Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Е. Руліковський – В.Лущкевич

Михайло Грушевський

(Некрологічна згадка)

В остатніх місяцях польська наука стратила двох учених – Едварда Руліковського і Володислава Лущкевича, що полишили по собі значні сліди і в українознавстві, і тому мусять бути згадані на сторонах нашої часописі, особливо перший з них.

Едвард Руліковський походив з старої шляхетської фамілії, що в минувшім столітті звила собі гніздо на тодішнім польсько-російськім пограниччі, під Києвом – їй належала Мотовилівка, Геленівка, Солтанівка, Руликів, Парадів [Біографічні відомості подаю на основі оповідженого мені приятелем покійника д. Ол[ександром] Яблоновським, котрому цим складаю за них подяку.]. Батько Едварда Ігнатій в шляхетських кругах грав визначну ролю й був київським губерніальним маршалком. Оженившись в родині Борейка, власника величезної маєтності Висоцької, на Волинськім Поліссі (коло 50 тис. десятин), він тим здобув своїм синам права на сей багатий спадок, але вони дуже пізно прийшли до володіння сеї маєтності, секвестрованої довший час державою.

Едвард, роджений в 1820-х pp., був молодшим сином його; як і старший брат його Вацлав (автор нескінченої, разом з Ж.Радзімінським розпочатої праці «Kniaziowie і szlachta»), виховувався він у свого діда Борейка, приятеля і співробітника Т.Чацького, в його поліськім гнізді Висоцьку – колишній маєтності Павла Тетері. По скінченні домашньої едукації їздив по Європі, без спеціальних цілей, аж вернувшись на Україну й, перебуваючи в Липовці, у Росцішевських, знайомиться він ближче з звісним любителем і збирачем української старини Константином Свідзінським і під його впливом сам починає з запалом студіювати історію й етнографію України. Результатом сих студій була його книжка «Opis powiatu Wasylkowskiego pod względem historycznym, obyczajowym і statystycznym» (1853) (ст. 243 малої 8°), що й досі не стратила вповні своєї вартості завдяки використаним автором архівним матеріалом.

Сим інтересам автор зістається вірним до своєї смерті; цураючись публічної діяльності, не маючи родинних клопотів, він віддався збиранню відомостей й матеріалів про давню Україну і став з часом найліпшим знавцем шляхетської «України» в традиційнім значенні слова, себто Київщини і Брацлавщини, авторитетом в історії українських шляхетських родів, колонізації й т. ін. Але при тім була се голова крайно несистематична, загромаджена відомостями, в котрих з трудністю орієнтувався сам їх властитель. Тим пояснюється дуже слаба продуктивність Р[уліковськ]ого: його монографія про Васильківський повіт лишилася одинокою його «книжкою».

Потім він надрукував статтю про Брацлавщину в київськім збірнику «Kwiaty і owoce» (1870), розвідку про шляхи на правім боці Дніпра в варшавськім «Ateneum», здається, – більш нічого. На таких кількох статтях, може би, й скінчилася його праця, якби щасливою обставиною не взяв він участі в розпочатім 1880 р. варшавськім «Słownik-y geograficzn-ім». Се була робота якраз для його вдачі. Коло історії поодиноких сіл Київщини й Брацлавщини збирав він відомості з історії колонізації, шляхетських родів, історії політичної і культурної, з джерел виданих і не виданих, часом з рештою зовсім не звісних. Сі статті, що служать окрасою «Słownik-a», розростаються часом в цілі маленькі монографії і служать взагалі дуже цінною підмогою при всяких студіях над українською минувшістю – вони довго ще будуть підтримувати вдячну пам’ять до їх автора в українських дослідниках.

Покійник останніми літами перебував в своїй висоцькій маєтності, де збирав свій архів; на контракти сього року він ще приїхав до Києва й вибирався звідси в дальшу подорож, але, занедужавши, зістався в Солтанівці у свого братанича, і тут умер в цвітні с[ього] р[оку].

Коли в Руліковськім мали ми рідкого спеціаліста від української історії, зв’язок з українською наукою другого покійника – В.Лущкевича був зовсім припадковий. Професор Краківської школи штук красних, потім директор Краківського народного музею, він з замилуванням віддавався дослідам пам’яток штуки і зробив собі ім’я особливо своїми студіями над пам’ятками готики в Кракові й його околиці.

Заінтересувавшись звістками про костел Св. Станіслава під Галичем – колишню церкву Спаса, Лущкевич на місці вистудіював останки давньої церкви й результати своїх дослідів опублікував у розвідці: «Kościół w Św. Stanisławie pod Haliczem jako zabytek romański», 1880 (Sprawozdania komisyi do badania historyi sztuki w Polsce, t. II і осібно). Се старанна студія, де автор добре здав справу з прикмет староруської будови церкви; досі вона зістається одинокою фаховою розвідкою про сю важну для історії руської штуки пам’ятку; на жаль, дослідникам її вона, здається, зісталася зовсім незвісною – принаймні я не пригадую, аби хто з них покликувався на неї.


Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Е.Руліковський – В.Лущкевич (Некрологічна згадка) // ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. 38. – С. 3 – 4. Фрагмент автографа (початок) зберігається в ЦДІАУК (ф. 1235, оп. 1, спр. 244, арк. 34 – 34 зв.).

Руліковський Едвард (Rulikowski Edward Leopold) (псевд. Едвард з Порадова (Edward z Poradowa), Онуфрій з Порадова (Onufry z Poradowa); 1825, с.Мотовилівка Васильківського повіту Київської губ. – 1900, с.Салтанівка Київської губ. Похований у родинній усипальниці в Мотовилівці) – польський історик, етнограф. Після смерті В.Руліковського його архів, зокрема підготовлена до друку праця «Dzieje zewnętrzne oraz wewnętrzne Kijowa w związku z ogólną historią kraju», були передані до Оссолінеума, тепер – у фондах Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника НАН України.

Література:

Polski słownik biograficzny. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. – T. XXXIII/1. – S. 71 – 72 (з бібліографією праць);

Добровольський Л. Едвард-Леопольд Руліковський, знавець Київщини (1825 – 1900) // Записки Історично-філологічного відділу УАН. – К., 1919. – Кн. І;

Томілович Л. Едвард Руліковський – видатний дослідник історії України // Київська старовина. – К., 1999. – Ч. 5. – С. 101 – 106.

Батько Едварда Ігнатій… – Руліковський Ігнатій (за даними «Polskiego slownika biograficznego» – Юзеф) – маршалок шляхти Васильківського повіту та фундатор костелу в Мотовилівці.

Оженившись в родині Борейка… – І.Руліковський взяв шлюб з Софією Борейко – представницею відомого шляхетського роду (детальніше див.: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. – К., 1993. – С. 125, 241).

власника величезної маєтності Висоцької… – Вацлав Борейко (1764 – 1854) – дід Едварда Руліковського, великий землевласник і громадський діяч, вивчав право. У1789 р. оселився у власному маєтку в Самострілах і відразу після того був обраний послом до Варшавського чотирирічного сейму (1788 – 1792) від Рівненського повіту, обирався також предводителем повітового дворянства. У 1805 р. він придбав маєток Висоцький, який з часом успадкував Едвард Руліковський разом зі своїм братом Антонієм.

старший брат його Вацлав… – Руліковський Вацлав – промисловець і геральдик. Навчався в Київському університеті, з якого був виключений за приналежність до Союзу Польського Народу. Власник фабрики з виробництва порцеляни в Городищі на Волині. Член Історичної комісії Академії наук у Кракові.

разом з Ж.Радзімінським розпочатої праці… – Радзимінський-Люба Зигмунт (1843 – 1928) – польський історик, дослідник у галузі генеалогії та геральдики. М.Грушевський має на увазі працю: Rulikowski Е., Radzimiński Z. Kniaziowie і szlachta między Sanem, Wieprzem, Bugiem, Prypiecią, Dnistrem і północnymi stokami Karpat osiedleni. – Kraków, 1880.

приятеля і співробітника Т.Чацького… – Чацький Тадеуш (1764 – 1813) – відомий польський культурно-освітній діяч, бібліофіл, колекціонер, меценат; інспектор шкіл Київської, Волинської та Подільської губерній (1803 – 1813), один із засновників Кременецької гімназії (1805). Серед найвагоміших праць див.: О litewskich і polskich prawach. – Warszawa, 1800-1801. – Vol. I – II.

знайомиться він ближче з звісним любителем і збирачем української старини Константином Свідзінським… – Свідзінський Костянтин (1793 – 1855) – відомий польський бібліофіл і колекціонер. Доводився родичем дружині Вацлава Руліковського.

його монографія про Васильківський повіт… – йдеться про «Opis powiatu Wasilkowskiego», фрагменти якого друкувались у «Bibliotece Warszawskiej», і були видані окремою книгою 1853 р.

«Kwiaty і owoce»… – літературно-етнографічна збірка польських авторів, видана 1870 р. Ігнатієм Трушевичем у Києві, в якій було вміщено статтю Е.Руліковського «Przed kilkuset laty (Bracławszczyna)» (К., 1870. – S. 274-321).

«Ateneum»… – польський часопис, присвячений питанням літературної критики. Виходив у Варшаві в 1876 – 1901 pp. У ньому 1878 р. були подані розвідки Е.Руліковського «Dawne drogi і szlaki па prawym brzegu Dniepra», які пізніше були видані окремою збіркою під назвою «Opis powiatu Kijowskiego» (1913).

Лущкевич Владислав (Luszczkiewicz Władysław) (03.09.1828 р. н. ст., Краків 1828 – 23.05.1900 р. н. ст., Краків) – історик мистецтва, художник, професор школи образотворчого мистецтва і директор Національного музею (Muzeum Narodowego) в Кракові.

Література (з бібліографією праць): Polski słownik biograficzny. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. – T. XVIII. – S. 587-590.

Професор Краківської школи штук красних… – Краківська школа образотворчого мистецтва, в якій В.Лущкевич викладав з 1852 p., але формально лише 1877 р. отримав професорську номінацію. В.Лушкевич видав кілька власних посібників з вивчення архітектурних форм, анатомії та перспективи. Він був фактичним директором цього закладу до 1873 p., коли на цю посаду було запрошено Яна Матейка. По смерті останнього (1893) і до свого виходу на пенсію (1895) виконував обов’язки директора Школи образотворчого мистецтва.

директор Краківського народного музею… – В.Лущкевич був першим директором новоствореного музею (Muzeum Narodowy) з 27 липня 1883 р. Завдяки діяльності В.Лущкевича збірка музею значно збільшилася і на момент його смерті налічувала 10 364 предмети.

про костел Св. Станіслава під Галичем… – йдеться про церкву Св. Пантелеймона – пам’ятку романської архітектури Галицької Русі початку XIII ст. (за сучасними дослідженнями – 1200 – 1217 pp.). Після завоювання Галичини польським королем Казимиром у 1349 р. її було переосвячено у костел. Збереглася до нашого часу, з 1991 р. використовується громадою УГКЦ. Див.: Łuszczkiewicz W. Kościoł w św. Stanisławie pod Haliczem jako zabytek romański / / Sprawozdania komisyi do badania sztuki. – Kraków, 1880. – Vol. II. – № I.

О. Мельник

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 580 – 581.