Петро Лебединцев – Іван Малишевський

Михайло Грушевський

(Некролог)

Один за одним зійшли до могили в останніх тижнях два видатних заступники церковно-історичної науки в Києві – катедральний протоєрей (митрат) київський П.Лебединцев і професор Київської духовної академії І.Малишевський, обидва вже в старім віку, але ще доти нестрачені для наукової роботи.

Петро Лебединцев, старший брат неб[іжчика] Теофана Лебединцева, закладчика «Киевской старины», киянин з роду, вихованець Київської академії, належав до тієї школи місцевих київських учених, що заступається іменами Берлинського, Максимовича, Закревського почасти м[итрополита] Євгенія… Багато у них спільного і щодо наукових сфер, які головно притягали їх увагу, і щодо самого характеру студій: переважно археологічний характер їх робіт, панування дрібних детальних питань, що залежало від примітивного ще стану української науки, – невиробленість національного і політичного світогляду при живій Симпатії до свого краю та його минулого.

Три точки, головно, притягали увагу П.Лебединцева і служили предметом його численних, здебільшого дрібних студій. Передовсім Київ, його історична топографія; тут він продовжував студії Максимовича і Закревського; належачи до старожилів київських, добре ознайомлений з фізіономією Києва перед його перетворенням в велике місто сучасне, він мав багато відомостей власних, що надавали його розвідкам, опертим на докладне студіювання історичного й археологічного матеріалу, спеціальний інтерес (такі його студії про Ольгову могилу, Св. Софію Київську, про Печерську лавру, Десятинну церкву, церкву Спаса на Берестові, Св. Василія, Св. Дмитра, Київську академію і т. ін.). В зв’язку з сим стоять і його студії коло початків української церковної історії (про Св. Володимира, про початки християнства і хрещення Русі, початки київської митрополії, м[итрополита] Михайла etc.). Нарешті з історії Київщини новіших часів Л[ебединцев] опублікував деякі матеріали – напр., з історії унії в к[інці] XVIII в., з історії руху народного в 1855 p., з історії штунди і т. ін.

Школа і круг урядової діяльності мусили наложити свою печать на світогляд Л[ебединцева], але там, де він виходив на грунт археологічно-історичних студій, він державсь звичайно на рівні наукових вимог і його праці становлять важну вкладку в історію Давньої Русі. Київський університет з нагоди п’ятдесятилітнього ювілею його служби надав йому докторат honoris causa [почесний] (честь дуже висока в Росії). Небіжчик був постійним співробітником «Киевской старины», друкував[ся], крім того, в Чтениях Київського історичного товариства, «Киевских епархиальных известиях».

Іван Малишевський, білорусин з роду, був теж вихованцем Київської академії і потім ціле життя викладав в ній. Головною працею його була дже-релова монографія з історії православно-уніатських відносин XVI в. «Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви», т. І вийшов в 1872 р., т. II, що містив документи, зоставався до останніх часів невиданим. З релігійних і культурно-громадських відносин того часу він брав не раз ще теми для своїх менших праць, такі, напр., розвідки: про социніанський памфлет – лист Смери до Св. Володимира, про Івана Федорова, про Люблінську унію, про початкові часи унії, про патр[іарха] Єремію і К.Острозького і т. ін.

Друга серія його розвідок належить до Давньої Русі – така його розвідка про жидів на Україні в X – XI в., про відносини Русі до римської церкви за Св. Володимира, про початки латинської проповіді і легенду про Яцка Одровонжа і т. ін.; на жаль, нахил до апріорних дедукцій, при браку фактів задокументованих, часом шкодила вартості праць, але за тим всім деякі надовго заховали своє наукове значення.

Наостанку кілька праць присвятив небіжчик історії Київської академії.

Примітки

Лебединцев Петро Гаврилович (21 грудня 1819 p., с.Яблунівка Звенигородського пов. Київської губ. – 3 грудня 1896 p., Київ) – історик церкви, протоієрей.

Син священика, брат головного редактора журналу «Киевская старина» Феофана Лебединцева та одеського кафедрального протоієрея Арсенія (Лебединцева). Редактор-засновник журналу «Киевские епархиальные ведомости» (1860 – 1874 pp.), один з ініціаторів заснування й перший редактор офіційної частини «Киевских епархиальных ведомостей» (1886 – 1896 pp.), товариш голови Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (1874 – 1883, 1889 – 1896 pp.). Один із фундаторів журналу «Киевская старина» й наукового києвознавства. Залишив численні праці з історії Церкви в Україні, зокрема на Київщині, що друкувались у місцевій періодиці («Труды Киевской духовной академии», «Киевские епархиальные ведомости», «Киевская старина», «Чтения Исторического общества Нестора Летописца»). Відомий українофіл, підтримував стосунки з Шевченком, Костомаровим, Антоновичем та ін. Почесний член Історичного товариства Нестора Літописця, Одеського товариства історії й старожитностей, Університету Св. Володимира, церковно-історичного та церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії. Похований на Щекавицькому кладовищі. Частину книжок своєї бібліотеки (1725 од.) заповів Київській духовній академії, решту призначив для єпархіальної бібліотеки.

Література:

Письмо митрополита Евгения к П.Г.Лебединцеву // Киевские епархиальные ведомости. – 1868. – №5. – С. 198 – 203;

Письма Ф.Г.Лебединцева к П.Г.Лебединцеву // Киевская старина. – 1898. – № 3. – С. 318-365; № 4. – С. 51 – 86; № 5. – С. 169 – 190;

Науменко В. П.Г.Лебединцев // Киевская старина. – 1897. – № 2. – С. 329 – 344;

Титов Ф.И. Киево-Софийский кафедральный протоиерей Петр Гавриилович Лебединцев // Труды КДА. – 1897. – № 1 (і окремо: К., 1897);

Закревский Н.В. Письма к прот. П.Г.Лебединцеву, 1864 – 1866 // Киевская старина. – 1902. – № 7-8. – С. 77-94 (і окремо: К., 1902);

Переписка М.А.Максимовича с П.Г.Лебединцевым / Сообщ. В.Науменко // Киевская старина. – 1904. – № 9 (див.: НБУ. IP. IІІ, 4646 – 4861);

Крайній К.К. Історики Києво-Печерської Лаври XIX – поч. XX ст. – К., 2000. – С. 37 – 58;

Куріло О.Ю. Нариси розвитку археології у музеях України: Історія, дослідники, меценати. – К., 2002. – С. 167 – 168;

Степаненко В.М., Степаненко Г.В. Освітня діяльність Києво-Софійського кафедрального протоієрея П.Г.Лебединцева // Сарбеївські читання: Перше засідання всеукр. «круглого столу». – К., 2003. – С. 82-89.

Малишевський Іван Гнатович (13/25 липня 1828 р., м. Негневич Новогрудського пов. Мінської губ. – 1½3 січня 1897 p., Київ) – історик церкви, славіст.

Праці з історії Київської Русі, культури західних і південних слов’ян за часів Кирила й Мефодія та їхніх учнів, про давньоруських князів, зокрема Володимира Великого, Нестора Літописця (1859 – 1860 pp.), друкаря Івана Федорова (1892 p.). Цикл робіт про унію. Вивчав роль варягів у ранній історії християнства, «Слово о полку Ігоревім» (1878, 1891 pp.). придорожні хрести (1865 р.). Член Московського археологічного товариства (див.: Московское археологическое общество. – С. 112, 218), Історичного товариства Нестора Літописця, Київської археографічної комісії.

Література:

Рудаков В. И.И.Малышевский // Журнал Министерства народного просвещения. – 1897. – Март;

И.И.Малышевский: Некролог // Киевская старина. – 1897. – Февраль. – С. 345 – 346;

Титов Ф.И. Памяти покойного профессора Академии И.И.Малышевского // Труды Киевской духовной академии. – 1897. – Т. I. – Февраль. – С. 270-307;

Шведова О.И Историки СССР. – М., 1941. – С. 78;

Логачев К.И Славяноведение в дореволюционной России: Биобиблиогр. словарь. – Москва, 1979. – С. 233.

Сергій Білокінь

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 572 – 573.