої істоти до самотнього тихого місця, щоб закінчити своє вижите життя, і той маленький залізничний домок, загублений серед російських рівнин, був тим тихим закутком, де знемощіла живина шукає тихого розстання з життям?

Несподівана катастрофа, чи вже відчутий і бажаний кінець? Сього не пояснить нам, можливо, вже ніхто.

Промине чимало часу, поки утишиться той шум, який чинили, роздмухували і підтримували навколо покійного і, певно, ще довго будуть підтримувати всякі творці і ловці сенсаційностей, спекулянти на все, що може роздражнити уяву знудженого обивателя. Образ покійного встане перед нами в своїй простоті й спокою, гідних всякої дійсної величі, тільки тоді, коли перестануть сі суєтні вжитки і надуживання авторитету і слави його на різні біжучі гешефти, цілі й інтереси, і виступить те вічне і неминуще, що містилося і лишилося в творчості його духу.

Покійний при всій своїй релігіозності і перейнятті ідеєю живого і діяльного Бога не приймав індивідуального безсмертя, – приймав переживання чоловіка у всім тім, що виходило з рам його чисто індивідуального життя і тим повніше переживання, чим сильніше підіймався чоловік над своєю індивідуальністю й переймався загальним і спільним, службою життю людства, життю всесвіту. В сім був другий полюс його проповіді пасивності й індивідуалізму, прегарне, вічно живуще зерно вічнолюдської релігії, котра ще чекала своєї кристалізації в дальшій творчості покійного.

Його остання мисль підіймалася над особистим стражданням, над індивідуальним кінцем, і як свідчать свідки його смерті, – вона зверталася до «страждань мільйонів», – до страждань всього людства, для котрого страждання стало неминучим елементом індивідуального життя і усувається тільки можливо повним і інтенсивним розпусканням своєї індивідуальності в загальнім і спільнім.

Які б не були дійсні причини ісходу, обставини його останніх днів наблизили образ покійного до загальнолюдського почуття.

З висот світової слави, на котрі поставило його людство, з диму фіміаму, з п’єдесталу вселюдського кумира він зійшов, щоб в слабості і немочі своїй дати відчути, що в своїй величі і славі він був теж тільки чоловік.

Близький і рідний всьому, що чує себе чоловіком.


Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1910. – Т. 52. – С. 467 – 469. Зберігся автограф тексту: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 56–63.

Подається за першодруком.

той маленький залізничний домок – останні роки Л.Толстой мешкав у Ясній Поляні в складних психологічних стражданнях, його гнітив побут поміщицької садиби. Намагаючись привести свій спосіб життя у відповідність з переконаннями, 10 листопада (за н. ст.) 1910 р. він таємно пішов з Ясної Поляни, дорогою застудився і помер на залізничній станції Астапово (тепер Липецької обл.).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 320 – 322.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 207

Модифіковано : 17.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.